Чорнобильськa АЕС: Чорний попіл весни

…Вночі на 26 квітня 1986 року о першій годині 23 хвилини на четвертому блоці Чорнобильської АЕС сталась наймасштабніша ядерна аварія у світі. В атмосферу було викинуто 190 тонн радіоактивних речовин. Вісім зі 140 тонн радіоактивного палива опинились у повітрі. Інші отруйні речовини викидались у повітря внаслідок пожежі, яка тривала майже два тижні. Люди в Чорнобилі отримували опромінення у 90 разів потужніше, ніж при падінні бомби на Хіросіму. Тоді ніхто не знав, наскільки все страшно. Тоді пожежні йшли виконувати свій професійний обов'язок і навіть не уявляли собі, наскільки жахливіший за дим і вогонь той ворог, якого не можна ні почути, ні побачити – радіація.

Вони почули його. Хтось дуже швидко, за кілька тижнів, згорів, як свічка. Хтось дужий – трохи згодом. А загалом, ядерний монстр не пощадив нікого. Статистика наводить страшні цифри: 35 тисяч цвинтарних хрестів, мовчазних свідків горя. А скільки тих, хто заплатив своїм здоров'ям, хто втратив спокій, чия доля пішла під укіс?..

Минає 24 рік трагедії, все менше стає тих, хто був учасником ліквідації наслідків тієї біди. Традиційно, напеперодні сумної дати Коломийська громадська організація чорнобильців організовує зустріч з тими, хто згадує про ліквідаторів не раз на рік, а допомагає їм постійно. Ось і цього разу, в п'ятницю, у малому залі Народного дому зібрались члени районної Спілки ліквідаторів, яку очолює Ігор Курліщук. На зустріч з людьми, які дивились в обличчя радіоактивній смерті прийшли голова Івано-Франківської обласної організації Народної Партії, депутат обласної ради Михайло Негрич, депутат Коломийської районної ради від Народної Партії Лідія Потятинник, журналісти та аматори сцени.

- Багато негараздів є у нас, чорнобильців, - почав зустріч Ігор Курліщук. - Багато хто думає, що ми оббиваємо пороги владних кабінетів заради пільг або якихось вигод для себе. А ми просто намагаємось, хоч якось, компенсувати своє втрачене назавжди здоров'я. І дуже приємно, що при владі, серед громадських організацій і партій є люди, які завжди готові простягнути нам руку допомоги. Серед них – і Народна Партія, завдяки якій і відбувається наш захід. Голова її обласної організації Михайло Негрич ще кілька років тому сам запитав нас: "Хлопці, чим вам допомогти?" А нам найбільше бракує медикаментів, оскільки фінансування (менше 3 гривень на місяць на одного чорнобильця) недостатнє. Буквально через декілька днів представники Народної Партії взяли у нас список необхідних ліків, закупили їх і передали членам нашої Спілки. Крім цього, коли у 2008 році була створена районна Спілка ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС, гостро постала проблема приміщення. Куди ми тільки не звертались – ніде не могли знайти порозуміння. І тільки завдяки Михайлу Негричу ми тепер маємо чудове приміщення для зібрань і роботи Спілки у центрі міста Коломиї. Народопартійці завжди цікавляться нашими справами, пропонують допомогу, тож і сьогодні хочемо висловити їм щиру вдячність за все.

Виступаючи перед ліквідаторами, Михайло Негрич наголосив на тому, щоб 26 квітня 1986 року запам'яталось усім, як найчорніша дата в історії сучасної України. Михайло Михайлович згадав, що того вечора коли це сталося він разом з друзями відзначав закінчення Кам'янець-Подільського сільськогосподарського інституту. Пригадав високе зоряне небо тієї ночі, коли ще ніхто ні про що не здогадувався. А потім була першотравнева демонстрація в столиці України і у всіх населених пунктах. І немилосердно "пражило" сонце, і мало хто знав, наскільки воно радіоактивне…

Я пам'ятаю тих людей з Коломиї і Коломийського району, які були підняті по тривозі і відправленні в "чорнобильське пекло". Більшість із них загинули – хто протягом місяця, хто - трьох, хто - року… І ось уже позаду 24 роки, виросли нові покоління. І дай Боже, аби ніхто з нас, наших дітей, онуків, правнуків ніколи більше не зазнали такого горя, яке приніс мільйонам українських родин Чорнобиль. А ми завжди готові допомагати вам, чим тільки зможемо.

Напам'ять про зустріч Михайло Негрич презентував усім художній альбом "Дзвони Чорнобиля", в якому зібрано твори художника Петра Ємця та чоронобильську тематику.

Гарним ліричним доповненням зустрічі стала художньо-музична композиція, підготована фахівцями районного відділу культури і районної бібліотеки.

Тихо плакали свічки в руках скорботних українок, не соромилися сліз посивілі ліквідатори і всі присутні в залі. Здається, самим серцем співали пісні на вічні теми жіноче тріо з Раківчика, Василь Свищук, Жанна Романюк. Була відчутна атмосфера добра і позитиву, якою намагались огорнути постраждалих усі: і артисти, і гості. Нехай ця коротка, але така щира втіха гріє зболені серця ліквідаторів якнайдовше, і нагадує про те, що вони не самі зі своєю бідою…

Автор: Валентина БЛИЗНЮК, член НСЖУ
Джерело: Газета "Вільний голос"
Обговорити на форумі