Що мають пам’ятати люди з шорами на очах

...«Політика – то брудна справа», - махнула рукою телеведуча НТК на критичні слова письменника з приводу дій української влади, даючи зрозуміти, що не варто й говорити на цю тему. І знаний письменник кивком голови погодився з телеведучою. Навіть уточнив дещо пізніше, що сам він не належить до жодної з партій...

Не знаю, на щастя чи на жаль, але я також не належу до жодної партії. Якби належав – висловив би свій протест з приводу «брудної політики» бодай у формі телефонного дзвінка в телестудію. Тому що переконаний: з таким самим успіхом можна говорити (власне – не говорити) і про «брудне мистецтво» чи «брудну економіку».

Обурливих дзвінків у студію того вечора, наскільки відомо, не було. Що дає підстави висувати дві версії: або наші місцеві політики погоджуються зі сказаним телеведучою, або їм однаково, що там судять-радять з екрану. Зупинимося на цих версіях трохи детальніше, зауваживши попередньо, що обидві вони підривають і без того скромний авторитет місцевих вашинґтонів.

Отже, коломийські рухівці, кунівці, б’ютівці, реґіонали і т.д. і т.п. солідаризуються з проповідниками теорії про «брудну політику». Виникає закономірне питання: навіщо ж вони встряють у таку непевну справу? Краще б удосконалювалися в своїх безпосередніх професіях, тобто в підприємництві, медицині чи педагогіці, користі від того для суспільства було б більше.

Рухівцям, кунівцям, б’ютівцям, реґіоналам і т.д. і т.п. абсолютно все байдуже. У такому разі вони не мають морального права навіть близько перебувати біля того, що називається політикою. Оскільки байдужі люди і політика – речі несумісні. «Мистецтво компромісу» потребує характерів заанґажованих, патріотично загартованих і розважливих.

Не буду аж таким категоричним, особи з переліченими рисами характеру напевно ж у наших краях водяться. Але чомусь їх мало чути, мало видно. Як наслідок, громадяни, яких прийнято називати пересічними, недостатньо переймаються тим, чим мали б перейматися першочергово. Недотриманням президентом країни свого обов’язку бути ґарантом суверенності, територіальної цілісності й незалежності держави. Неспроможністю уряду зменшити енергозалежність від Росії, нездатністю розвивати альтернативні джерела енергії, зокрема технологію видобутку сланцевого газу. Нехтуванням «Закону про міліцію», який забороняє приймати на посади в органи внутрішніх справ колишніх кримінальних злочинців...

Звичайно, набагато простіше й безпечніше затаврувати політику як брудну, недостойну справжнього мужчини справу. Але ж нагадував Станіслав Єжи Лєц: хто надів на очі шори, мусить пам’ятати, що в комплект входять іще віжки й батіг.