Die Welt: У пошуках смоленського офірного цапа

Слідчі виключають можливість технічної несправності, навіть попри те, що машині типу ТУ-154 вже було 20 років. З часу початку виробництва саме цих моделей авіалайнерів Туполєва у 1972-му році до моменту остаточного припинення їхньої збірки 1996-гороку було виготовлено 1000 машин. І за майже сорок років експлуатації було зафіксовано понад 30 аварій.

Колишній військовий аеродром Смоленськ-Північ, очевидно, не мав у своєму розпорядженні цивільної курсо-глісадної системи (КГС), яка б дала можливість посадки в умовах нульової видимості. Принаймні, естонська Інтернет-газета Vesti.ee повідомляє, що інстальована там КГС не була сумісною зі системами цивільних літаків.

У роботі системи використовуються два передавачі сигналів. Один посилає радіомаяк, який показує пілоту, чи він прицезійно вкладається в курс посадки. Якщо він виходить за межі курсу, то його політ треба оперативно скоригувати. Другий передавач, за так званою ковзаючою траєкторією, показує капітанові корабля, чи він вивів літак на правильну висоту. Два так званих передавачі-маркери інформують додатково, наскільки далеко ще до тієї точки, коли машина торкнеться землі.

Цілковито автоматична посадка, хоча вона нині й є технічно можливою, але досі не дозволяється. На певній висоті, яка залежить від обладнання літака і аеродрому, пілот повинен взяти штурвал машини в свої руки. Але ніщо й ніхто не може перешкодити досвідченому пілоту знехтувати всіма цими правилами.

Декотрі польські політки, всім серцем вшановуючи національну скорботу, все ж нарікають на “грубі порушення приписів безпеки”: не можна було в один і той же літак садити стількох політичних лідерів та представників найвищого армійського командування. Хоча чітко такої заборони не прописано. “Існує лише правило, що в одному літаку не мають права летіти одночасно президент, прем’єр-міністр та спікер парламенту”, – зазначає експерт у військово-повітряних справах Ґжеґож Гольданович [Gregorz Holdanowicz]. Але той факт, що під Смоленськом загинуло дев’ять військовиків найвищого рангу, зокрема керівник Генерального штабу, а також головнокомандувачі армії, військово-повітряних сил і військово-морського флоту, змусило тимчасового виконувача обов’язків президента Броніслава Коморовскі [Bronislaw Komorowski] замислитися про зміни у відповідних законах.

Трагедія також оживила дискусію, котра бурхливо точилося й раніше: чому польське політичне керівництво повинне і досі використовувати такі застарілі літаки та ще й радянського виробництва? Звичайно, передовсім це пов’язано з фінансовими проблемами, але в Польщі до них додаються й суто емоційні: завжди, коли політики висловлюють намір витратитися на новий флот, бульварна преса починає закидати популістські запитання: а чи не варто було б ці мільйони видати на погашення боргів, на нові спортивні майданчики, на дитячі садочки.

Якщо не виявилося технічних проблем, то чи не варто говорити про людський прорахунок. Але чи міг собі дозволити 36-річний Аркадіуш Протасюк [Arkadiusz Protasiuk], який мав близько двох тисяч годин польотів і вважався одним з найдосвідченіших польських пілотів, зухвало й самочинно покластися на власні сили і після трьох невдалих спроб посадки ризикнути на четвертий в умовах видимості менше за 400 метрів? Невже він міг забути, що вдома на нього чекає жінка й двоє дітей? І вже точно не міг йому цього порадити його другий пілот Роберт Кароль Ґживна, котрий мав за спиною 3500 годин польотів. Про це попереджали й диспетчери вежі летовища Смоленськ-Північ й рекомендували здійснити посадку на аеродромах Мінська чи Москви.

Авіаційний експерт Томаш Шульц [Tomasz Szulc] висловив дещо іншу підозру. Він припускає, що ймовірно пілоту було віддано наказ про “необхідність посадки”. Таку свою гіпотезу він будує на прецеденті з минулих років, коли Качинський вимагав від свого колишнього пілота, щоб той посадив літак на Тбіліському літовищі під час кавказької війни влітку 2008-го року, хоча російський обстріл зробив би цей маневр небезпечним для життя.

Пілот тоді пішов усупереч президентському наказу і приземлився у Азербайджані. Після цього Качинський звільнив свого пілота з роботи за невиконання наказів. У жовтні того ж року його наступник Протясюк відмовився везти Качинського до Брюсселю, пославшись на свою хворобу, яка передбачала лікування антибіотиками. Можливо під Смоленським він не наважився суперечити президенту, аби не скомпрометувати себе остаточно? У будь-якому випадку російська Генеральна прокуратура проводить розслідування і щодо Протасюка також.

Але, щоб там не засвідчили записи з “чорних скриньок” президентського авіалайнера, Варшавою курсує підозра, що глава держави таки примусив свого пілота здійснювати посадку. Занадто тяжко Качинський виборював це запрошення до Катині, надто довго відмовляла Росія вороже налаштованому до Кремля політикові. Якби президент таки погодився летіти на інший аеродром, то він би пропустив церемонію вшанування пам’яті й свій такий важливий політичний виступ.

Автор: Дітріх Александер [Dietrich Alexander]
Назва оригіналу: : Die Suche nach dem Sündenbock von Smolensk
Джерело: Die Welt. 13.04.2010
Зреферував Любко Петренко, Західна аналітична група
Обговорити на форумі