Коли приходять великі християнські свята, ми намагаємося упорядкувати наші думки й помисли

Коли приходять великі християнські свята, ми намагаємося упорядкувати наші думки й помисли і часто мимоволі звертаємо погляди на духовних осіб, які поряд з нами.

Користуючись нагодою, в переддень свята Різдва чесного і славного пророка, Предтечі та Хрестителя Господнього Іоана ми попросили священиків розповісти про братів-ієреїв, які мають ім’я іван — владику Іоана Бойчука, правлячого ієрарха Коломийської єпархії УПЦ КП, та декана Івано-Франківська о. Івана Репелу, УГКЦ. Маємо надію, що ці розповіді принесуть нам духовний пожиток та допоможуть у нашій дорозі до Бога.

Про владику Іоана Бойчука розповідає парох Криворівні отець Іван Рибарук.

— З початком Коломийської єпархії УПЦ КП, яка була створена за ініціативою священиків і мирян, відразу ж було висунуто кандидатуру в справах керуючого єпархією — владику Іоана. Владика зреагував і сприйняв це доволі природно. Звичайно, що люди самі його хотіли, священики, і важливо те, що це є дотриманням принципу Української Православної Церкви — соборноправність, коли і священиків, і єпископів висувають знизу, а не просто призначають зверху. Це дало можливість і заклало основи здорової доброї праці на духовній ниві. Владика постійно відвідує з візитаціями кожну парафію, хоча єпархія досить велика — від крайньої парафії під румунським кордоном присілка Шибеного до села Луків за Дністром, що на Тернопіллі. А ще діями владики керує християнська злагода.

Після відвідин владикою Іоаном нашої парафії мої парафіяни зауважують, що виникає таке враження, ніби батько і матір приїхали до хати. Власне єпископ і сповняє роль духовного батьківства на парафіях, що, мабуть, дуже важливо. Адже служіння не обмежується тільки адміністративним керуванням, а глибші внутрішні контакти дають добру нагоду духовного зростання і можливість вирішувати спірні питання й складнощі. Між іншим, владика завжди стоїть на захисті священика. Тобто він ніколи не поспішить когось карати, доки не вивчить глибоко питання і не розбереться, а якщо це й відбувається, то виключно з метою направлення.

— Очевидно, що розвій єпархії залежить від владики і його праці?

— Звісно що так. І його праця приносить добрі плоди, що знайшло своє вираження не тільки в побудові нових храмів. Хоч лишень у Верховинському районі їх зведено понад 20, причому не лише в селах, а й на присілках. Бо на відміну від сіл на долах є віддалені присілки й людям дуже важко добиратися до центральної матірної церкви. До речі, владика постійно опікується й відвідує не тільки парафіяльні церкви, а й присілкові. Тут лише згадаю новозбудовані храми івана Сучавського на присілку Устя та Іова Почаївського високо в горах. Але головне, — настільки мені відомо, — постійна реальна присутність у всіх більш-менш важливих справах кожної парафії нашої Коломийської єпархії. Що дуже важливо для духовної поживи парафіян, і водночас це витворює справді відчуття єдності, коли Сам Христос присутній серед нас у таких духовних справах. Втім, владика Іоан завжди виступав і виступає твердим сповідником науки ісуса Христа і ревним православним визнавцем віри та патріотом України. Також дуже важливим є те, що владика підтримує нові ініціативи. Він прислухається до голосу народу, він відкритий до новизни й нових форм роботи і дуже багато працює в питаннях виховання молоді.

— Що нового такий стан справ привніс у взаємини між християнами різних конфесій?

— Владика Іоан — уродженець Гуцульщини, тому, звісно, підтримує християнські традиції й звичаї, притаманні нашому краю. Як на мене, важливою ділянкою душпастирства є співпраця з владою в плані культурного розвитку і соціального служіння Церкви. Що цікаво, навіть священики відчувають, що ці стосунки більше відбуваються на рівні серця і духовних взаємин, а не тільки формальних відносин. Наступний дуже важливий момент, який є взірцевим для всієї України, — екуменічна співпраця, зокрема з греко-католиками. Владика Іоан Бойчук і владика Миколай Сімкайло фактично вперше в Україні в Коломиї розпочали спільні відправи Хресної дороги, молебні, водосвяття, спільні чування біля плащаниці. Ці добрі братерські відносини між єпархіями спрямовані на поєднання християн. Тобто бачимо, як закладається добрий фундамент для співпраці різних конфесій на прославу Божу і для добра нашого народу. Ще хочу особливо відмітити доступність владики. Коли ми йшли перші роки до Зарваниці на прощу, владика не тільки радо приймав нас у своєму помешканні, а й часто допомагав нам готувати вечерю. Тобто в особі владики, ми бачимо архієрея, який повсякденно у своєму житті намагається наслідувати Христа.

Продовжує розповідь про ще одного ієрея Івана — декана Івано-Франківського отця Івана Репелу — владика Володимир Війтишин, правлячий ієрарх Івано-Франківської єпархії УГКЦ.

— Чим, на вашу думку, вирізняється отець Іван серед священства єпархії?

— Своєю лагідністю і вмінням знаходити дорогу до сердець парафіян. Наша єпархія гордиться такими отцями, як декан Івано-Франківський о. Іван Репела. Загартований часами підпілля отець Іван дуже швидко знайшов особливий підхід і до молоді, і до старших парафіян. Його пастирське слово привертає багато людей до церкви, де вони всі об’єднуються навколо свого духовного провідника. Нагадаю, що він ще в часи підпілля УГКЦ студіював філософію і теологію в підпільній греко-католицькій семінарії під духовною опікою преосвященного єпископа кир Софрона Дмитерка та єпископа кир Володимира Стернюка. А після виходу Церкви з підпілля владика Софрон Дмитерко призначив його адміністратором парафії Св. Параскеви в Опришівцях. Його вирізняє і постійна праця над особистим духовним зростанням. До речі, по закінченні ремонту й освячення церкви отець Іван від’їхав до Риму ще на початку 90-х років, закінчив там студії на богословському факультеті Папського Східного інституту, згодом повернувся в Україну і далі ревно виконує обов’язки пароха храму Св. Параскеви в Опришівцях Івано-Франківського деканату до нинішнього дня. 100-літній ювілей церкви, який ми недавно відзначили, — наочне підтвердження сказаного. Отець-парох відновив парафіяльну спільноту: було проведено повну реставрацію церкви, як всередині, так і ззовні, упорядковано церковне подвір’я, відновлено резиденцію колишніх парохів, для духовного проводу молоді збудовано реколекційний центр, відкрито музей історії парохії в Опришівецькій школі, виходить парафіяльний часопис, активно діють молитовні згромадження матерів і молоді. Направду щиро тішуся добрими здобутками свого брата у священстві.

— Щоб ще ви відзначили б у праці отця-декана?

— Ще варто відмітити ревність і віддану працю отця-декана як у часах підпілля, так і сьогодні за збереження і передання наступним поколінням батьківської віри, українських традицій і звичаїв, відстоювання духовних позицій нашої Церкви в сучасності. Особливо заслуговує доброго слова і той великий обсяг роботи отця Івана в управлінні великим деканатом м. Івано-Франківська і зокрема нашою єпархією.

— Коли християни згадують своїх небесних патронів, то що вам з цього приводу приходить першим на гадку?

— Коли ми згадуємо про Предтечу нашого Господа Ісуса Христа, то згадуємо приготування дороги Господеві і, відповідно, приготування до особистої християнської дороги. Тобто в особі й житті цього найбільшого пророка на землі, за словами Ісуса Христа, маємо яскравий приклад служіння Богові і своєму народові. Під цим оглядом, дбаючи про добро вірних вже третій рік поспіль, єпископи Української Греко-Католицької Церкви закликають всю нашу церковну спільноту застановитися над суттю християнського покликання, особливо наголошуючи на покликанні до богопосвяченого життя. Знаємо, що віруючі люди переконані в тому, що остаточним джерелом життя і покликання є Сам Господь Бог. Від Господа походить також покликання — визначена місія життя людини, її доля, як і всі таланти. Власне тому кожна матір і кожен батько, які бажають справжнього добра для своєї дитини, мають допомогти своїм дітям пізнати Божу волю. Іншими словами, те, що становить покликання до певного життєвого завдання, і те, що становить єдиний шлях до справжнього щастя дитини та її щасливої долі. Тому, користуючись нагодою, хочу побажати всім, хто має це велике ім’я, віднайти своє покликання і призначення на землі.

І тоді Бог миру буде з вами.