Передтравневі роздуми: Ширять зло не лише войовничі

Дивився на російському телеканалі сюжет з Новосибірської області. Там сільським умільцям приспічило зібрати в умовах тракторної бригади реактивну установку "катюша". Бо як же це так, уся православна Росія аж захлинається з приводу близького Дня Перемоги над німецько-фашистськими загарбниками, а в їхньому селі тихо, хоч мак сій...

Тепер отож і про них у світі знають. Та й їздити вантажівкою з "катюшею" баюристими сільськими вуличками, як признався кореспондентові один з умільців, куди зручніше, аніж легковиком. Телекамера похапцем показала і ці вулички, і щось подібне до тинів біля обшарпаних хат... Але добротною дорогою чи тином телебригаду ж не здивуєш, не помчить вона в їхню тмуторакань. Тому найвища пора сільським дядькам "катюшу" майструвати.

Росію з її передтравневою антифашистською істерією зрозуміти нескладно. Ну такий уже менталітет у людей – горами трупів вистелять поля боїв, а тоді нетямляться від щастя, до чергового "визвольного походу". Складніше зрозуміти нас, Україну. Президент віддає високозбагачений уран – ми мовчимо. Потурає запорізьким комуністам, які намірилися відкрити пам’ятник кривавому Сталінові, - ми мовчимо. Продовжує термін перебування російської військово-морської бази в Севастополі – ми й тут наразі ні пари з уст.

Якийсь ми без’язикий народ, покірний перед чужою волею. Нам плюють в очі, а ми кажемо, що то Божа роса. І всі сили кладемо на те, щоб не втягуватись у "велику політику", бо то таке саме небезпечне, як електрика. Зате обмахлювати ближнього, фальшиво посвідчити в суді чи впасти в гординю – на це в нас героїв достатньо.

І чим тут зарадиш? Хіба нагадаєш, що найбільше зла на землі не лише від надміру войовничих народів, але й від геть байдужих.

Автор: Дмитро КАРП’ЯК
Обговорити на форумі