Aварія на Чорнобильській АЕС: Вони врятували світ та нас у ньому...

24 роки минає з часу аварії на Чорнобильській АЕС – катастрофи планетарного масштабу. За декілька секунд змінено не лише долі багатьох людей, але з’явилася реальна загроза існуванню людства. І лише самовідданий подвиг тисяч рядових працівників не дозволив змінити хід історії. Він і сьогодні не тьмяніє ні від часу, ні від змін на політичній арені, не стирається з нашої пам’яті.

Тоді, у квітні 1986, миттєвості чиєїсь роботи на межі між життям та смертю вартували десятиліть, а, можливо, століть існування поколінь. В таких надекстремальних умовах вступали у боротьбу з некерованим атомом десятки і сотні тисяч людей. Газета "Правда" писала тоді про цю небезпеку: "Не більше ніж півтори хвилини можна працювати на даху, де розкидано сильні джерела випромінювання. Жоден механізм, жоден найбільш досконалий робот не в змозі діяти тут – "у них глузд за розум завертає". І ось ідуть добровольці… Повільно, ой як повільно тягнуться секунди, і ми стаємо свідками того, як народжується подвиг".

Учасникам тих трагічних подій вдалося зробити неможливе – в рекордні терміни закрити зруйнований четвертий блок бетонним коконом і зупинити подальше розповсюдження радіоактивного зараження. Щодня на будівництві працювали до 11 тисяч робітників, інженерів, військовослужбовців, співробітників правоохоронних органів… Завершення будівництва об’єкту "укриття" стало найважливішим і переломним у битві за життя мільйонів людей на планеті.

Ліквідатори зробили відповідальну і надзвичайно небезпечну справу – збудували захисний саркофаг. То була важка праця людей з усього колишнього Радянського Союзу. Багато з них працювали за, на той час "великі гроші", але були й такі, які працювали на ентузіазмі, бо так були виховані. До цієї ж категорії звичайно відносилися і працівники міліції, і пожежної охорони. Хоча працівники правоохоронних органів, звичайно ж, не будували саркофаг, однак з перших днів аварії і дотепер несуть службу з охорони громадського порядку в зоні Чорнобильської АЕС.

26 квітня 1986 року - дата, яка позначає одну із найтяжчих трагедій в історії України. У людській свідомості цей день провів болісну межу, якою розділено наше буття на до і післячорнобильське. Чорнобиль – біль України. І біль цей неперебутній.

Ще й сьогодні ми не можемо сповна оцінити чи бодай осмислити наслідки фатального вибуху. Знаємо тільки – це назавжди. Кажемо, що від аварії на ЧАЕС в Україні постраждали 3,2 мільйона чоловік, серед них понад 1 мільйон дітей, і водночас розуміємо, що трагедія зачепила долю кожного українця, сколихнула життєве дерево українського народу.

Згідно з архівними даними у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС взяли участь 425 працівників органів внутрішніх справ Прикарпаття. Станом на квітень 2010 на обліку служби медичного забезпечення УМВС перебувають 318 ліквідаторів, із них інвалідів -107. Перебуває на пенсії 275 учасників ліквідації аварії на ЧАЕС. За час з 1986 року померли 47 чорнобильців, 20 з них - внаслідок захворювань, пов’язаних з ліквідацією аварії на Чорнобильській АЕС. Згадаймо їх поіменно:
КУШНІР Григорій Іванович, 1949 року народження, помер у 1991;
КОГУТЯК Ігор Васильович, 1962 р.н, помер у 1991;
УСТИМЧУК Олександр Васильович, 1961 р.н, помер у 1992;
СМИЧОК Леонід Павлович, 1957 р.н, помер у 1994;
МАЗУР Леонід Степанович, 1960 р.н, помер у1997;
БОЄЧКО Федір Іванович, 1935 р.н, помер у 1999;
ПЕТРУНЯ Анатолій Федорович, 1930 р.н, помер у 2000;
ЖУПНИК Михайло Михайлович, 1941 р.н, помер у 2000;
СОХА Михайло Михайлович, 1944 р.н, помер у 2001;
КУНИЦЬКИЙ Микола Кузьмич , 1955 р.н, помер у 2001;
МИХАЙЛОВСЬКИЙ Микола Карлович, 1957 р.н, помер у 2002;
РАЗУМНИХ Василь Семенович, 1951 р.н, помер у 2002;
ЛАВРІВ Микола Михайлович, 1949 р.н, помер у 2003;
КОМАШКО Василь Данилович, 1955 р.н, помер у 2004;
МИХАЙЛІВ Петро Миколайович, 1949 р.н, помер у 2005;
ГРЕЦЬКИЙ Володимир Васильович, 1966 р.н, помер у 2006;
ЛАТИК Петро Дмитрович, 1944 р.н, помер у 2006;
СМЕРЕЧУК Роман Васильович, 1952 р.н, помер у 2007;
ЧОПОВСЬКИЙ Іван Миколайович, 1950 р.н, помер у 2008;
ПАНАСЮК Микола Миколайович, 1952 р.н, помер у 2009.

Їх забрав Чорнобиль. Вічна їм пам’ять.

З перших хвилин після виникнення катастрофи працівники органів внутрішніх справ брали активну участь у ліквідації наслідків цієї жахливої аварії. Підняті за сигналом тривоги, вони кинулись у бій проти невидимого і підступного ворога. ЯКОВИШИН Петро Володимирович, БОЙЧУК Михайло Степанович, МАНДАР Михайло Михайлович, ГРИШКО Дмитро Дмитрович, ОСІДАЧ Роман Степанович, КРЕЧКО Михайло Михайлович, МАТУЛЯК Петро Ярославович, МЕНДЕЛЮК Іван Іванович, МИРОНОВ Микола Михайлович, СЄРИЙ Ігор Павлович, ПРОКОПІВ Юрій Степанович, РОМАНЧИЧ Микола Миколайович, ( помер у 2005 році), ГУРТОВСЬКИЙ Зіновій Миколайович, ДЗЕМ’ЮК Юрій Іванович - перші прикарпатські, тоді ще такі молоді, міліціонери, які з 26 по 30 квітня 1986 року стали на охорону громадського порядку в 30-кілометровій зоні навколо джерела біди і отримали невідомі дози опромінення. Не було чітких правил щодо дій за даних обставин, а ситуація вимагала від них негайних рішень. Часто доводилося діяти не за службовими інструкціями, а за інтуїцією, сумлінням, почуттям обов’язку. Вони, ліквідатори тієї страшної катастрофи, досвіду та навичок боротьби з радіаційним лихом набули вже там, в Чорнобилі, залишивши на цій землі частку власного здоров’я.

Чорнобиль для нас ніколи не стане минулим. Величний подвиг здійснили всі, хто брав участь у ліквідації наслідків вибуху на четвертому блоці Чорнобильської АЕС. З часів аварії залишилися в основному документальні свідчення, які сухою мовою дозволяють відтворити події тих днів. Ті, хто вижив в тому страшному пеклі, які зараз це усвідомлюють, нині діляться спогадами про пережите та побачене. Розповідаючи про це без прикрас. І нехай ці розповіді дещо сухуваті, але ж правда такою і є – без лакування, жорсткою та гіркою.

У чергову річницю, яка віддаляє від тих подій, поклик нашого сумління – скласти данину пам’яті героям і жертвам Чорнобиля. Всі працівники органів внутрішніх справ, котрі пройшли через горнило Чорнобиля - не лише очевидці лиха, яке чорним рядком вписане в історію, а й герої свого часу, мужність та героїзм котрих гідні бути увічненими. Час лікує рани, та не повинен розгладжувати закутків нашої пам’яті. І нехай спомини про страшну квітневу ніч 1986 року, боротьбу з наслідками катастрофи стануть останніми жахливими сторінками, які матимуть місце в нашій історії…

Автор: Володимир ЧИСЛОВ, Голова Асоціації спілки "Чорнобиль" ОВС Івано-Франківської області
Обговорити на форумі