«Коломия думає»: Про літературу і не без політики

Чергове ток-шоу, трансльоване в прямому ефірі НТК, стосувалося теми духовності, зокрема, літератури як складової. Гостем студії був патріарх українського письменства Роман Іваничук. Його Коломия має свій особливий статус: тут він навчався у гімназії, сюди часто повертався до матірної хати, що на вулиці Міцкевича. (Тепер, коли вже давно немає ні мами, ні сестри Наталії, ні брата Євгена, письменник до Коломиї навідується рідше. Та й роки беруть своє — розміняв дев’ятий десяток).

Телепередача текла в руслі негаснучого діалогу між прозаїком та гостями студії — відомими представниками місцевої інтелігенції й журналістами. Мова йшла про сучасну літературу, про місце літератора в процесі націєтворення.

Література, мовив Роман Іваничук, серед усіх жанрів мистецтва має найбільший вплив на людські уми, більший, аніж малярство чи музика. Бо і перше, і друге впливає на одні якісь рецептори, малярство — на зір, музика — на слух. Слово ж, особливо друковане, має вплив на всі рецептори. Згадаймо давні кочові народи, які мали зброю, але не мали слова — ті ж обри, авари, та навіть венеди чи скіфи. Сама зброя не прорубала їм дорогу в майбутнє. Одні з тих племен щезли, інші асимілювалися з тими, які мали Слово. У новітні часи Слово ставало літературою. Українцям у час бездержавності література заміняла зброю.

Запитували в метра української літератури про взаємозв’язок літератури з політикою.

Цей взаємозв’язок — дуже тонка матерія, — тлумачив гість. — Свого часу я вдався був до політичного роману. Він жваво сприйнявся широким загалом. Але сьогодні вже про нього ніхто не згадує — час виставляє на кін інші проблеми, інших героїв. Література — це все-таки не політика, це категорія естетична, хоч, власне, політика може бути десь у підтексті. Мистецтво не може підлаштовуватися під «злобу дня», якщо воно не хоче стати вчорашнім, як стає вчорашнім день сьогоднішній.

Письменник виявив глибокі пізнання в сучасному літературному процесі. Щодо своїх симпатій серед нинішніх прозаїків назвав Євгена Пашковського. Читачеві, звиклому до легкого «автобусно-трамвайного» чтива, цей надзвичайно талановитий прозаїк видається важкотравним, з його довжелезними реченнями на цілу сторінку. Зате скільки там глибини!

Щодо нецензурщини в текстах деяких епатажних прозаїків, Роман Іваничук висловив переконаність у їхньому намаганні звернути на себе увагу будь-якою ціною. Хоча серед тієї когорти не бракує талановитих і ерудованих, як, наприклад, Андрухович, Забужко, Жадан. Коли ненормативна лексика йде від згаданих письменників, це ще хоч з трудом, але проковтнути можна, але коли їм вторить Ірена Карпа — це вже вершина несмаку. Просто різна міра таланту.

Не сумнівайтеся, — запевнив гість, — я знаю сороміцьких зворотів не менше, однак, що годиться для кухні й при чарці, то для мистецтва не годиться ніяк.

Стояло питання про галопування до Європи. Р. Іваничук вважає таке галопування мавпуванням.

— Нічого не маю проти запозичень іноземних слів, це є нормальний процес для будь-якої мови. Але наш телепростір просто заполонили сленги. Ці всі кастинги, бренди, ток-шоу… Хіба бракує українських відповідників? Бездумні запозичення походять від національного комплексу меншовартости.

Не обходилося на зустрічі без питань про похідний політичний момент. Роман Іваничук недвозначно дав зрозуміти, що дії нинішньої влади йому не подобаються. Якщо ситуація не покращиться і визріє бунт, то він, його діти і його онуки будуть серед тих, хто бунтує.

Роман Іваничук видрукував 50 книг, з них 20 — історичні. Ніхто з українських романістів не написав стільки історичної прози. Письменник завжди володів особливим талантом — не лише виводити історично достовірні образи своїх персонажів, але й, не кажучи всієї правди (такі були часи), не писати неправди.

Півтори години телеефіру промайнули доволі швидко — як для письменника, так і для гостей студії. Бо ж порушена на зустрічі тема залишається невичерпною. А Коломия хай думає.