Бі-Бі-Сі розпочала офіційний тижневий хіт-парад творів класичної музики
Коломия ВЕБ Портал | Публіцистика та аналіз | 2010-04-17 06:17:19
Днями Бі-Бі-Сі вперше розпочала офіційний тижневий хіт-парад творів класичної музики.
Хоча Бі-Бі-Сі вже давно має офіційні хіт-паради поп та рок музики - вже десятиліттями вони в ефірі, але віднині і класична музика матиме свою топ-двадцятку.
Спеціалізований хіт-парад класичної музики почали робити минулого року, але відтепер щотижня його подає Третій канал радіо Бі-Бі-Сі, який спеціалізується на музичних та культурних програмах, а також дає в ефір класичну музику.
Класичний хіт-парад не включатиме компіляцій класичних творів, чи легкий вид популярної класики, на противагу серйозній музиці, яку й будуть включати в нову двадцятку.
І, хоча наразі твори Моцарта, Баха чи Вогана Вільямса перебувають не в самій горі Клацнути хіт-параду - на першому місці перебуває голландський диригент Андре Рю, який двадцять років тому заснував Оркестр Йогана Штрауса.
Як проводити хіт-паради класичних музичних творів, написаних століттями чи десятиліттями тому?
Відомий український скрипаль і музичний продюсер Кирило Стеценко сказав в інтерв’ю Бі-Бі-Сі, що класичний хіт-парад зробити "неважко", бо класичну музику писали 400 років і вона "має величезні резерви".
К.Стеценко: Це цікаво, це добре. І тут є дві думки. Перша - прекрасно, що академічна музика виходить на план популярності для широких верств населення. А друга думка – те, що це трохи кумедно, і існує такий розряд популярної класики, знаєте, як початок 40-ї симфонії Моцарта, "Весна" Вівальді і, скажімо, 5-а симфонія Бетховена.
Бі-Бі-Сі: Я думаю, що усі це знають, і для усіх це популярно. Є ще, власне, така проблема, що, скажімо, так звані "сінгли" (тобто, нові пісні) пишуть мало не кожен день, а, можливо, навіть і частіше, ніж раз на день виходять нові пісні в той час, коли класичну музику пишуть не кожен день. То для вас як для фахівця наскільки важко створювати ось такий хіт-парад і якось його тримати свіжим?
К.Стеценко: Ну, насправді неважко було би його створювати і тримати свіжим. Я думаю, це був би просвітницький проект тому, що треба було би давати постійно нову академічну музику, і вже з тих, наданих, щоб люди вибирали, що їм найбільше сподобалось. А резерви величезні. За багатостолітню історію цивілізації західної музики було написано дуже багато.
Бі-Бі-Сі: А як щодо не нової музики, а нових способів чи нових варіантів її виконання?
К.Стеценко: Це ще одна цікава тема. Ви перед тим сказали про "нову музику", насправді я говорив про різноманітну стару музику за 400 років (чи більше) існування. В першу чергу, я мав на увазі, звичайно, плюс нову, яка пишеться щоденно, а щодо нового способу вираження, тепер, коли ми є в кінці всіх часів – це я так називаю епоху постмодернізму, – то все можливо. Технічні можливості безмежні, і тому способи нового аранжування і нового виконання чи інтерпретації будь-якого академічного твору є безмежні. Це можуть бути і різні стилістики, і різні електронні інструменти і так далі. Тут меж для фантазії немає фактично.
Бі-Бі-Сі: А тепер я вам дам можливість висловити своє обурення малим поширенням класичної музики, зокрема, і в Україні. Ви скористаєтеся такою можливістю?
К.Стеценко: Так. Тут нема нічого дивного тому, що я тут народився і живу. Це є звичний стан, хоча за часів радянської влади була якраз популяризація академічної класичної музики, був певний набір, але все ж таки це був мейнстрім фактично…
Бі-Бі-Сі: А вам не здається, що саме це зашкодило? Тобто, я пригадую ці так звані "колгоспники" чи радіоточки, з яких скрипіла музика, яка мала бути класичною, у жахливій звуковій якості, її просто неможливо було сприймати в повноцінному, так би мовити, її призначенні і так, як вона насправді мала звучати. Чи це не погіршало справу?
К.Стеценко: Так, ви маєте абсолютну рацію. Тут справа ще й просто в загальному технічному прогресі. Скажу так, що я хоч і професійний скрипаль і займаюся музикою, скільки себе пам’ятаю, професійно з 5-річного віку фактично граю на скрипці, але відверто скажу: коли я в підлітковому віці почув рок-н-рол і музику іншу, яку не любив мій тато і вчителі, то вона мене дуже захопила, і для мене класика була рутиною і, можливо, одна з причин це і те, що вона насаджувалася.
Але коли в 90-му році я був в Нью-Йорку і взагалі в Північній Америці десь майже рік підряд, майже там жив, то я насолоджувався FM-діапазоном радіо.
Оскільки мав можливість слухати величезну кількість різноманітної музики, у тому числі і академічну класичну музику, я був захоплений саме цифровою якістю звучання (у цей час у нас ще не було в Україні цифрового радіо) і тепер уже можу сказати, що дуже велике значення має саме звуковий комфорт, стерео, радіо саме в цифровій частоті звучання.
І навіть мій син, котрий в принципі класикою не займається і спеціально її не слухає, захопився і слухав 9-у симфонію Левка Колодуба, коли я йому поставив її, нещодавно працюючи якраз в комітеті присудження національної премії імені Шевченка. А це була чудова якість…
Бі-Бі-Сі: Навіть якщо відійти від того жаху, який називали класичною музикою, скрипіння з радіоточки, через FM і цифрове радіо і до найвищої якості, тобто, до присутності на справжньому концерті класичної музики, як ви думаєте, який відсоток людей в Україні мав таку можливість взагалі хоч раз у житті бути у справжньому концертному залі і слухати класичну музику у справжньому, живому виконанні?
К.Стеценко: Я скажу так, що цю можливість має майже кожен, але мало хто нею користається, бо навіть не уявляє, що його може чекати в позитивному значенні цього слова.
Я говорю про якісний філармонійний акустичний зал. Ідеально, взагалі, знаходиться на місці диригента чи соліста. Я бував в таких позиціях і знаю, наскільки це розкішно – бути всередині оркестру. І приблизно те саме відчуває той, хто одягнув стереонавушники, між іншим. У залі теж непогано і є той плюс, що є безпосередньо людський контакт і ті флюїди, що неможна почути і неможна передати словами. Це, безумовно, дає плюс.
Хоча для візуального уявлення картин, які породжує слухання музики, я думаю, що найкраще – це стереонавушники і темна кімната.
З паном Стеценком розмовляв Богдан Цюпин, Бі-Бі-Сі
Обговорити на форумі
Хоча Бі-Бі-Сі вже давно має офіційні хіт-паради поп та рок музики - вже десятиліттями вони в ефірі, але віднині і класична музика матиме свою топ-двадцятку.
Спеціалізований хіт-парад класичної музики почали робити минулого року, але відтепер щотижня його подає Третій канал радіо Бі-Бі-Сі, який спеціалізується на музичних та культурних програмах, а також дає в ефір класичну музику.
Класичний хіт-парад не включатиме компіляцій класичних творів, чи легкий вид популярної класики, на противагу серйозній музиці, яку й будуть включати в нову двадцятку.
І, хоча наразі твори Моцарта, Баха чи Вогана Вільямса перебувають не в самій горі Клацнути хіт-параду - на першому місці перебуває голландський диригент Андре Рю, який двадцять років тому заснував Оркестр Йогана Штрауса.
Як проводити хіт-паради класичних музичних творів, написаних століттями чи десятиліттями тому?
Відомий український скрипаль і музичний продюсер Кирило Стеценко сказав в інтерв’ю Бі-Бі-Сі, що класичний хіт-парад зробити "неважко", бо класичну музику писали 400 років і вона "має величезні резерви".
К.Стеценко: Це цікаво, це добре. І тут є дві думки. Перша - прекрасно, що академічна музика виходить на план популярності для широких верств населення. А друга думка – те, що це трохи кумедно, і існує такий розряд популярної класики, знаєте, як початок 40-ї симфонії Моцарта, "Весна" Вівальді і, скажімо, 5-а симфонія Бетховена.
Бі-Бі-Сі: Я думаю, що усі це знають, і для усіх це популярно. Є ще, власне, така проблема, що, скажімо, так звані "сінгли" (тобто, нові пісні) пишуть мало не кожен день, а, можливо, навіть і частіше, ніж раз на день виходять нові пісні в той час, коли класичну музику пишуть не кожен день. То для вас як для фахівця наскільки важко створювати ось такий хіт-парад і якось його тримати свіжим?
К.Стеценко: Ну, насправді неважко було би його створювати і тримати свіжим. Я думаю, це був би просвітницький проект тому, що треба було би давати постійно нову академічну музику, і вже з тих, наданих, щоб люди вибирали, що їм найбільше сподобалось. А резерви величезні. За багатостолітню історію цивілізації західної музики було написано дуже багато.
Бі-Бі-Сі: А як щодо не нової музики, а нових способів чи нових варіантів її виконання?
К.Стеценко: Це ще одна цікава тема. Ви перед тим сказали про "нову музику", насправді я говорив про різноманітну стару музику за 400 років (чи більше) існування. В першу чергу, я мав на увазі, звичайно, плюс нову, яка пишеться щоденно, а щодо нового способу вираження, тепер, коли ми є в кінці всіх часів – це я так називаю епоху постмодернізму, – то все можливо. Технічні можливості безмежні, і тому способи нового аранжування і нового виконання чи інтерпретації будь-якого академічного твору є безмежні. Це можуть бути і різні стилістики, і різні електронні інструменти і так далі. Тут меж для фантазії немає фактично.
Бі-Бі-Сі: А тепер я вам дам можливість висловити своє обурення малим поширенням класичної музики, зокрема, і в Україні. Ви скористаєтеся такою можливістю?
К.Стеценко: Так. Тут нема нічого дивного тому, що я тут народився і живу. Це є звичний стан, хоча за часів радянської влади була якраз популяризація академічної класичної музики, був певний набір, але все ж таки це був мейнстрім фактично…
Бі-Бі-Сі: А вам не здається, що саме це зашкодило? Тобто, я пригадую ці так звані "колгоспники" чи радіоточки, з яких скрипіла музика, яка мала бути класичною, у жахливій звуковій якості, її просто неможливо було сприймати в повноцінному, так би мовити, її призначенні і так, як вона насправді мала звучати. Чи це не погіршало справу?
К.Стеценко: Так, ви маєте абсолютну рацію. Тут справа ще й просто в загальному технічному прогресі. Скажу так, що я хоч і професійний скрипаль і займаюся музикою, скільки себе пам’ятаю, професійно з 5-річного віку фактично граю на скрипці, але відверто скажу: коли я в підлітковому віці почув рок-н-рол і музику іншу, яку не любив мій тато і вчителі, то вона мене дуже захопила, і для мене класика була рутиною і, можливо, одна з причин це і те, що вона насаджувалася.
Але коли в 90-му році я був в Нью-Йорку і взагалі в Північній Америці десь майже рік підряд, майже там жив, то я насолоджувався FM-діапазоном радіо.
Оскільки мав можливість слухати величезну кількість різноманітної музики, у тому числі і академічну класичну музику, я був захоплений саме цифровою якістю звучання (у цей час у нас ще не було в Україні цифрового радіо) і тепер уже можу сказати, що дуже велике значення має саме звуковий комфорт, стерео, радіо саме в цифровій частоті звучання.
І навіть мій син, котрий в принципі класикою не займається і спеціально її не слухає, захопився і слухав 9-у симфонію Левка Колодуба, коли я йому поставив її, нещодавно працюючи якраз в комітеті присудження національної премії імені Шевченка. А це була чудова якість…
Бі-Бі-Сі: Навіть якщо відійти від того жаху, який називали класичною музикою, скрипіння з радіоточки, через FM і цифрове радіо і до найвищої якості, тобто, до присутності на справжньому концерті класичної музики, як ви думаєте, який відсоток людей в Україні мав таку можливість взагалі хоч раз у житті бути у справжньому концертному залі і слухати класичну музику у справжньому, живому виконанні?
К.Стеценко: Я скажу так, що цю можливість має майже кожен, але мало хто нею користається, бо навіть не уявляє, що його може чекати в позитивному значенні цього слова.
Я говорю про якісний філармонійний акустичний зал. Ідеально, взагалі, знаходиться на місці диригента чи соліста. Я бував в таких позиціях і знаю, наскільки це розкішно – бути всередині оркестру. І приблизно те саме відчуває той, хто одягнув стереонавушники, між іншим. У залі теж непогано і є той плюс, що є безпосередньо людський контакт і ті флюїди, що неможна почути і неможна передати словами. Це, безумовно, дає плюс.
Хоча для візуального уявлення картин, які породжує слухання музики, я думаю, що найкраще – це стереонавушники і темна кімната.
З паном Стеценком розмовляв Богдан Цюпин, Бі-Бі-Сі
Обговорити на форумі