Святкування 65-ї річниці Перемоги не розділило, а четвертувало громаду Івано-Франківська

Святкування 65-ї річниці Перемоги не розділило, а четвертувало громаду Івано-Франківська. Упродовж 8-9 травня в обласному центрі Прикарпаття відбулося одразу чотири дуже різних за формою та змістом заходи.

У суботу, 8 травня, була офіційна провладна хода з військовим парадом до могил радянських солдатів на Меморіальному кладовищі та опозиційний молебень за полеглими у Другій світовій війні біля пам'ятного хреста жертвам сталінізму в Меморіальному сквері. А наступного дня був урочистий марш центром міста комуністів та їхніх симпатиків і протестний пікет націоналістів, які заради такої оказії перекрили рух на пішохідній "стометрівці". З огляду на такий строкатий вияв суспільних поглядів на це старе, ще радянське свято, дещо саркастично звучала назва святочної академії, яка з нагоди Дня перемоги відбувалася в облмуздрамтеатрі, - "Соборне слово Перемога".

Єднання ветеранів Другої світової війни, попри їх демонстративне спільне фотографування на тлі фонтану на театральній площі, так і не відбулося. Принаймні, на святковому обіді, влаштованому після концерту у фойє театру, вояки УПА і бійці Радянської Армії гуртувалися осібно, проголошували різні тости та співали різних застільних пісень. Треба сказати, що повстанці врешті-решт переспівали своїх радянських колег-ветеранів, і ті, брязкаючи орденами й медалями на грудях, покидали фойє театру сходами донизу під бравурні марші: "Слава Україні, Україні слава! Хай живе Бандера та його держава!".

...Ще п'ять років тому Організація Об'єднаних Націй проголосила 8 та 9 травня днями пам'яті та примирення, запропонувавши країнам-членам ООН щорічно в ці дні віддавати шану усім жертвам Другої світової війни. Однак цього року в Україні демонстрували не так скорботу за полеглими у тій жорстокій війні, як велику перемогу "визволителів людства від фашизму". Робилося це за старим радянським сценарієм, якого досі дотримуються у Росії - із возвеличенням переможців війни, парадним брязканням амуніцією і ностальгійним шоу з фронтовими піснями.

Зрештою, у теперішній російській традиції День перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років уже давно існує як свято прославлення, насамперед, російської зброї. При такому святкуванні, яке тепер перейняте і в Україні, фактично не залишається місця для належного вшанування усіх ветеранів, зокрема вояків УПА та дивізії "Галичина", хоча для них ця війна була чи не найбільш Вітчизняною і закінчилася тільки в 1991 році зі здобуттям Незалежності. Їхнього внеску намагаються не зауважувати, наголошуючи на заслугах Радянської Армії.

"Якби не було Дня перемоги, то не було б і незалежної України, - переконував журналістів губернатор Івано-Франківщини Михайло Вишиванюк після закінчення поминального мітингу біля символічних могил радянських солдатів. - Це потрібно зрозуміти, але якщо хтось хворий на голову...".

Міський голова Івано-Франківська Віктор Анушкевичус у виступі на Меморіальному кладовищі пообіцяв завжди приходити на могили фронтовиків і згадав свого діда, який загинув під час форсування Південного Бугу, та дядька, який став в'язнем Бухенвальду, потрапивши в полон під час оборони Севастополя. "У цей день ми радіємо тому, що вдалося зламати хребет фашизму і перемогти", - сказав мер.

Твердження про визволення Європи від фашизму, як дотепер за старою радянською звичкою називають німецький нацизм, найчастіше вживалося під час офіційних промов владоможців. Однак здивувала відсутність у парадних колонах демонстрації до Дня перемоги, які формувалися біля облдержадміністрації, представників франківської синагоги. Хоча єврейська громада міста, яка найбільше потерпіла в час німецької окупації, мала найвагоміші підстави скласти дяку визволителям від "фашизму". Можливо, старі євреї не прийшли, бо ще дуже добре пам'ятають ті жахіття репресії сталінського режиму, який у післявоєнні роки окупував цілу Східну Європу і був співмірний із гітлерівським нацизмом. А можливо, на євреїв просто не поступила рознарядка з ОДА, на відміну від, скажімо, працівників бюджетної сфери - лікарів, вчителів та інших, які змушені були напередодні підписуватися у списках на участь у демонстрації.

У колоні демонстрантів також пройшлися представники усіх традиційних християнських церков, яких незадовго до того губернатор Вишиванюк зібрав у Яремчі на міжконфесійну раду, де, зокрема, прочитав лекцію про злочини гітлерівців під час німецької окупації. Послухавши губернатора, ієрархи церков різних конфесій прийшли на це свято з поминальними вінками та відслужили панахиду на могилах радянських солдатів.

...Того ж дня і в той же час, коли у супроводі оркестру, що вигравав стрілецьких маршів (маленька галицька хитрість?), колона офіційної демонстрації з нагоди Дня перемоги рушила до Меморіального цвинтаря, у Меморіальному сквері біля пам'ятного хреста, встановленого на місці поховання 259 в'язнів станіславської тюрми, закатованих енкаведистами, відбувся молебень за жертвами Другої світової війни та поминальний мітинг. Організаторами альтернативного заходу виступив Координаційний комітет національно-демократичних сил, до якого, зокрема, входять народні депутати - колишній губернатор Роман Ткач та колишній мер Зіновій Шкутяк. Панахиду відправив єпископ-емерит УГКЦ Софрон Мудрий. Промовляючи до зібрання, владика Софрон зауважив: "Це добре, що ви замість величних парад бажаєте в тіні цього цвинтаря донести наші молитви до Всевишнього Бога за упокій мільйонних жертв - наших прабатьків, батьків, полеглих у тяжкій боротьбі".

Перед тим, як помолитися на могилі жертв сталінського режиму, делегація опозиціонерів поклала вінки й до могил радянських солдатів, буквально на декілька хвилин випередивши офіційний парад. Поява опозиціонерів викликала хвилювання міліцейського чиновника, який опікувався охороною громадського порядку. "Роман Володимирович, а ви тільки покладете квіти і підете?" - перепитав міліціонер, хвилюючись, що трапиться накладка. Але колишній губернатор та його соратники заспокоїли міліцію - вони тільки поклали і пішли.

...Наступний день ознаменувався значно гострішим суспільним протистоянням. На День перемоги комуністи та їхні поплічники зробили спробу пройти урочистим маршем центральною вулицею Івано-Франківська до могил радянських солдатів на Меморіальному цвинтарі. Націоналісти та їхні прихильники, щоб не допустити проходження колони під червоними партійними прапорами КПУ, за півгодини до початку "лівого маршу" перегородили пікетом пішохідну "стометрівку". "Ми сьогодні для того, щоб комуністична символіка не відродилася на нашій землі. Вони не мають права іти центральною вулицею Івано-Франківська", - закликав пікетувальників лідер франківської організації ВО "Свобода" Олександр Сич, нагадавши при цьому, що "акція мирна і треба бути принциповими, але стриманими".

Тим часом заступник начальника обласної міліції, полковник Манжелей біля стоматкорпусу медакадемії, даючи рознарядку добрій сотні правоохоронців, серед яких були спецназівці "Титану", Беркута" і курсанти школи міліції в касках та зі щитами, наполягав: "Наше завдання - охорона громадського порядку, а не розгін демонстрації, тому беремо в коробку одних і других, силу не застосовувати".

Зрештою, комуністи вирушили обхідними шляхами і під пильною охороною "беркутівців", які відкривали колону, замикали її і конвоювали демонстрантів обабіч. Проте навіть такі заходи безпеки не врятували від ексцесу, який стався біля філармонії. Перехожа старенька жіночка, зауваживши колону комуністів, кинулася під колеса автівки, яка повільно їхала на чолі параду. "Я українка, я не можу на таке дивитися!", - кричала старенька і аж тряслася від обурення. "Бабку руками не чіпати!", - пролунала команда когось з охоронців порядку, і декілька "беркутівців", ставши в шеренгу, відтіснили жінку на тротуар. Здобувши цю маленьку перемогу, парад продовжив свій шлях на Меморіальний цвинтар...