"Україна рано чи пізно, а таки буде!"

Обласна універсальна наукова бібліотека ім. І.Франка пропонує унікальні, в єдиному примірнику книжки, цього разу з фонду краєзнавчого відділу — "Чикаленко Є. Щоденник, 1919—1920. — Київ — Нью-Йорк: Видавництво імені Олени Теліги, — 2005 — 640 с.".

В основі книжки — документи з фондів американських закладів: Української вільної академії наук у США, Дослідного інституту новітньої історії України (Філадельфія).

Євген Чикаленко, знаний передусім як великий меценат українського національного руху, в листах відверто зізнавався, що не хотів би, щоб записи побачили світ за його життя та за життя його покоління, адже в них надто багато гострої, неприємної, однак справедливої правди, їдких характеристик знаних постатей.

Тих, хто цікавиться історією України, особливо 20-ми роками минулого століття, знайде на сторінках книжки багато ексклюзивного фактичного матеріалу.

Особливо цікаво читати про перебування Чикаленка на Західній Україні. Перед тим, як Київ зайняли більшовики, Є.Чикаленко разом із персоналом українського посольства в Туреччині, де служив син Петро, прибув до Станиславова. Познайомившись з членом Національної Ради уряду ЗУНР молодим гуцулом Петром Шекериком, Чикаленко поїхав гостювати до нього у Жаб’є, яке скоро опинилося під румунською окупацією. Коли Гуцульщину окупували поляки, Чикаленка разом із місцевими інтелігентами вивезли під вартою до Коломиї, звідки, протримавши пару днів у тюрмі, відпровадили до Мостиська, де він жив у родині греко-католицького священика о. Куціля.

Однак унікальність щоденників Чикаленка не стільки в фактографічних деталях, скільки в узагальненнях, у яких автор піднявся над описом подій до історіософського осмислення минулого, сучасного та прогнозування майбутнього. Про революцію 1918 року Чикаленко писав: "...всяка революціяѕ йде по такій схемі: єсть монархія "быть сему", настає революція, яка, скинувши монарха, оголошує республіку, а з дальшим ходом республіка переходить у "ріжпубліку", т. є. з монархії вже робиться анархія, а потім знов вертається монархія — і "быть сему", т. є. починають бити різками по старій спині". Євген Чикаленко переконував українських будівничих, що "Українську державу можна збудувати тільки спираючись на дрібного і середнього сільського господаря, на той здоровий і працьовитий клас, єдиний на Україні здатний до будівничої праці, а не на голоту (люмпенпролетаріат), який тільки "поглиблював" революцію і здатний тільки до руйнування старих форм життя, а не до будування нових". Він не вірив, що українські політики зможуть переконати російських більшовиків у доцільності самостійної України.

Скепсис автора, який звучить у переважній більшості записів, небезпідставний. Він грунтувався на розумінні національного буття, психологічних та ментальних особливостях українців. Читаючи щоденники майже 100-річної давності, часто ловиш себе на думці, що історичні перипетії, характеристики та визначення немов про події сьогодення.

Джерело: газета "Галичина"
Обговорити на форумі