Електростанція ТЕСП була найпотужнішою у краї

Першими на території розірваної Австро-Угорською та Російською імперіями України постали невеликі приватні електростанції у містах Харкові, Києві, Одесі, Львові. Комунальна електростанція у столиці Галичини розпочала продукувати струм у 1901 році. На теренах сучасної Івано-Франківської області найдавнішою електроустановкою була електростанція на залізничному вокзалі у Станиславові (1897), а комунальна електростанція запрацювала тільки у 1930 році. Перед І Світовою війною працювали ще кілька дрібних електростанцій на приватних підприємствах потужністю у 5-50 кіловат кожна. У Калуші у 1935 році було вже 6 електростанцій.

Початок електрифікації

Найдавніші дані про електростанції Станиславівського воєводства маємо за 1922 і 1923 роки. Їх було чотири і працювало тут 15-16 працівників. У архівній справі не зазначено адрес цих електростанцій, але виходячи з досліджень інших джерел, можемо стверджувати, що це заклади, які виникли за Австрії: головні залізничні майстерні у Станиславові; млин А. Тузінкевича у Тлумачі; акціонерне товариство ТЕСП у Калуші; блокова електростанція С. Хованця у Станиславові.

Надалі кількість електростанцій наростає, як снігова лавина. Згідно зі “Статистикою електричних закладів у Польщі” у 1926 році у межах області було 74 електростанції, у 1936 році — 158. Відомо, що наш край багатий нафтою, газом, деревиною, будівельними матеріалами. Тому перші електростанції виникали на нафтопромислах, тартаках, цегельнях. Були вони промисловими, слугували для приведення в дію двигунів і дуже малою мірою — для освітлення. Ці станції були малопотужними, потужність не перевищувала кількох сотень (а частіше — десятків) кіловат. До категорії станцій середньої потужності в тогочасних вимірах (більше 1000 квт) можна віднести лише станції  ТЕСП (товариства експлуатації калійних солей. — Ред.) у Калуші (1340 квт) та цукроварні в Городенці (1020 квт).

Промислові електростанції найчастіше продукували постійний струм і тому, навіть за наявності вільних потужностей, не могли передавати його на значні відстані через неможливість трансформації та велике падіння напруги.

У 1935 році у Биткові було 5 електростанцій, Брошневі — 2, Вигоді — 3, Делятині — 6, Долині — 5, Калуші — 6, Коломиї — 4, Микуличині — 4, Надвірні — 3. Ворохта теж мала 5 електростанцій, причому, крім промислових, існували станції оздоровчих закладів: у санаторії страхової каси та пансіонаті “Скарбівка”.  Яремче, як курортна місцевість дещо відставала. Тут була лише одна невелика приватна електростанція.

Верхня межа тарифу за електроенергію обумовлювалась в ліцензії. За порушення умов ліцензії передбачалося досить суворе покарання:
— за нерозпочаті роботи або невведення у дію закладу в обумовлені терміни — 25 злотих за кожний день;
— за перерви у поданні енергії — 10 зл. за годину;
— за неповідомлення споживача про передбачувану перерву — 10 зл. за випадок;
— за прийняття на роботу іноземців без дозволу — 200 зл. за тиждень.

Ліцензії станом на 1938 рік одержали 17 електростанцій на території нинішньої області. 12 ліцензованих електростанцій були комунальними, інші 5 — приватними.

Працівники електроенергетики у цей час були високооплачуваними, своєрідними “білими комірцями” як представники новітнього виду техніки. При середній зарплаті у Польщі 120 зл. рядові робітники на Станиславівській електростанції одержували 135 зл., а службовці — 260 зл. Значно більшу платню одержували монтери підприємств — виготовлювачі, що монтували у замовника двигуни та генератори. Їхня годинна ставка дорівнювала 4,85 зл., а це значить, що при місячному фонді робочого часу 200 годин вони одержували більше ніж 950 зл.

Ще вище в оплаті стояли інженери-електрики. Керівниками лише чотирьох станцій були інженери. І справа не лише у тому, що таких спеціалістів бракувало, а ще й у тому, що не кожна станція могла їх утримувати. Наприклад, керівник електростанції у Станиславові Б. Коморовський одержував у 1934 році платню 1330 зл. на місяць. Щоправда, в наступні роки його зарплата зменшилася майже вдвоє.

Штат кожної електростанції складався з 5-9 осіб, переважно — поляків, хоча у цих населених пунктах вони не становили більшості населення. Серед керівників станцій теж лише один був українцем і один — євреєм, усі інші — поляки. Це зайвий раз підтверджує, що поляки прагнули не допустити представників інших національностей до престижних занять і посад.

Згідно з інформацією реферату електрифікації воєводства енергія від станцій у 1937 році надходить в такому режимі:

1. Протягом цілої  доби — у Болехові, Калуші, Коломиї, Станиславові та Ворохті.

2. Удень в робочі години і протягом ночі — у Городенці, Долині та Косові.

3. Тільки вночі — у Рогатині, Більшівцях, Бурштині, Галичі, Тлумачі, Надвірній, Делятині, Снятині та Кутах.

На душу населення в Станиславівському воєводстві у 1937 році вироблялось лише 17 квт-год електроенергії при такому ж показнику у Польщі — 104 квт-год.

Міська електростанція у Калуші

На початку 1930-х років Калуш зовсім не був другим за населенням містом Прикарпаття, як нині. Хоч він і був промисловим містечком, але маючи 7000 жителів, поступався не тільки Станиславову і Коломиї, але і Снятину, Городенці, Рогатину. Міська електростанція збудована у 1932 році, пізніше від усіх повітових міст. Ліцензію №218 одержала 25 січня 1934 року. Електроенергія подавалась також у приміське село Хотінь.

Електростанція мала два дизельних двигуни з сумарною потужністю сполучених з ними генераторів у 210 квт, а також невелику водну турбіну на 30 квт. Отже разом — 240 квт. З такою потужністю станція була третьою серед комунальних електричних закладів. У 1934 році станція мала 770 споживачів з лічильниками і 90 — з фіксованою оплатою, разом — 860. У 1936 році відповідно 1128, 62 і 1190.

Станція видавала змінний струм 380/220 в, 50 гц. Названа кількість споживачів у 1932-34 рр. була непропорційно малою порівняно з потужністю станції. Її пікове навантаження було лише 90 квт взимку, а влітку — навіть 50 квт. Ціна енергії для споживачів була високою. Тому при сприянні воєводства вже у 1933 році почались переговори магістрату Калуша з АТ ТЕСП про постачання електроенергії з його більш потужної і економічної електростанції до міста.

Угода вступила у дію 1 червня 1935 року. Була збудована кабельна лінія електропередачі на 3000 в до розподільчого щита електростанції, що був розташований у будинку магістрату. Від цього виграли усі три сторони: ТЕСП збільшило виробництво енергії й одержало додатковий прибуток; місто почало заощаджувати після реалізації угоди більш, ніж 60000 зл. на рік. Раді були споживачі, бо ціна кіловат-години для них знизилася на 2,7 гроша. Вона становила тепер 72 гроша і була найнижчою після Станиславова.

Стан виробництва електроенергії самою електростанцією ілюструють такі показники (у квт-год): 1932 рік — 270000, 1934 рік — 328000, 1936 рік — 1000, 1937 рік — 240549.

Бачимо, що після угоди з ТЕСП, у 1936 році станція фактично не працювала, а перебувала у резерві. Очевидно, у цей час вона відмовилася від водної турбіни, бо в статистичних звітах пізніших років подає, що її потужність дорівнює 195 квт. Перед війною станція знову запрацювала, але виробництво енергії не досягло навіть рівня першого року роботи.

Проте, і  після підключення електростанції ТЕСП комунальна станція не вела справи економно. Електричний реферат воєводства, який щороку перевіряв ліцензовані електричні заклади, у звіті за 1938 рік робить технічні зауваження багатьом із них. Щодо Калуської електростанції, то тут переважають організаційні зауваження через надмірно роздуті штати. Якщо на інших повітових станціях працюють щонайбільше 8 осіб, то тут — 13. Протокол зазначає наявність таких працівників: керівник — 1, заступник — 1, працівник офісу — 1, зав. складом — 1, електромонтери — 2, помічники монтерів — 2, робітники — 2. Крім того, бухгалтер, касир і контролер з міської управи за сумісництвом, за що електростанція платить управі 3000 зл. щороку.

Всього протягом 1930-х років у Калуші працювали 4-6 електростанцій. У 1936 році, крім міської, були ще такі:
1. Акціонерне товариство ТЕСП. Копальня.
2. Мюльштейн і Шпіндель. Броварня.
3. М. Зарванітцер. Тартак.
4. М. Гольдер. Паровий тартак.
5. М. Піхль. Млин.

Електростанція ТЕСП подавала струм з 1912 року

Околиці Калуша були відомі покладами кухонної солі. У 1804 році були також відкриті великі запаси калійних солей. Їх промислова розробка почалася у 1912 році, коли було створене акціонерне товариство ТЕСП. Крім калуських, воно розробляло також родовища у Стебнику на Дрогобиччині. Правління АТ ТЕСП знаходилося у Львові.

На калуських підприємствах товариства працювало не менше 1000 робітників. У 1929 році тут видобуто  238 тисяч тон каїніту та сільвініту.
Електростанція ТЕСП збудована 1912 року. Станом на 1925 рік тут працювали одна парова турбіна на 1500 к. с. і дві парових машини сумарною потужністю 500 к. с. Генератори видавали змінний трифазний струм напругою 500 в. Споживачам він подавався з напругою 110 в і 500 в. Потужність дорівнювала 1340 квт.

Значна реконструкція електростанції була проведена між 1930 і 1932 роками. Тоді замінені і турбіна і генератори, залишена лише одна парова машина. Нові турбіни мали потужність 2800 і 1400 к. с. Встановлена потужність станції сягнула 3280 квт. Важливим фактом стало те, що станція перейшла на прогресивний стандарт напруги 380/220 в, хоча також мала споживачів на 500, 3000, 15000 в.

За посередництвом  воєводства у 1933 році почалися переговори між магістратом Калуша і ТЕСП про постачання електроенергії у міські мережі. Це було зумовлено тим, що електростанція міста працювала неекономічно і вартість енергії виходила дуже високою. Таке підключення обіцяло вигоду ТЕСП, містові та споживачам.

Місто заохочувало ТЕСП ще і тим, що завдяки високій продуктивності його водопровідні насоси працюють лише 3-4 години на добу. Це давало змогу копальні прилучитися до міського водогону, бо її власні водогони влітку були недостатніми.

У переговорах брав участь інженер Т. Янчишин зі львівського офісу ТЕСП. Угодою передбачалося, що електростанція ТЕСП подає через підземний кабель на розподільчий щит міської станції 120 квт електричної потужності з можливим нарощенням до 200 квт, напругою 3000 в.
Станція у різні роки виробляла таку кількість електроенергії (у квт-год): 1926 рік — 1 300 000, 1929 рік — 3 198 000, 1934 рік — 5 640 000, 1936 рік — 8 143 000.

Протягом усього існування електростанція була найпотужнішою у краї. Однак ТЕСП  на цьому не заспокоїлася. Чотирирічним планом капіталовкладень на 1937-40 роки передбачалося чергове розширення станції, а саме:

— установка третього котла з поверхнею нагріву 600 кв. м у будинку котельні у місці, зарезервованому при будові. Термін — вересень 1938 року. Вартість 593 800 злотих;

— установка турбогенератора на 4500 кВА у будинку електростанції також у зарезервованому місці. Термін — той же. Вартість 495 000 зл.

Документів, які підтверджували б введення цих потужностей в експлуатацію, не виявлено. Але оскільки копальні ТЕСП в останні передвоєнні роки працювали успішно, можна вважати, що плани були втілені у життя. У такому разі електростанція досягла потужності в 6800 квт.
Непрямим підтвердженням цього є той факт, що 16 листопада 1938 року ТЕСП звернулося за урядовим дозволом на будову ліній електропередач і розподільчих мереж у сільських околицях Калуша.

Автор: Юрій ТИМОЩУК (За матеріалами "Літопису ВАТ "Прикарпаттяобленерго". Віхи історії. Події та люди")