М.Бурмака: Любіть свою країну, якою б вона не була

«Любити свою країну, якою б вона не була, говорити українською мовою, врешті-решт, народжувати дітей і правильно виховувати» – такі поради українцями дає відома співачка Марія Бурмака, з якою Радіо Свобода вирішило поспілкуватися на тему: «Чи потрібно Україні реформувати Конституцію?»

– День Конституції – одна з таких дат, коли традиційно підбивають підсумки. Серед політологів, журналістів побутує думка, що цікавість українців до політики поступово згасає. Ось факт: Європейська комісія назвала серед ключових реформ для України на 2010 рік реформу Конституції. Ніби таким чином можна забезпечити політичну стабільність у державі, і люди повірять у політику, у політиків. Як ви гадаєте?

– Ви знаєте, я читала текст Конституції, чинної зараз. Це прекрасний текст прекрасної Конституції. Річ не в тому, яка Конституція буде затверджена, а в тому, що у нашій державі так повелося, що для одних закони писані, а для інших – закони не писані. Мої погляди – дуже песимістичні насправді, тобто в якісь речі не хотілося би вірити, не хотілося б думати, що народ, люди роблять такий вибір: дуже легко відмовляються від української мови, їм не потрібна українська культура, взагалі, можливо, не потрібна культура, легко говорять про роз’єднання України.

– А ви? Як ви висловлюєте свою громадянську позицію?

– В цьому хаосі останнім часом навіть не намагалася сісти і подумати, виокреслити якесь своє ставлення до цього всього. Мені що далі, то більше здається, що моя особиста думка, за великим рахунком, нікого не цікавить і ні на що не впливає.

Моя громадянська позиція ніколи не була якоюсь складною, не була навіть заполітизованою. Я би хотіла відчувати себе достойним громадянином, а не людиною другого сорту. Скажімо, цілий день можна простояти в пробці, тому що декілька разів на день Подол перекривають, бо їдуть можновладці.

– То яким ви бачите вихід із ситуації, що склалася?

– Я не з тих людей, що будуть закликати тепер виходити на майдани, тому що, якщо чесно, я не бачу жодної політичної сили, за яку я би хотіла просто вийти і сказати своє слово на майдані. В моїх очах скомпрометували себе всі.

Що я можу порадити зараз людям, ну, скажімо, таким, як я, так це – любити свою країну, якою б вона не була, говорити українською мовою, врешті-решт, народжувати дітей і правильно виховувати. Тобто якийсь такий локальний патріотизм зараз можливий у нашій країні.