Як Україна бореться зі СНІДом?

На Міжнародній конференції щодо боротьби з ВІЛ/СНІДом, що проходить у Відні, Україну згадують радше у неґативному контексті, як приклад недостатніх зусиль, скерованих на боротьбу з недугою.

18-та Міжнародна конференція з проблем боротьби з ВІЛ-СНІДом розпочалася у Відні з оптимістичних заяв щодо збільшення числа хворих людей, які отримали доступ до лікування. Лише за минулий рік понад мільйон інфікованих у найбідніших країнах світу були додатково охоплені міжнародною програмою лікування і профілактики.

Зібрання провідних політиків, науковців, меценатів і знаменитостей, що триватиме в австрійській столиці 6 днів, покликане привернути увагу світу до однієї з найбільших глобальних проблем. Але чому Україна вже багато років є одним із лідерів за темпами поширення ВІЛ-СНІДу?

Кореспондент Бі-Бі-Сі Богдан Цюпин телефоном розпитував про причини такої ситуації Олену Сакович, керівника проектів ЮНІСЕФ з профілактики ВІЛ серед молоді та підлітків в Україні.

Богдан Цюпин, Бі-Бі-Сі: Головна новина – Україна в найгіршому стані з огляду на статистику, тобто рівень інфікованості і темпи поширення СНІДу найвищі у Європі?

Олена Сакович: Україна дійсно посідає дуже сумне перше місце серед 22 країн нашого регіону по темпах розвитку епідемії, тобто по кількості нових випадків ВІЛ-інфікування. За абсолютними цифрами, звичайно, в Росії більша кількість ВІЛ-інфікованих, оскільки більша популяція. Але якщо брати співвідношення кількості нових випадків на одиницю населення, то виходить так, що в Україні найвищі темпи розвитку ВІЛ-епідемії в нашому регіоні. І це дуже-дуже сумне лідерство.

Бі-Бі-Сі: А як за рівнем інфікованості? Я маю таку цифру: 1,6 відсотка. Це дуже високий показник?

Олена Сакович: Це дуже високий показник. Для цього регіону – абсолютно. Потрібно ще сказати, що, на жаль, серед дітей та підлітків так званих груп ризику, тобто бездоглядних дітей, цей показник навіть набагато вищий. Він сягає в деяких містах нашої країни 17-24 відсотків.

Бі-Бі-Сі: А ви би могли порівняти цей показник з країнами Європи, можливо, близькими до України, щоб мати уявлення?

Олена Сакович: Можу вам сказати, що в Австрії, де зараз проходить конференція з питань ВІЛ/СНІДу, це 0 - 0,2 відсотки. А в Україні найвищий показник в Європі і Центральній Азії.

Причини невтішної тенденції

Бі-Бі-Сі: Тоді давайте говорити про причини. Насамперед, чому Україні не вдаося зламати тенденцію? Адже ООН застерігала ще кілька років тому, що в Україні темпи поширення СНІДу найвищі у Європі. Чому тенденцію не вдалося зламати?

Олена Сакович: Як ви знаєте, провідний шлях ВІЛ-інфікування в нашій країні становить ін’єкційне вживання наркотиків. І оскільки, на жаль, ін’єкційні наркотики є доступними в нашій країні і обіг наркотичний не призупинено, тому дуже важко справитися з наслідками поширення ін’єкційного вживання.

Бі-Бі-Сі: Тобто ви кажете, що наркоманія і є головною причиною зростання кількості заражених?

Олена Сакович: Абсолютно. І також дуже низький рівень знань щодо шляхів передачі ВІЛ-інфекцій. Бо на сьогодні, і це особливість епідемії в Україні, в нас починає збільшуватися гетеросексуальний шлях передачі ВІЛ, тобто від ВІЛ-інфікованих до їх сексуальних партнерів. І це стосується просто населення України, будь-яких жінок, дівчат, хлопчиків, чоловіків. Це може трапитися будь з ким. Сьогодні ін’єкційний шлях передачі починає посідати друге місце. І усе це дуже є тривожним.

Толерантність і інфекція

Бі-Бі-Сі: Пані Сакович, скажіть будь-ласка, чи прислухаєтесь ви до тих тверджень, які кажуть, що якби Україна була більш толерантна навіть до тих же наркоманів, то проблему вдалося би зменшити?

Олена Сакович: Це дуже серйозна розмова. Я вважаю, що це є дійсно так, це є суттєвим бар’єром доступу до послуг. Якщо до тебе відносяться як не до людини, якщо тебе зневажають, то ти не будеш звертатися до установ суспільного здоров’я, охорони здоров’я, соціальних послуг. Ти просто не звернешся за послугою. А це саме той прошарок населення, який нам потрібно, щоби звертався за послугою. Щоб ми могли підвищувати їх обізнаність стосовно ризиків вживання, щоб залишатися і самими здоровими, і змінювати свій ризикований спосіб життя на менш ризикований, як для них, так і для суспільства.

Бі-Бі-Сі: Пані Сакович, коли ми говоримо про проблему поширення ВІЛ/СНІДу через ін’єкційний спосіб вживання наркотиків, і про спосіб цьому запобігти, яка головна проблема все-таки України? Брак грошей, брак можливості допомогти, чи те, що ви сказали – дискримінація, стигма і брак знань? Тобто, чи в грошах проблема?

Олена Сакович: Ви знаєте, скоріш за все питання пріоритетів на державному рівні. Питання розуміння того, що проблема ВІЛ-інфікування – це питання національної безпеки, як на мене. І не вистачає державного мислення в цьому розумінні. Звичайно, я вважаю, що інформування, адвокація, освіта – це найперші шляхи, які ми маємо запроваджувати для того, щоб наша молодь залишалася здоровою. Але відсутність толерантного ставлення до тих, хто уже стикнувся з цією проблемою, за різних причин, і, на жаль, засуджуюче відношення є дуже суттєвим бар’єром на шляху розвитку профілактичних програм.

СНІД, свинячий грип і політика

Бі-Бі-Сі: І ви вважаєте, що це є більшим бар’єром, аніж, можливо, брак коштів?

Олена Сакович: Так, абсолютно. Ви пригадайте, як трошки більше ніж рік тому, у нас виникла загроза епідемії свинячого грипу. Як швидко уряд знайшов кошти! Як швидко буди закуплені необхідні ліки. Бо це було дуже важливою, актуальною, і навіть політичною проблемою. Бо це було напередодні виборів. Гроші знайти можна. Потрібно розуміти, на що їх витрачати, як їх витрачати ефективно, якісно. І який є поступовий план для досягнення тих чи інших тривалих результатів.

Бі-Бі-Сі: Пані Сакович, ви порівняли ВІЛ/СНІД зі свинячим грипом і сказали, що свинячий грип свого часу став політичним питанням, одним з пріоритетів для уряду. Очевидно, що ВІЛ/СНІД не є політичним пріоритетом. Чи справа в тому, що ВІЛ/СНІД і досу в Україні є проблемою меншості населення, причім упослідженої меншості населення України?

Олена Сакович: Я думаю що ви праві, дуже в серйозній мірі. Невипадково, наприклад, зараз на всесвітній конференції у Відні дуже багато кажуть про приховану епідемію в цьому регіоні. Саме тому, що ми знаємо тільки про верхівку айсбергу, оскільки тестування на ВІЛ є недостатньо поширеним. Ну, наприклад, чи ви тестувались коли-небудь на ВІЛ/СНІД, чи багато ви знаєте своїх знайомих, які пройшли тестування? А в сьогоднішньому світі це має стати нормою життя, робити тест регулярно.

Може, нашим урядовцям здається, що це невеличка кількість людей, але це близько 500 тисяч людей, про яких ми знаємо в Україні. І, можливо, їх набагато більше. Я сподіваюсь, що з розвитком громадянського суспільства мережі людей, які живуть з ВІЛ, які відстоюють свої права, можливо, їх заклики і підтримка багатьох громадських організацій, з якими ми всі співпрацюємо, можуть вплинути в тому числі на позицію уряду.