друкувати


Архітектурне обличчя Івано-Франківська до 1939 року формували сотні талановитих архітекторів

Коломия ВЕБ Портал | Публіцистика та аналіз | 2010-07-01 04:00:19

Якщо архітектуру називають музикою, що застигла в камені, то кожна вулиця історичного центру Івано-Франківська бринить своєю неповторною мелодією. Можна годинами ходити його вулицями, милуватися ліпними фасадами, створеними в давні часи, візерунками кованих балконів і воріт. Мелодії минулих епох не перебивають одна одну, а зливаються в гармонію краси.

Архітектурне обличчя міста до 1939 року формували сотні талановитих архітекторів. Але нині знаємо імена чотирьох десятків, не більше. А про їхні біографії, творчі шляхи — і того менше. В цих нотатках подаємо знайдену інформацію про двох архітекторів, які творили в Станиславові  20-х — на початку 30-х років минулого століття — Станіслава Трелю і Тадеуша Ковальського.

Архітектурним символом нашого міста є, безумовно, ратуша. Її проектував С. Треля, і це найвідоміша його робота. Ратушу почали споруджувати 1929 року з розрахунком закінчити в 1932-му. Але завадила світова економічна криза. В архівному переліку будівель, зведених у 30-х роках, її подано як закінчену в 1935 році будову, а фактично роботи тривали до 1939-го. С. Треля є також автором костьолу на Вовчинецькій вул., причому він переміг у загальнопольському конкурсі. На замовлення Об’єднання польських міщан він створив плани ремісничо-торгової бурси, яку зведено в 1931 році. Тепер це Івано-Франківський міський центр дитячої та юнацької творчості на вул. Січових стрільців, 37. Нинішній вигляд обласної філармонії також належить С. Трелі, оскільки він проектував і керував перебудовою колишнього театру в 1928—1929 рр. У ці ж роки він керував реконструкцією вірменської церкви (тепер собор Св. Покрови УАПЦ на Вірменській вул.).

Причетний Треля і до вигляду школи на вул. Матейка (тепер старий корпус міської лікарні торцем до вулиці). Її проект був розроблений ще до Першої світової війни в технічному відділі магістрату з участю архітектора Яна Кудельського. Будову перервала війна, і остаточно оформлення фасадів доробляв  С. Треля (1926). За межами Івано-Франківська відомий костьол за його розробкою в Моршині. Є також архівні документи, які підтверджують авторство С. Трелі щодо кам’яниці О. Маланюка на вул. Грушевського, 17 (1931).

Серед творінь Т. Ковальського наймасштабнішим є будинок Союзу польських залізничників, споруджений 1927 року. Він вважався одним із найкращих у всій Польщі. Це колишній Будинок офіцерів на вул. Грушевського. До речі, ніякого купола над наріжною частиною, як думає дехто з аматорів старовини, він не мав. Будинок дійшов до нас у тому вигляді, в якому його запроектував Т. Ковальський. Інші роботи майстра бачимо на вул. Франка — приватну клініку Я. ўутта (1927, тепер корпус фтизіопульмонологічного центру) та розбудову школи черниць-урсулянок (1925—1929, тепер загальноосвітня школа № 3). За архітектурною манерою є підстави вважати Т. Ковальського автором жіночої семінарії на цій же вулиці (1927, тепер природничо-математичний ліцей). На Привокзальній площі за його проектом розбудовано залізничну поліклініку в 1933 році, на вул. Січових стрільців зведено одноповерхову прибудову до будинку № 18. Цей архітектор також розробив плани залізничних вокзалів в смт Делятині (1929) і Татарові (1932).

С. Треля є яскравим і завзятим представником конструктивізму. В його спорудах бачимо гладкі стіни, широкі вікна, відсутність криволінійних поверхонь, чіткий геометризм. Тодішній львівський критик  М. Мініх манеру С. Трелі оцінює дещо пишномовно: «Його талант — один із найсильніших, модерністський, щодо ратуші доходить до сюрреалізму при співдії формалістично-кубістичних факторів, об’єднаних у справжню мистецьку цілість». Т. Ковальський хоч теж є представником конструктивізму, та він ще не цурається елементів архітектури минулого — ліпнини, пілястрів, сандриків, карнизів з модульйонами.

А які деталі біографії цих будівничих ми знаємо? На жаль, вони досить мізерні. Трохи відхилили завісу невідомості виявлені в архіві заяви обидвох архітекторів до староства на одержання паспортів для закордонних поїздок. Там же збереглися їхні невеликі знімки, які сьогодні публікуються вперше.

Станіслав Треля народився 19 квітня 1892 року у Журавічках, як він подає в своїх даних без подальшої деталізації. У нашому місті проживав з 1925 року. Був він тут досить недовго, але багато встиг. Активно уві-йшов у громадське життя міста, його було обрано головою Товариства самостійних керівників будов, друкував фахові матеріали у місцевій пресі. На відміну від Т. Ковальського на його штемпелі красується напис «інженер-архітектор», був він також капітаном запасу Війська польського. Проживав архітектор у престижному будинку з нинішньою адресою вул. Вітовського, 17. Відомостей про сім’ю у заяві він не подає, можливо, був неодружений. В заяві, датованій березнем 1930 року, він просить видати паспорт «на виїзд до всіх європейських держав, крім Большевії, для вивчення будівництва за кордоном». Такий дозвіл він дістав і, ймовірно, до Станиславова вже не повернувся, бо пізніших згадок про нього нема.

Т. Ковальський старший за віком, народився 28 жовтня 1883 року в Поляновицях. До Станиславова прибув у 1916 році. Вперше його прізвище зустрічаємо в документах 1918 року про знищену забудову міста. Його запрошували як експерта для оцінки ступеня руйнувань окремих будинків. Працював він на залізниці інженером і ніде й ніколи не називав себе архітектором. Проживав в одноповерховому особняку на Грюнвальдській вул., 6, половина цього будинку належала йому. Мав двох синів — Олександра (нар. 1920) і Адама (нар. 1923 р.). У заяві про паспорт вказував необхідність поїхати до Карлсбада для лікування хворих нирок. Остання згадка про перебування Т. Ковальського у нашому місті датується 1933 роком.

Подальшої долі цих талановитих будівничих не знаємо. Не знаємо де і яку здобували освіту. Можемо лише припустити, що закінчували вони найближчий вищий  технічний заклад — Львівську політехніку. В будь-якому разі ми повинні бути вдячними їм за те, що, працюючи в нашому місті, вони прикрасили його мистецькими спорудами, гідно формували архітектурне обличчя Станиславова.

Автор: Михайло ГОЛОВАТИЙ
Джерело: Газета «Галичина»