А.Шевченко: Законопроект про реєстрацію Інтернет-видань – намагання влади підпорядкувати своєму впливу останній «острів свободи»

Єзуїтським і дуже підступним способом взяти під контроль той чи інший Інтернет-ресурс може обернутись для українського сегменту мережі Інтернет прийняття запропонованого нещодавно Кабінетом Міністрів законопроекту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення системи державної реєстрації інформаційних агентств», – вважає народний депутат України, заступник голови парламентського комітету з питань свободи слова і інформації Андрій Шевченко. На прохання журналістів Коломия ВЕБ Порталу він поділився своїми думками з даного питання.

«На перший погляд, – розповідає депутат, – в законі немає нічого страшного. Там пропонується запровадити штрафи за те, що інформагентства працюють без офіційної реєстрації». В той же час, діючий Закон «Про інформаційні агентства» дає надто широке визначення поняття інформаційного агентства, відповідно до якого таким може бути визнана будь-яка команда, яка займається збором, обробкою і оприлюдненням інформації. Таким чином, відповідно до законопроекту, будь-яка людина, яка займається розміщенням інформації в Інтернеті, може бути оштрафована податковим інспектором на чималу суму: понад три тисячі, а повторно і на п’ять тисяч гривень. «Це може бути навіть блоггер, – зазначає Андрій Віталійович, – який веде свою сторінку в «Життєвому журналі» чи «Фейсбуці». До нього приходить людина з податкової і каже: друже, ти, коли розміщуєш на своєму блозі фото, відео і просто якусь інформацію, підпадаєш під дію старого закону «Про інформагентства», тому що ти збираєш і розповсюджуєш інформацію. Тому ти вже не блоггер, а інформаційне агентство, і не просто агентство, а згідно з Законом, ти незареєстроване інформагентство».

А.Шевченко не береться стверджувати, чи хоче влада перетворити цей закон на інструмент підпорядкування інтернет-сегменту України. Проте, на його думку, це питання таки слід розглядати в більш широкому контексті згортання свободи слова в Україні. Зі слів депутата, в умовах, коли фактично всі ключові телеканали чітко працюють в режимі лояльності до влади, коли державне телебачення і радіо чітко підпорядковане Кабінету Міністрів і вмонтовується в режим обслуговування влади, коли Національна рада з питань телебачення і радіомовлення вперше за останні 10 років формується однією політичною командою, коли не найкращі свої часи переживають газетний та журнальний ринок, нерегламентований законом Інтернет залишався таким собі островом свободи, єдиною здоровою частиною медіа-ринку, в якій за останні роки стався колосальний прогрес.

«Якщо ви візьмете «Українську правду», де в хороші дні може бути по 300 тисяч відвідувачів, то ми розуміємо, що йдеться про аудиторію, порівняну з аудиторією газет «Факти» чи «Сегодня». До того ж зважте на якість аудиторії, тому що ті люди, які читають «Українську правду» – це якісна, добірна аудиторія, люди, які формують громадську думку. І звичайно, що у того, хто досліджує ці речі, може з’явитись велика спокуса якось покерувати цим сегментом. Це не варто робити, тому що жодна країна світу, яка намагалась встановити жорсткий контроль над Інтернетом, не змогла цього досягнути, тим більше ми не Китай і ми точно не та країна, де можна якимось жорстким адміністративним примусом цей сегмент взяти під контроль».

Альтернативу внесеному законопроекту депутат вбачає в запровадженні альтернативної реєстрації Інтернет-видань, яка б давала їм усі привілеї і гарантії, які мають звичайні засоби масової інформації: газети та телевізійні канали, а їх журналістам – усі права телевізійників і газетярів. Таким чином держава підтримувала б людей які працюють в Інтернеті, що було б, на думку А.Шевченка, великим позитивом. Якщо ж команда, яка працює в Інтернеті, не бажає цього, то примушувати їх не варто. Саме за таким вирішенням питання взаємовідносин держави і Інтернету вбачає перспективу Андрій Віталійович.

«Всім же, хто намагається керувати Інтернетом і шукає способи щось з ним робити, – говорить заступник голови комітету з питань свободи слова та інформації Верховної Ради, – хотілось би побажати: куме, не тратьте сили. Я думаю, що треба робити все для того, щоб Інтернет залишався простором свободи. Якщо держава чимось і буде цікавитись в цій сфері, то тільки одним: як зробити так, щоб якомога більше українців Інтернетом користувались.»