Команда "гомо совєтікус"

1+1 сьогодні дорівнює 2, проте завтра може дорівнювати 3 (або 4)

Українські засоби масової інформації активно обговорюють невідповідність рішення Конституційного Суду квітня 2010 року стосовно того, хто може формувати парламентську коаліцію, його ж рішенню 2008 року. Міністр юстиції Олександр Лавринович з притаманною йому цинічною посмішкою захищав останнє рішення Суду під час випуску "Шустер Live", заявивши, що не бачить жодних суперечностей між рішеннями 2008-го і 2010 років.

Ті, хто не бачить цих суперечностей, не можуть побачити їх через укорінену політичну культуру "гомо совєтікус". Цілком очевидно, що найглибше корені культури "гомо совєтікус" сягають у Донбасі ти Криму, двох твердинях Партії регіонів, яка прийшла до влади разом з Януковичем і намагається помститися за "помаранчевий кошмар" і "зраду" Януковича 2004 року.

Представники команди Януковича так само є носіями неорадянського способу мислення через свій вік і зв’язок з епохою Кучми. Згідно з березневим звітом Центру політичного аналізу "Пента", "8 із 29 міністрів нового кабінету народилися в Донецьку чи Донецькій області, тоді як ще троє почали там свою професійну кар’єру. Ба більше, 16 членів уряду, включно із самим Азаровим, належали до близького оточення Л. Кучми. Таким чином, ядро кабінету Азарова має донецьке походження та виховувалося за часів Кучми. Це перший уряд в історії сучасної України без жодної жінки у своєму складі. 4 члени кабінету, включно з прем’єр-міністром і одним віце-прем’єр-міністром, уже досягли пенсійного віку; 15 мають від 50 до 59 років. Лише 2 міністри мають від 40 до 49 років. Таким чином, кабінет Азарова консервативний за показниками віку й управлінського досвіду".

Цей уряд не реформаторський, попри обіцянки Януковича та його намагання переконати в цьому Брюссель і Вашингтон. Можна лише дивуватися, чому Сергій Тігіпко, який несподівано здобув 13% голосів на цьогорічних виборах, приєднався до такого реакційного уряду. Можливо, йому варто було б піти в опозицію слідом за Арсенієм Яценюком.

Дослідження національної ідентичності в Україні завжди показували, що радянська ідентичність найсильніша на Донбасі та в Криму. Населені пункти Донецької та Луганської областей мають 430 вулиць, які названо на честь Владіміра Лєніна, – найбільше в Україні. 67 вулиць названо на честь Кірова, 33 – місцевого сепаратиста та комуністичного лідера Донбасу Артема (Федора Сергєєва), включно з однією із центральних вулиць Донецька.

Комуністична партія, на словах вірна "марксизму-ленінізму", двічі входила до коаліційного уряду, в якому домінували олігархи та представники Партії регіонів. Їхнє ставлення до Партії регіонів є найбільш прихильним серед усіх великих українських партій, попри те, що до останньої входить найбагатша особа в Україні.

Чому?

Велика частина прихильників Партії регіонів голосувала за комуністів до виборів 2002 року, проте з того часу змінила свої преференції. Як ще можна пояснити падіння рейтингу КПУ з 20% 2002 року до менш ніж 5% на наступних виборах? Опертя Партії регіонів на колишніх виборців КПУ у великих округах неодмінно призводить до соціального популізму та збереження радянської політичної культури.

На відміну від Кучми, який змагався з комуністами та переміг їхнього лідера 1999 року, Янукович спирається на їхню політичну підтримку.

Журнал Центру Разумкова "Національна безпека і оборона" (9, 2007) провів дослідження національних ідентичностей (української, радянської та російської) в Україні. Донецький регіон має найвищу частку населення, що вважає себе носієм радянської ідентичності в Україні – вона становить 37,1% (носіями української ідентичності є 25,8%, російської – 22,5%). За цим показником Крим посів друге місце – 32,2%, його населення проголосило себе носієм радянської ідентичності (російської – 30%, української – 19%).

На противагу цьому, частка носіїв радянської ідентичності на заході України варіюється від 15,7% на Волині до 5,9% у Чернівецькій області та 0,3-1,5% на Галичині.

Донбас і Крим так само мають найбільшу частку "негативних" виборців – тобто виборців, які голосують проти певного кандидата чи партії/блоку, а не за них. Виборці Партії регіонів найбільше схильні до "негативного" голосування: за кандидата чи партію голосує близько однієї третини, стільки само голосує проти кандидата чи партії.

Середня частка "негативних" виборців в Україні становить 28%. Найнижчий цей показник у Західній Україні (12,2%), найвищий – на Донбасі та у Криму (42,8%). Найвища частка "негативних" виборців у Криму (73%), де виборці голосують проти "націоналістів", "американських лакеїв" і "оранжистів" (див. "Політичний портрет України", Демократичні ініціативи, номери 37-38, 2007).

Як впливає політична культура "гомо совєтікус" на Януковича та його команду? Це відбувається трьома шляхами.

По-перше, роблячи їх більш проросійськими, ніж були Кучма та його політичні партії, такі як НДП, Аграрна партія і "Трудова Україна". Позиція Януковича з приводу національної ідентичності (втілена в неорадянському світобаченні Табачника), Чорноморського флоту, СНД, сепаратизму в Грузії, НАТО та багатьох інших питань, ближча до позиції Росії, ніж до позиції Кучми.

По-друге, підживлюючи конспірологічний світогляд, згідно з яким і відповідно до позиції Росії Помаранчева революція та Революція троянд, а також отруєння Ющенка були "операціями ЦРУ" (як вважає Сівкович і його шахрайська парламентська комісія). Це має прямий зв’язок із радянським баченням дисидентів як агентів Заходу, що не мали жодного національного коріння.

По-третє, через обман. У чому ми вбачаємо суперечність, фальш і обман, вони не бачать нічого екстраординарного. Для ілюстрації цього можна навести п’ять прикладів.

По-перше, декларування цілей без установлення механізмів для їх досягнення. Такі установки схожі на грандіозні радянські завдання побудови комунізму чи виконання п’ятирічок без жодного прагнення досягти цього. Програми боротьби з корупцією, плани приєднання до ЄУ і НАТО проголошують без жодного наміру досягати кінцевої мети.

По-друге, здійснення двох кардинально протилежних політик одночасно. Уряд Януковича 2002-2004 років вислав третій за розміром військовий контингент до Іраку й одночасно започаткував найбільшу антиамериканську кампанію з часів Радянського Союзу під час виборів 2004 року. Партія регіонів протидіяла співпраці уряду Тимошенко з МВФ та України з НАТО, проте сьогодні прем’єр-міністр Азаров в ефірі телеканалу "Інтер" заявляє, що "нам життєво важливі дуже хороші відносини зі США".

2004 року тодішні президент Кучма та прем’єр-міністр і кандидат у президенти Янукович неодноразово висловлювали свою підтримку проведенню вільних і чесних виборів і водночас зробили все для того, щоб ці вибори стали найменш вільними і чесними за всю історію України. Передвиборна програма Януковича 2010 року декларувала його прагнення забезпечити Україні "позаблоковий статус"; водночас він сам відкрито підтримував перетворення Севастополя на де-факто постійну військову базу.

По-третє, оскільки цілі політики не є серйозними намірами, а лише порожніми деклараціями, а політики ніколи не несуть відповідальності за власні слова і вчинки, прем’єр-міністр Янукович міг підтримувати членство України в НАТО протягом 2002-2004 років, проте виступати проти нього 2005 року – не надаючи ніякого пояснення з приводу того, чому він змінив свою думку на 180 градусів.

По-четверте, у вересні 2008 року Партія регіонів разом з Януковичем стала єдиною неросійською політичною силою в СНД, що підтримала незалежність Південної Осетії й Абхазії. Після обрання президентом Янукович не використав свого конституційного права визнати їх незалежними державами.

По-п’яте, Янукович продовжує на словах надавати перевагу перспективі членства в ЄС над різноманітними союзами в межах СНД. Водночас його внутрішня політика та повернення до влади кадрів епохи Кучми становлять серйозну загрозу українським демократичним здобуткам, які накопичилися з 2005 року, та можуть повернути Україну до розриву часів правління Кучми між євразійськими принципами ведення внутрішньої політики та євроорієнтованою зовнішньою політикою. Можливо, це означає неорадянську полівекторність Януковича?

Захоплення влади "донецькими" не лише загрожує Україні поверненням до напівавторитаризму часів Кучми, а й "путінізацією" та "радянізацією". Це очевидно вже після менш ніж двох місяців правління нової команди.

Якою ж буде Україна після 58 місяців її перебування при владі?

Автор: Тарас КУЗЬО, Західна аналітична група
Обговорити на форумі