Через 1500 доларів банківського кредиту для лікування доньки-інваліда позбулися хати

Через півтори тисячі доларів банківського кредиту для лікування доньки-інваліда мешканка села Братківці Тисменицького району Марія Процюк позбулася хати.

Подружжя Процюків прожило у садибі в центрі Братківців три десятиліття - від 1976 року, коли Петро та Марійка відгуляли тут своє весілля. Тоді Петрові батьки з нагоди одруження сина поступилися молодятам новозбудованою хатою, а самі перебралися жити в стару - по сусідству. Але подружнє життя Процюків невдовзі дало тріщину. Докупи склалося все - виявлення вродженої вади в їхньої 14-річної доньки, матеріальна скрута початку дев'яностих, втрата роботи на заводі, хронічний алкоголізм чоловіка.

"Поки жили біля нас свекор і свекруха та й грошей достатньо було, то ще нам легше було, - розповідала репортерові "ГК" пані Марія. - Потім я їздила за границю, була приватним підприємцем, заробляла копійку на лікування доньки. У неї від народження защемлений нерв хребта, і якщо стається якийсь нервовий стрес, то їй ноги синіють, їх викручує, вона може зомліти".

Про хворобу своєї доньки Марія і Петро одразу не знали. Недуга у неї проявилася несподівано, коли дівчинка-семикласниця поверталася зі школи і стала свідком сімейного скандалу - п'яний батько гнався по подвір'ї за мамою із сокирою в руці... Згодом дівчину оглянули лікарі і виявили, що приступ, який вона пережила біля хати, стався у неї невипадково: він був зумовлений вродженою і невиліковною хворобою.

Через деякий час, не витримавши спільного життя із чоловіком-алкоголіком, Марія переїхала на орендовану квартиру до Івано-Франківська і забрала з собою хвору доньку, яка через свою недугу отримала інвалідність. "Ми забралися з Братківців, зняли квартиру, бо хотіли, щоб тато спам'ятався і не пив горілки, - розповідала жінка. - Ми офіційно не розлучалися з Петром, навпаки, за той час хату в селі приватизували, записали на нього, хоча всі документи оформляла донька, бо він і далі сильно пив".

Кредитна історія

У 2001 році хвороба доньки почала прогресувати: ноги від кісточок синіли і сохнули. Марія повела доньку до лікарів, які оглянули її і порадили робити голковколювання. Процедура ця була досить дорогою: одна голка коштувала 150 гривень. Марії довелося ризикнути і взяти кредит на півтори тисячі доларів (за тодішнім курсом - приблизно 7,5 тисяч гривень).

"На той час позики тільки починалися, кредит давали тільки три банки, я звернулася у "Приват", - розповідала жінка. - У банку сказали, що потрібна застава. Хата була на чоловікові, тому Світлана пішла до тата і він дав на моє ім'я доручення. Я заставила майно і за порадою банківського працівника вказала незначну вартість застави - три тисячі доларів".

Пані Марія каже, що на той час вона працювала "головою колгоспу" (директором колективного селянського господарства "Берег" - авт. ) у Павлівці і вважала, що їй нескладно буде повернути такий кредит через рік. Упродовж року вона справно платила відсотки. Коли ж прийшов час віддавати тіло кредиту, жінку, за її словами, підкосила несподівана недуга. Огляд у гінеколога виявив страшну біду - без операції Марія Процюк могла прожити не більше кількох місяців.

"У першу чергу я пішла в банк до свого інспектора і попросила пролонгувати мій кредит на другий рік, - розповідала пані Марія. - Але в банку виявилося, що мій чоловік відмінив видане мені доручення на хату і вони не можуть виконати моє прохання. Я не мала часу на з'ясування стосунків і суперечки, бо треба було лягати на операцію. В лікарні я провела чотири місяці. А потім випадково дізналася, що нашу хату, в якій прописані мій чоловік, я і моя донька, продали з прилюдних торгів на стягнення заборгованості перед банком".

Як виявилося, 18 вересня 2003 року приватним нотаріусом Івано-Франківського нотаріального округу було вчинено виконавчий напис, за яким звернуто стягнення на заставу - житловий будинок з приналежними до нього господарськими будівлями і спорудами на вулиці Шевченка, 56 у селі Братківці. На той час сума протермінованого боргу перед банком становила 2 тисячі 184 долари 42 центи. 23 грудня 2003 року відбулися прилюдні торги, на яких будинок Процюків було продано.

Марія Процюк досі не знає, за скільки саме продали її хату. Вона стверджує, що не отримала ні копійки від різниці між вартістю проданого майна і сумою боргу. Каже, що не отримувала також ніяких повідомлень про те, що стосовно неї відкрито виконавче провадження, відбувся арешт майна і оголошено прилюдні торги на будинок. Можливо, такі повідомлення отримував чоловік, який був власником хати, але у той час він уже довів себе пиятикою до життя мало не волоцюги. Більше того, пані Марія вважає, що за продажем майна прихована зловмисна змова, хоча конкретно нікого не звинувачує.

"Вони просто чекали терміну, - міркувала жінка. - Думали, що чоловік - алкоголік, жінка при смерті, донька - інвалід, можна хату забирати. Чекали, що я помру".

Смертельна справа

Майже відразу після того, як стало відомо про продаж будинку, Марія Процюк ініціювала судовий позов, в якому йшлося про визнання недійсним протоколу проведення прилюдних торгів, свідоцтва про придбання нерухомого майна та виселення нових власників хати, які купили її з аукціону. Щоправда, нові мешканці до будинку Процюків вселилися не одразу. Майже три роки, поки тривала судова тяганина, у хаті продовжував мешкати чоловік Марії.

"У Тисменицькому районному суді все йшло на нашу сторону, - розповідала Марія Процюк. - Але напередодні дня, коли мало бути винесене рішення, суддя, який слухав нашу справу, несподівано помер. Хоч він ще молодий чоловік був, мав трохи більше сорока років. Справу передали іншій судді, вона почала розгляд по-новому і винесла рішення не на нашу користь".

Після апеляції справа дійшла аж до Верховного суду, який відправив її на розгляд колегії суддів Рівненського апеляційного суду. Суд у Рівному скасував усі попередні рішення, постановив повернути справу на ще один розгляд у суд першої інстанції і залучити до числа відповідачів виконавчу службу, яка відповідно до чинного законодавства є реалізатором заставленого майна.

"У той час, коли справа була ще у Києві, ті люди, які купили будинок з аукціону, почали вимагати від чоловіка, щоб він вибирався з хати, - пригадувала Марія Процюк. - А одного дня мені подзвонили і сказали, що наша хата згоріла. Пожежа була дивною: плитка в коридорі потріскалася, ніби від вибуху, вікна і двері вибиті, як вибуховою хвилею, в даху утворилася діра. Але пожежники сказали, що хата загорілася, бо чоловік курив і заснув на дивані. Хоча диван був майже не пошкоджений, а на чоловікові - ні подряпини".

Після пожежі Петро Процюк опустився ще більше, жив у родичів та знайомих, як кажуть у селі, "бичував". А два роки тому він помер, на думку дружини, не без сторонньої допомоги.

"Справа пішла по другому колу, а Петро помер саме перед тим, як мав давати покази в апеляційному суді, - розповідала пані Марія. - Один чоловік, який нам допомагав, поїхав до Петра, щоб той дав доручення представляти його інтереси в суді. Перед тим, як їхати з моїм чоловіком до нотаріуса, він купив йому мило, шампунь, жилетку, дав йому одяг з гуманітарки, щоб він привів себе до порядку. Але коли приїхав наступного дня, то застав його сильно побитого. А ще через день Петро помер. Я дуже боюся, щоб не стався тепер якийсь нещасний випадок з дочкою, яка отримала від мого чоловіка спадщину".

...Марія Процюк та її донька до сьогоднішнього дня мають зареєстроване місце проживання за адресою проданої з аукціону хати у Братківцях. Більше того, жінка каже, що володіє державним актом на землю біля хати. Але приїхати до села, щоб обробити город, вона не може, бо нові власники її виганяють.

"Якщо вони купили ту хату за 3 тисячі доларів, я би її відкупила, - говорить жінка. - Більше житла у нас нема, моя дитина, яка є інвалідом, фактично лишилася на вулиці. Я оформила її в гуртожиток, сама живу в Павлівці на квартирі. Я не зловмисно взяла той кредит, я могла його віддати. Я хотіла тільки дитину полікувати...".

Автор: Богдан СКАВРОН

P.S. Минулого тижня Марія Процюк побувала на прийомі в голови Івано-Франківської ОДА Михайла Вишиванюка, якому розповіла свою трагічну історію. Губернатор доручив з'ясувати ситуацію своєму заступникові Ігореві Зваричу. "ГК" стежитиме за тим, як вирішиться ця проблема.

---

Пряма мова.

Андрій Гук, керівник юридичного відділу івано-франківської філії Приватбанку:

"Банк як кредитор і як стягувач здійснив виконавчий напис і направив його в орган примусу - державну виконавчу службу (ДВС), яка і вчиняє всі заходи щодо погашення заборгованості: встановлення грошової оцінки, призначення організації для реалізації майна і оголошення прилюдних торгів. Кредитор може здійснювати тільки функцію контролю, впливати якоюсь мірою на цей процес не може. Повертати різницю між вартістю реалізації заставленого майна і вартістю кредиту зобов'язаний не банк, а виконавча служба. Частину коштів (3-5 відсотків) від вартості проданого майна іде тій організації, яка проводить торги, решту суми ДВС зобов'язана повернути боржникові.

У той час, коли брався кредит, та хата у Братківцях, мабуть, справді коштувала 3-4 тисячі доларів. Станом на сьогодні, коли там капітальні ремонти проведені і покупець проживає, вона, можливо, коштує 20 чи 30 тисяч доларів. На ринку сама нерухомість подорожчала, до того ж він потужні капіталовкладення там зробив. А тепер уже п'ять років має тяганину з тим майном.

Нам ця справа вже абсолютно не цікава. Коли вона другий раз пішла на судові слухання, ми написали коротке заперечення і банк не брав участі в судових засіданнях. Ми жодним чином не впливали на цю справу. Банк в будь-якому випадку правий. Ми видали гроші. Ці гроші не збиралися повертати горе-бізнесмени. Банку ж не вигідне прострочення заборгованості. Якщо більше 90 днів прострочено, то банк формує до сто процентів страхового резерву, який формується з прибутку банку. Це наші прямі збитки".

Юрій Троценко, начальник управління юстиції в місті Івано-Франківську:

"Виконавче провадження у цій справі було закінчено в 2003 році, термін зберігання такого документа - три роки, після цього він підлягає знищенню, якщо майно реально продалося і кошти передано стягувачеві. На жаль, у нас ці матеріали уже не збереглися. Але боржнику повинні були надіслати повідомлення про закінчення провадження, про призначення торгів, протокол торгів. Здебільшого, всі боржники говорять, що вони не були вчасно повідомлені про виконавчі дії. Але закон не передбачає надсилання повідомлення рекомендованим листом або цінним листом з описом вкладення, направляється виключно простою кореспонденцією.

Немає жодного боржника, який би сказав, що його майно продали справедливо. Боржник завжди хоче ринкової ціни. Але для чого покупцям торгуватися за майно через виконавчу службу за ринковою ціною? А потім мудохатися з виселенням, переоформленням. Тому експерт, який проводить оцінку, бере мінімальну ринкову ціну, за ліквідаційною вартістю.

Державна виконавча служба не має ніякого стосунку до оцінки майна, визначення його вартості. А організацією торгів у 2003 році займався виключно "Укрспец'юст" - ця структура тоді була монополістом. Про те, як відбувалися торги, треба дивитися у відомості "Укрспец'юсту". Ця організація зараз проходить процедуру ліквідації, але таку інформацію звідти ще, мабуть, можна витягнути. До речі, саме "Укрспец'юст" зобов'язаний був повернути надлишок коштів, отриманих з аукціону, боржникові.

У тій ситуації, яка склалася у Братківцях, можна зауважити, що банк, напевно, не мав права брати в заставу будинок, не оформивши одночасно договір застави на земельну ділянку. Питання із землею проблемне, є різнобій в земельному законодавстві і законі про власність, оскільки цивільний кодекс визначає, що земля під будинком автоматично є власністю, яка належить під обслуговування будинку, а земельний кодекс говорить, що потрібна окрема реєстрація власності. Доходить до абсурду: можна купити хату, а користуватися нею не можливо - ні зайти, ні вийти, хоч через вікно залітай, бо боржник може просто заборонити користуватися землею, яка покупцеві не належить. Землю ж ніхто не продавав".