Голова Папської ради у справах культури поділився думками з громадськими та культурними діячами України

Голова Папської ради в справах культури Архієпископ Джанфранко Равазі під час своїх відвідин України провів багато зустрічей як у Києві, так і у Львові. Не обійшлося й без обміну думками щодо сучасної культури в нашій країні та й Європі загалом, якими він поділився з громадськими та культурними діячами України...

Сучасне мистецтво робить нас гіршими

В Архієпископа Равазі свій особливий погляд на суспільно-духовні явища. Він намагався пояснити, - і, як на мене, доволі вдало, - без чого не може існувати культура.

Серед проблем, які має культура, Джанфранко Равазі звертає увагу лише на декілька моментів, називаючи їх «спостереженнями».

- Перше моє спостереження, - каже він, - стосується терміну «культура». Мало хто знає, що це слово, у тому значенні, в якому ми сьогодні його використовуємо, виникло лише в XVIII столітті, за доби Просвітництва, й означало, зокрема, розум, тобто вищий і найвищий рівень людського пізнання. Але в минулому столітті це поняття зазнало великих змін: за нашого часу можна говорити навіть про індустріальну культуру, а про соціальні явища теж кажуть, як про культурні явища. Одне слово, сьогодні все міняється. Людина культури повинна бути як та антена, тобто дуже чутливою до всього, що міняється, відбувається в сучасному світі.

Архієпископ вважає, що сучасне мистецтво робить нас гіршими, бо ми звикли до великих богоявлень мистецтва.

«Ми - карлики на спинах велетнів, то й можемо бачити далі»

Друге спостереження Джанфранко Равазі: хоч і перебуваємо ми у світі, де інше поняття культури, все ж таки повинні боротися за пам`ять, за нашу велику спадщину, яка подарувала нам шедеври. З цього приводу можна пригадати, що в Святому письмі єврейське дієслово «саркати», що означає «пам'ятати», є синонімом визнання віри. У Святому письмі маємо заклик: «Пам'ятай Господа Бога твого». Отже, пригадувати, мати спомин про минуле - це теж акт віри.

- У зв'язку з цим хотів би зачитати слова італійського письменника Чезаре Павезе: «Коли якийсь народ уже не має відчуття свого минулого, він зникає, гасне. Ми стаємо творцями, коли маємо минуле. Молодість народу - це багата старість». Тому маємо боротися, аби зберегти цю велику пам`ять, яка, на жаль, дедалі більше губиться. У Києві я мав зустріч зі студентами Університету банківської справи. Це був дуже цікавий досвід для мене. Та зустріч нагадувала мені слова одного середньовічного автора - Бернара Рішара, який казав: «Ми - карлики на спинах велетнів, то й можемо бачити далі». Тобто саме завдяки історичній пам'яті можемо бачити далі. Без великих письменників, художників минулого і навіть без модерного мистецтва, наприклад, без Пікассо, без великих режисерів, наприклад, Тарковського, Бресона, Бергмана, ми перебували б на дуже низькому рівні.

Підкреслюючи думку, Архієпископ зауважує, перше слово - культура, друге - пам`ять. Вони означають «повернутися до власного коріння».

Головним рушієм є юдео-християнська культура

Третє його спостереження - Біблія. Так, існують грецька і римська культури, проте головним рушієм, за словами Джанфранко Равазі, виступає юдео-християнська культура.

- Ніцше все життя воював проти християн і юдеїв, закликаючи їх повернутися до язичництва. В одному своєму творі він писав: «Між тим, що ми відчуваємо, читаючи Петрарку, і тим, що відчуваємо, коли читаємо Псалми, так ж різниця, як і поміж чужою землею і батьківщиною». Тобто він визнавав, що в нього був відголосок Біблії.

Скажу одну провокативну річ. Мабуть, ви всі чули про сучасне богохульне мистецтво. Наприклад, австрійський скульптор зробив розп'яття з жабою, яке викликає негативні почуття, - і хоч він збиткується над християнськими символами, та інших сакральних символів у нього нема.

Біблія - це величезний кодекс

Отже, підкреслює архієпископ Равазі, Біблія - це величезний кодекс. І для того, щоб її зрозуміти, потрібно весь час її читати.

- Один письменник казав, що християнство - це рідна мова Європи. Ми в Європі розмовляємо різними мовами, але мова душі в нас одна, бо дало нам її християнство. Це важливо не лише для мистецтва й літератури, а й для етики. Хотів би ще сказати про одне дуже важливе слово - «краса». Один американський художник вважав красу чимось абсурдним, сучасне мистецтво намагається позбутися двох рис: перше - краса, друге - змісту.

Поняття краси містить у собі поняття правди

...Тобто сучасне мистецтво стає сухим. Тому варто повертатися до поняття краси, яку свого часу представляла світська культура. Поняття краси містить у собі й поняття «правди». Це не є лише категорія естетики, а й духовна категорія. Наше завдання і полягає в боротьбі проти не-краси, потворності, бо вони аморальні. Краса - це просто сама краса, з одного боку, і таїна правди, з іншого. Художник Пауло Екле казав: «Мистецтво не представляє видиме, а представляє невидиме, яке міститься у видимому». Отже, відкриває таїну і красу буття. Антон Чехов казав: «У людини все має бути дуже гарним: обличчя, одяг, душа і думки». Тобто краса - це не є щось зовнішнє, це те, що розквітає всередині людини.

Українські діячі: скульптор Олег Пінчук, генеральний продюсер каналу ICTV Олександр Богуцький, книговидавець Іван Малкович, директор Інституту літератури Микола Жулинський, кінопродюсер Богдан Батрух, публіцист Микола Рябчук, письменник Іван Драч та інші, які творять у Україні культуру сьогодення, уважно слухали архієпископа. Може, хтось і не погоджувався з ним, та ніхто не сперечався, усі лише запитували...

Микола Жулинський нагадав, що коли Папа Іван-Павло ІІ відвідував Україну, то наголошував на ролі Київської Русі, на ролі історичної пам'яті. Він говорив про другу євангелізацію і наголошував, що культура в цьому процесі повинні відігравати основну роль.

- Казали про це і ви, - звернувся пан Микола до Джанфранко Равазі, - Україна йде шляхом європейської інтеграції в європейський світ, але цей процес для нас непростий... Яка місія Католицької церкви у формуванні духовної Європи і сприянні входженню православної України до ЄС?

Західна Європа без подиху Сходу бідніша

- Не тільки Католицька церква, а й усі церкви в Європі мають прикласти зусилля, аби не допустити до забуття, - відповів Архієпископ. - Ви добре знаєте, що в Європейську конституцію неможливо було включити вказівку про християнське походження Європи. Гадаю, у цьому питанні церкви робили замало, вони мало наполягати, що йдеться не лише про релігійне питання, а й питання культури. Це питання, якого не можуть уникнути ні миряни, ні атеїсти. Один з великих письменників ХХ століття Томас Еліот писав: якщо ми не пам'ятатимемо нашого християнського коріння, то не зможемо зрозуміти Ніцше чи Вольтера. Тобто знову ми повертаємося до теми богохульства. Еліот має рацію: як можна, наприклад, зрозуміти «Божественну комедію», не читаючи Біблію? Ватикан не входить у ЄС. Ми маємо лише там постійного спостерігача, але його завданням не є підтримувати чиєсь входження в ЄС. Але я вдячний за таку підказку. Я належу до Західної Європи і вважаю, Західна Європа без подиху Сходу бідніша. Україна і Росія мають спадщину, яка нам конче потрібна. Я цитував Чехова... Як ми можемо без Достоєвського, Толстого?! Не мати краси Сходу - це не мати краси ваших обрядів, вашої літургії.

Президент центру «Меценат» Олена Золотарьова поцікавилася, чи можна сучасним українським художникам брати участь у виставках, які організовує Ватикан?

- Пані натякнула на те, про що я і збирався говорити - про намагання Ватикану встановити зв`язок з художниками, митцями... Тобто ми розуміємо, що мусимо увійти в граматику сучасного мистецтва, яке є іншим від бароко. У зв'язку з цим подаю наступний приклад щодо західної культури: подумайте про скандал, який виник у базиліці Святого Петра в Римі, коли хотіли перейти від григоріанського співу до поліфоній, до більш величавої музики, яка була властива саме добі Відродження. Тобто церква мала відвагу ввійти в цей тип мистецтва, не втрачаючи григоріанського співу. І сьогодні в соборі Святого Петра під час папських богослужінь у Сікстинській каплиці є григоріанський спів і навіть сучасна поліфонія. Наведу ще один приклад, який вам ближчий: пригадайте, який був скандал, коли ми перейшли від архітектури Відродження до бароко. Подумаймо про малюнки Караваджо, який відтворював обличчя коханої жінки, малював себе самого... І все це в євангельських сюжетах. Уявляєте, до чого могло це призвести, але він мав кардинала, який його захищав. Захистив навіть від убивства. Кардинал визнавав важливість мистецтва Караваджо для відновлення віри. Саме тому Ватикан братиме участь у Венеційському Бієнале. На жаль, зустріч папи Бенедикта ХVІ з митцями різних напрямків обійшлася без українських митців - я не знав, кого запросити з України. Тепер знатиму більше.

Усе одно сучасні митці німіють перед Мікеланджело

Богдан Батрух пригадав напис, який нещодавно побачив у Іспанії на консерваторії: «Нема етики без естетики».

- Тоді мені одразу пригадалася Пінакотека, яку я щоразу відвідую, коли буваю в Римі. Уже десятки років там великі черги... Усі вражені... У принципі, це й показує єдність мистецтва і релігії. І ця втіха закінчується Сікстинською Капеллою. Мікеланджело вражає. Це є останній період поєднання мистецтва і релігії. Далі експозиція сучасного мистецтва - її швидко минають, ніхто не зупиняється, щоб подивитися. Виходить, не багато там естетики. Чи означає це, що в сучасному світі нема багато етики? Що дороги мистецтва і релігії розійшлися? Що між ними вже є конкуренція за душі? І незгода між наукою і релігією? І що одне без другого не може існувати? І тоді шукають позитивних результатів... Величезне враження справляє храм Святого Сімейства в Барселоні, збудований Антоніо Гауді. Чому його збудували не у Ватикані?

- Ваші спостереження правдиві, - відповів Джанфранко Равазі Богданові Батруху, - тому що саме в минулому столітті було найдужче розходження між мистецтвом і вірою. Бо, наприклад, з одного боку, літургія закрилася в собі, лише копіюючи минулу модель. Подумаймо про нове бароко, яке бачимо в іконостасах. У нас є неоготика, неокласика, але це, сказати б, перевидання. Отже, мистецтво пішло своїм шляхом. Тобто це представлення дійсності, яка розкладається і має певне значення, бо представляє кризу мистецтва й суспільства. Але часом те мистецтво незрозуміле, тому що звертається наче саме до себе. Це мистецтво, яке немає нічого спільного з красою, змістом. Але я оптиміст щодо музею у Ватикані... Зараз ми збираємо виставку Матіса. Звісно, існують твори й нижчого рівня... Можливо, зараз наступив час, що ми стали карликами. Попри все, ми повинні зберігати своє минуле. Минулого року в Сікстинській Капеллі мала відбутися зустріч Його Святості з митцями. Посідавши в Сікстинській каплиці, вони побачили перед собою «Страшний суд» Мікеланджело... До приходу Папи було ще півгодини, але вони сиділи в абсолютній тиші. Тобто вони втратили дар мови перед своїм попередником.