Продажу землі — ні! Не перетворюйте українських селян на кріпаків

Для українського народу останній бастіон, битву за який потрібно виграти, щоб не стати кріпаками, — це земля. У народу забрали все — промисловість, надра, ставки, мисливські угіддя, береги річок і землю навколо них, прибудинкові території з дитячими майданчиками, левову частку енергетичних об’єктів, повністю відібрали інформаційний простір, виселяють з добротних приміщень книгарні, друкарні, мистецькі спілки, музеї — майже все склали у свої бездонні утробні кишені. Лишилася "невеличка дещиця" — селянська земля-годувальниця. От ще б її порозкидати про кишенях. І тоді всі наші "народні" обранці, висуванці й інші визисканці-ошуканці полегшено б зітхнули — справу зроблено, пограбування народу України завершено, новоявлені раби-кріпаки ХХІ століття у центрі Європи, у своїй рідній державі, стали б доконаним фактом.

Не робіть цього, можновладці! Не перетворюйте українських селян на кріпаків.

Бог дав землю усім своїм дітям, а не окремим особам. Окремі особи смертні, а земля вічна. Земля повинна належати державі, а держава — це її народ. В Конституції України чітко записано, що земля — це власність держави, і ніхто, окрім народу, не повинен нею розпоряджатись. Цього ж навчає Біблія. Грецький філософ Сократ ще до нової ери, до Христа, застерігав: горе тому народу, який дозволить якомусь пройдисвіту загородити ділянку землі, заявивши: це — моє! Депутати-олігархи чекають — не дочекаються відкриття ринку землі, і награбоване правдами і неправдами, видурене у людей за безцінь буде узаконено. А тим часом, крім доморощених латифундистів, українську землю орендують та готові купити Лівія, Арабські Емірати, Саудівська Аравія та інші держави, використовуючи її в інтересах своїх країн. Чому ж наші, вибрані народом, але геть не народні, керманичі не в змозі використати такий потужний ресурс як земля на благо свого народу. Тим більше, що до влади їх насильно не примушували — всі вони до корита біжать наввипередки.

А поки що пожинаємо плоди латифундизації та появи нових панів — самодурів типу Лозинського. Латифундія у перекладі з латинської — велике приватне земельне володіння. Велике — це від 50 до 150 тис. га (паї кількох десятків сіл), а приватне — це означає, що власника цього володіння цікавлять лиш власні прибутки, а що твориться за його межами, як живуть сусіди-селяни, що їх болить, чи мають вони роботу, чи є в селі дороги, медпункт, пошта, школа, дитсадок, клуб, магазин, чим селянин оре своє поле, чим взимку опалює хату — таким він не переймається. Латифундисти мають потужну різноманітну техніку, на якій працює небагато робітників, часом навіть завезених з інших регіонів, а місцеве населення лишається повністю без землі і без роботи. При такому способі господарювання село приречене — воно вимирає, а через новітніх панів нещасний селянин і полем уже не може пройтися, і гаєм помилуватися, і піти в ліс по в’язку дров, і доступитися до річки чи ставка, бо його чекає доля чоловіка, замордованого Лозинським та йому подібними.

Робітничий клас та інтелігенцію вже обібрали, а тепер хочуть забрати землю у селян. І реалізується цей підло розроблений план поступово і цілеспрямовано вже 18 років, бо така мета у них була з самого проголошення незалежності України. А план такий: розвал колгоспів, розкрадання техніки, ферм, знищення соціальної сфери села; знищення заводів з виготовлення с.-г. техніки, саботаж розробки і виготовлення малої техніки для села, тобто залишили селянина з лопатою, сапою і косою, щоб не мав чим обробити свій наділ; обвал закупівельних цін та с.-г продукцію до мінімальних, нижче собівартості; створення мережі посередників, витіснення селян з ринку; завезення у села чужих інвесторів і позбавлення оплати або мінімальна оплата за оренду землі; позбавлення селян державних дотацій; затримка створення реєстру землі і її кадастру (оцінки); затримка з видачею актів на володіння землею.

Таким чином селян заганяють у злидні, і вони готові добровільно віддати землю за безцінь. Тому відродження села можливе тільки при повній протидії цьому плану та при умові перебування землі у державній власності і розпорядженні сільських громад з передачею її в довічне користування тим, хто її обробляє, і їхнім нащадкам без права перепродажу; Якщо ж нащадків немає і рід обривається, земля має повертатись у державне володіння або сільській громаді і надаватись тим, хто може і хоче її обробляти.

Продажу землі — ні! Треба пам’ятати, що цивілізовані держави викуповують землі у державне володіння, а керівництво України дозволяє та сприяє висмоктуванню соків з найродючіших чорноземів, які колись годували весь СРСР, і в недалекому майбутньому народ отримає у спадок спустошені та виснажені землі.

Тому пам’ятаймо, що земля — наш останній бастіон, і якщо він упаде, Сократ попередив, що чекає нас у такому випадку. Земля має належати суспільству!

Автор: Орест РІЗУН, газета "Вільний голос"
Обговорити на форумі