Калушан закличуть до протесту проти ЗАТ "ЛУКОР"?

За очищення стічних вод міста КП “Водотеплосервіс” боргує ЗАТ “ЛУКОР” понад 20 млн гривень. Промисловий гігант звернувся до суду. Міський голова Ігор Насалик цим не переймається, і заяв-ляє, що не платитиме, поки підприємство не виконає своїх фінансових зобов’язань перед містом. Мер гото-вий підняти до протесту калушан чи вдатися навіть до іншої крайності — розірвати співпрацю з інвестором.

Упродовж кількох останніх років калуське КП “Водотеплосервіс” не розраховується із ЗАТ “ЛУКОР” за очистку господарсько-побутових стоків. Відтак, уже неодноразово поставало питання про те, що підприємство припинить надавати місту відповідні послуги. Нещодавно проблема знову загострилася: ЗАТ “ЛУКОР” подав позов у Господарський суд Івано-Франківської області про стягнення з КП “Водотеплосервіс” заборгованості у розмірі майже 23 млн гривень за очищення стічних вод міста та припинення приймання на очищення господарсько-побутових стоків Калуша.

Насалик погрожує…

Кілька місяців тому (вочевидь, на хвилі ейфорії після оголошення Калуша зоною надзвичайної екологічної ситуації. — Авт.) міський голова Ігор Насалик упевнено заявив журналістам: боргові зобов’язання міста по водовідведенню інвестори готові “пробачити”. Щоправда, як з’ясувалося уже за кілька днів, керівництво ЗАТ “ЛУКОР” про таку свою великодушність і не здогадувалося.

— Списати — це значить подарувати? Ні, такого терміну у бізнесі немає. Ми ж не будемо працювати на когось безкоштовно. Думаю, що списання боргів — малоймовірне. За все у житті доводиться платити, — прокоментував голова правління ТОВ “Карпатнафтохім” Сергій Чмихалов.

Отож, нафтохіміки налаштовані категорично: робота зроблена і має бути оплачена у повному обсязі. Не менш категорично сьогодні висловлюється й Ігор Насалик. Щоправда, конкретної відповіді щодо того, чому місто все ж таки нарощує заборгованість, та коли вона буде “погашена”, — не дає. Натомість пропонує розглядати проблему цілісно.

— Згідно з договором за 2003 рік, “ЛУКОР”-”Карпатнафтохім” зобов’язувався фінансувати соціальну складову міста у межах не менше 4-5 млн гривень (на рік. — Авт.), — каже Ігор Насалик. — На жаль, із 2005 по 2010 рік місто отримало аж велику дулю. Тому виникає запитання: а чи потрібно нам таке підприємство? Ми можемо відверто сказати: без його роботи місто не пропаде. Більше того — як розвивалося, так і буде розвиватися. Вони не виконують свої соціальні функції. Ми ж сидимо, як на бомбі, і невідомо, коли вона вибухне. Я проаналізував, як працюють інші інвестори. Скажімо, “Криворіжсталь”, де хазяйнують індійці, сплачує 150-200 млн гривень. Наші підприємці в Алчевську — 40-50 млн гривень. А що, у нас “ЛУКОР” якимись особливими функціями наділений? Може, він прибуток державі приносить? Чи, може, розрахувався за 250 млн євро, на які взяв обладнання? Отож, на все це потрібно дивитися у комплексі.

Між тим, уже до кінця року підприємство планує запустити нові виробництва та запрацювати на оновлених потужностях. Відтак, понад 2 000 калушан знову отримають повноцінний робочий тиждень, а головне — зарплату. Нагадаємо, що зараз підприємство є офіційним місцем роботи для більш, ніж трьох тисяч людей. Через відсутність попиту на продукцію на світовому ринку восени 2008 року ТОВ “Карпатнафтохім” зупинив свої основні виробництва. Відтак, майже два роки постійно зайнятими були лише приблизно тисяча працівників. Решта — переведені на неповний, 30-годинний робочий тиждень, а майже 500 працівникам узагалі довелося сидіти вдома зі збереженням мінімальної зарплати. Нині нафтохіміки практично готові показати результати своєї дворічної роботи — нові виробництва хлору і каустичної соди, зведені за останнім словом техніки, що, за словами керівництва “Карпатнафтохіму”, дасть калуській хімічній промисловості друге дихання.

Утім, Ігор Насалик це дихання обіцяє перекрити, наголошуючи, зокрема, що місто отримало лише користь від зупинки магнієвого заводу. Отож, ситуація із іншим промисловим підприємством може бути аналогічною.

— Якщо “Карпатнафтохім” думає, що у липні вони запустяться і не заплатять складову у бюджет розвитку міста, то я вам гарантую, що не дам цього зробити, — наголошує міський голова. — Нехай заплатять те, що мають заплатити, і ми, у свою чергу, також розрахуємося у повній мірі. В іншому випадку я просто підніму людей. І впевнений, що люди мене послухають.

…а нафтохіміки дивуються

Прокоментувати ситуацію “Вікна” попросили прес-службу ЗАТ “ЛУКОР”. Їхня точка зору кардинально відрізняється від бачення Ігоря Насалика:

— Склалося таке враження, що міський голова просто забув, якою реально є ситуація. По-перше, договір 2003 року, який підписувала ще попередня влада, ЗАТ “ЛУКОР” виконав повністю. Натомість міська рада про свої зобов’язання, зокрема те, що стосується земельних питань, і не згадує. По-друге, місто ніколи не обходилося і не зможе обходитися без підприємства. Адже навіть, коли основні виробництва простоювали, значна частина цехів, зокрема і ті ж очисні споруди, й азотно-киснева станція, працювали, зберігаючи життєдіяльність та належний стан обладнання.

Водночас, понад 3 500 калушан-нафтохіміків отримували зарплати, сплачуючи у міський бюджет податки. Загалом це — десятки мільйонів гривень, у тому числі і земельний податок, розмір якого за рік сягнув більше 20 млн гривень. Зрештою, 70-тисячний Калуш “виріс” саме завдяки тому, що 46 років тому тут було збудовано промислове підприємство. Відтак — почався розвиток інфраструктури. Тому дивно, як може місто обійтися без того, хто його “народив”. Отож, подібні заяви викликають, як мінімум, здивування, особливо у час, коли десятки молодих спеціалістів, людей із вищою освітою, калушан, які тривалий час були без роботи, стають молодими нафтохіміками, працівниками виробництв ПВХ-С, хлору та каустичної соди.

Отож, після кількох років співпраці у стосунках інвестора та влади назрів серйозний конфлікт. З одного боку, не варто забувати, що промисловий гігант є найбільшим платником податків у місті і більшу частину прибутків міська скарбниця отримує саме від нього. Водночас, без великого бізнесу розвиток міста, фактично, приречений. Але, з іншого боку, міська влада впевнена: від діяльності нафтохіміків реально місто мало б отримувати у рази більшу користь.

Іти на поступки наразі жодна сторона не хоче. Зрештою, умови співпраці прописані відповідними договорами і кожна сторона має виконувати свої зобов’язання. Відтак, останню крапку у питанні, хто, кому і скільки винен, вочевидь, ставитиме суд.