А з яким настроєм зустрічатиме День Перемоги екс-голова Коломийської РДА?

Пригадується, зовсім недавно Германінформ, розмірковуючи стосовно близького 65-річчя Великої Перемоги над фашизмом, запевняло: "Нинішнє керівництво держави не буде силоміць примушувати місцеві громади організовувати масові заходи з нагоди річниці".

Мабуть, Михайло Вінтоняк, який був іще на час, коли прозвучали ці слова, головою Коломийської райдержадміністрації, з власної волі, без усякої спонуки згори прийняв розпорядження "Про додаткові заходи щодо відзначення в районі 65-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років та районну програму з проведення в 2010 р. Року ветеранів Великої Вітчизняної війни". І з власної ініціативи закінчив своє розпорядження вельми категорично: "День Перемоги має стати справді всенародним святом".

Будемо святкувати, якщо так повелів пан недавній голова. Захворіємо 9 травня на масове випадіння пам’яті й забудемо, що війна для нас, західних українців, розпочалася не 22 червня 1941р., а 1 вересня 1939-го, отож нам природніше вважати її не Великою Вітчизняною, а таки Другою світовою. Забудемо, що на початку війни в Україні проживало майже 42 мільйони людей, а наприкінці – всього 27. 4 мільйона, тобто загальні демографічні втрати України у війні – не менше 14 мільйонів осіб. Ще одна така перемога – і ми зникли б з лиця землі. Забудемо, що писав у "Щоденнику" Олександр Довженко: "Україна поруйнована, як жодна країна у світі". На руїни було перетворено 720 українських міст і містечок, 28 тисяч сіл... Забудемо, що лише впродовж 1944-1953 років радянським режимом було репресовано в Західній Україні 500 тисяч осіб...

У зв’язку з цим одна коротка згадка. 1945-го Берлін мали можливість узяти союзницькі війська під командуванням генерала Айзенгауера. Та коли останнього повідомили, що втрати в ході цієї операції становитимуть близько 100 тисяч вояків, Айзенгауер заявив: "Це завелика ціна, щоб платити за престиж". А товариш Сталін "за ценой нє постоял".

Але ми будемо святкувати, будемо нетямитися від щастя. Боюся, що мине ще якихось 65 літ від Чорнобильської катастрофи – і ми й 26 квітня виходитимемо на майдани з усміхненими обличчями, з почуттям гордості за дідів. Аякже, вони ж боролися не з будь-ким, а з ядерною енергією!

Автор: Дмитро КАРП’ЯК для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі