То що ж потрібно «Лукойлу» у Верхньому Струтині?

Вже другий місяць на нарадах у селі й районі та на сторінках обласних і районної газет точиться гостра дискусія з приводу доцільності будівництва на землях села Верхнього Струтина Рожнятівського району розсолопромислу для забезпечення сировиною TOB «Карпатнафтохім» у місті Калуші.

Розглядаючи як основний аргумент, висунутий керівництвом TOB «Карпатнафтохім», економічну доцільність цього проекту, необхідно зробити такі висновки.

На виробництво однієї тонни натрію гідроксиду (каустичної соди) ціною 4 300 гривень, не беручи навіть до уваги вартість одержаного газоподібного хлору, необхідно 1,5 т кам’яної (кухонної) солі вартістю
375 грн., що становить усього 8,7 відсотка.

Тому перевезення кам’яної солі, наприклад, навіть з міста Артемівська Донецької області, де розвідані запаси солі — 5 млрд. тонн і щорічно видобувають її понад 22 мільйони тонн, становитиме лише 138 гривень за тонну. Це в результаті приведе до розрахункового подорожчання кінцевого продукту каустичної соди і хлору в межах до 3,5 відсотка.

Тому керівництво російського нафтохімічного гіганту «Лукойл», який є власником калуського TOB «Карпатнафтохім», напевно, найменш турбує вартість сировини, розвідані запаси якої дуже великі по всій території України.

В цьому разі, на наше глибоке переконання, калуських хіміків цікавлять як сіль Верхньострутинського родовища, так і можливість здійснити, на перший погляд, дешевий проект з утилізації відходів виробництва у вигляді одного мільйона кубометрів відпрацьованого соляного розсолу, який закачуватимуть на місце взятого насиченого розчину солі.

Тому й проектом передбачено спорудження двох трубопроводів, один з яких використовуватимуть для закачування використаного розсолу назад у соледобувні камери.

Однак у такому разі (хто хоч трохи, крім хімії, знає геологію Карпат) є дуже великі загрози і негативні наслідки, що можуть призвести до екологічної катастрофи.

Використаний соляний розчин, закачаний у відпрацьовані свердловини, повторно буде кристалізуватися лише в дуже малих відсотках. Решта ж його, при закачуванні у таких величезних об’ємах, рано чи пізно через пористі карпатські пісковики, мергелі і вапняки проникне у водоносні горизонти, що живлять річку Чечву, а звідти — у криниці і водозабори Рожнятова, сіл Нижнього Струтина, Сваричева,  Брошнева, Тужилова, а потім потрапить у річку Лімницю, що живить питною водою Калуш. А там і Дністер недалеко...

Як наслідок жителям цих населених пунктів вже не буде потреби купувати кухонну сіль — її у великих концентраціях разом з іншими елементами таблиці Менделєєва міститиме питна вода їхніх криниць.

При зворотному закачуванні соляного розчину практично буде знищено сусіднє Верхньострутинське родовище нафти, яке й так серйозно потерпіло від обводнення внаслідок інтенсивної експлуатації в радянські часи.

Допускають випадки розгерметизування соледобувних підземних камер з виходом розсолу на поверхню. Можливі й провали великих територій у несподіваних місцях, що може навіть призвести до зміни русла річки Чечви і загрози затоплення села Нижнього Струтина і селища Рожнятова. Або до тектонічних зсувів. Адже мова йде про видобуток у дуже великих промислових обсягах протягом понад 25 років.

Як свідчить опитування, громадськість Рожнятівського району глибоко стурбована цими науково необррунтованими намірами і робитиме все для того, щоб не допустити втілення в життя такого економічно далеко не вигідного проекту.