Мабуть, кожному з нас доводилося хоч раз у житті бувати в поліклініці, чи лікарні

З нагоди Дня медичного працівника говоримо про вітчизняну охорону здоров’я зазвичай в солодко-компліментарному ключі. Та, думаю, не зіпсує свята людям у білих халатах згадка і про невеселі реалії їхньої галузі. Тим більше, що від них самих далеко не завжди залежить вирішення гострих проблем української медицини, а йдеться про ставлення до неї з боку держави, місцевих органів влади.

Мабуть, кожному з читачів «Галичини» доводилося хоч раз у житті бувати в поліклініці, чи лікарні у своєму місті, районі, в обласному центрі. У мене через стан здоров’я така необхідність виникає не раз. І завжди ловлю себе на думці: як же наші лікувальні заклади, амбулаторні і стаціонарні, не пристосовані до потреб стареньких і немічних, осіб з обмеженими фізичними можливостями! Найперша проблема для хворої людини, навіть якщо вона не на інвалідному візку, — це сходи! Прикро вразила мене — мабуть, на всю решту життя — смерть відомого на Прикарпатті засновника видавничої фірми. Чоловік відчув біль у серці і поїхав до Рожнятова до лікаря, там йому запропонували піднятися на другий поверх медичного закладу зробити кардіограму. Після обстеження лікарем він вийшов на вулицю, сів у своє авто і дорогою додому за кермомѕ дістав інфаркт, через те втратив керування машиною і загинув. Невже цей випадок нікого нічого не навчив?

Особисто я, піднявшись пішки на другий поверх райлікарні, потім кілька днів не можу вгамувати перевантажене від такого «походу» серце. Тому хотіла б нагадати керівникам владних структур, медичних закладів та архітекторам про те, що перші мають замовляти, а другі розробляти проекти будівництва нових і реконструкції існуючих лікарень та поліклінік не для молоді, не для спортсменів з чудовим здоров’ям, а для тих, у кого воно вкрай кволе і підірване. Отож продумуйте все до деталей в інтересах пацієнтів, котрим доводиться найважче. А передусім подбайте про належні умови для під’їзду автотранспорту до самого входу в медичний заклад, розумно облаштуйте пандуси для пацієнтів на візках, забезпечте хворому можливість без затримки піднятися на той чи інший поверх, потрапити до потрібного кабінету. Бо незрідка так виходить, що хірургію, травматологію розміщають аж на третьому або четвертому поверхах, а ліфт один — це у новому будинку лікарні, в старому його часто немає.

Хворий не може скористатися цією елементарною в наш час зручністю, а тим часом по телевізору показують розкішні супермаркети з ескалаторами для покупців — переважно здорових і заможних людей. Звичайно, для відповідної реконструкції приміщень потрібні немалі кошти. Чуємо, що держава нині їх не має і хтозна коли буде мати. То невже не знайдуться меценати, котрі б з почуття християнської любові вділили зі своїх статків якусь дещицю для полегшення доступу й перебування в лікувальних закладах своїм ближнім — хворим немічним людям? Навіть якщо ті нові українці самі в разі хвороби сюди не звертатимуться, а лікуватимуться в дорогих приватних вітчизняних чи закордонних клініках. Наразі ж виглядає так, що дехто з них радше профінансує черговий вояж Україною естрадної зірки, аніж вкладе власні кошти у здоров’я своїх співвітчизників. Не кажу вже про те, що для дружин і коханок багатії купують сумочки вартістю 50 тис. євро і більше, — про такий «шик» тепер охоче повідомляють обивателя ЗМІ.

Привернула увагу читачів лише до одного моменту, з якого складається система медичного обслуговування населення, а про інші її компоненти, звісна річ, розмову можна було би продовжити — і вона була б не зовсім приємною для обласних та місцевих владних структур, головного управління охорони здоров’я ОДА. Якщо взагалі розвалиться ця система через хронічне недофінансування, організаційну нерозторопність, брак реальних зрушень у розвитку вітчизняної медицини і зміцненні її матеріально-технічної бази, то під загрозою опиниться здоров’я, а отже, і майбутнє всієї української нації.