Пасти овець і робити бринзу — то чоловіча справа

— Минулого року Ющенко приїхав із міністром культури Вовкуном на свято на півгодини, а лишився на 5. Жінки кидалися йому на шию, щоби поміг, бо хати позатоплювало. Він голові адміністрації казав: ”Я вас особисто прошу, допоможіть цим людям”. Який був чоловік! Обіцяв свято національним зробити, та не встиг. А новому президентові воно на фіг не треба, — розповідає чоловік у вишиванці своєму супутнику дорогою до села Верхній Ясенів Верховинського району Івано-Франківщини. Тут 27 червня вшановували чабанів, які літують на полонинах.

До сцени, на якій виступають керівники області й району, прямують два трембітарі у гуцульських розшитих кептарях. Жінка у джинсах просить дозволу сфотографувати їх.

— Давайте 10 гривень, — каже один.

За цю ж суму можна сфотографуватися в національному вбранні або покататися на коні.

Прилавок 45-річної Марії Семчук обступили польські туристи. Куштують будз — несолоний сир. Мішанку — овечу й коров’ячу бринзу — вона продає по 30–35 грн. 47-річна Марися з міста Ченстохова каже, що в них кілограм такого сиру з овечого молока коштує до 100 злотих (232 грн. — ”ГПУ”). П’ятеро поляків купують по 1 кг бринзи, Марися ще бере будз.

55-річний Іван Семенюк помішує в підвішеному над вогнем казані банош. Біля нього натовп російськомовних туристів.

— Дядька, дай ще мне той каши, — простягає пластиковий стакан білявка у спортивному костюмі.

— Дашка, это не каша, а банош. Я тебе говорила. Они крупу из кукурузы варят на сметане. Вкуснятина, — пояснює подруга.

Іван Семенюк головний на полонині Скуповоз, із села Голове. Каже, пасти овець і робити бринзу — то чоловіча справа.

— Колись вівчарям платили натурпродуктами. Тепер за літо кожен отримує по 4–6 тисяч гривень. Бринза овеча файна, а молоко лікує туберкульоз. Американці нами зацікавилися: хочуть у Верховині поставити переробний завод. А Україна — ні. Вовну й молоко здати нікуди, тому овець тримають вп’ятеро менше, ніж раніше.

83-річний Василь Хімчак із села Ільці 30 років пас вівці на полонинах Шівлик, Кострича, Марішейська.

— Мені молодому часто дівчата снилися. Раз відпросився, аби в село збігти, бо вже не міг сам бути, — розказує він. — На полонині ніколи не могло бути жінки. Бо вони лиш зло приносили. Або вовки вівцю потягнуть, або молоко звурдиться, або якась слабість чи нечисть появиться. Аби відганяти нечисть, мали спеціально заговорений ворожбитом віник. На нього чіпляли порожню яєчну шкаралупу. Як чули, що шось недобре си діє, від себе мели тим віником і казали: ”Геть, нечиста, залиши нас із Богом”.

Марія Петрів, 42 роки, із села Брустурів Косівського району робить іграшки з сиру. Найбільше розкуповують коників по 2–3 грн.

Розказує рецепт.

— На відро коров’ячого молока висипаю 50 грам ґляґа — висушеного і витертого в порошок шлунка теляти чи ягняти. Сиру виходить мало, може з кіло. У гарячій воді ліплять коники: голова, тулуб, упряж. Вушка витягуються з голови, ноги з тулуба. За день можу 100 штук зробити, але більше не витримую. Солена вода, в яку кидають коники, їсть руки.