Унікальне хобі івано-франківця бурятського походження

Найбільшою популярністю серед українських прихильників традиційного східного боді-арту користується тавро Чінгізхана.

Івано-франківець бурятського походження Андрій Васильєв має унікальне хобі. Бурят за народженням, росіянин за паспортом, українець душею, поліглот і сходознавець, віднедавна він відкрив у собі талант боді-арту у ... традиційному монгольському стилі.

"Вперше спробувати себе в цьому новому для мене занятті, - розповідає "Експресу" Андрій, - мене спонукав мій друг - екс-вокаліст гурту "Перкалаба" Ярема Стецик. Це було під час одного з фестивалів "Потяг до Яремчі", на який щоліта з'їжджається багато туристів з усіх регіонів України та з-за кордону. Як виявилось, в народі популярні не тільки боді-арт як явище мистецтва, а й східні мотиви як щось незвичне, екзотичне".

Андрій переконаний, що потяг до боді-арту закладений у генетичній пам'яті слов'ян. "Давньослов'янські воїни, - зазначає він, - наносили перед боєм на руки і щоки магічні знаки, які мали захистити їх від ворожих стріл та мечів". В пізніші часи ці символи перейшли як орнамент на традиційні вишиванки та великодні писанки. Як приклад, А.Васильєв наводить дуже поширений на полтавських писанках малюнок "циганські дороги" - свастикоподібний орнамент, який, згідно давньослов'янських вірувань, мав відвертати біду від людини різними шляхами на всі в прямому смислі чотири сторони.

Взагалі у традиційній давньослов'янській символіці є багато спільного зі священними зображеннями Далекого Сходу. "Скажімо, знак "інь і янь" - боротьба чоловічого і жіночого або темного і світлого начал, - продовжує мій співбесідник, - з'явився на теренах сучасної України ще за тисячу років до появи у Китаї та інших країнах Сходу. Він присутній на трипільських глечиках, що експонуються в Національному музеї історії України в Києві". Найбільше спільних для наших культур рис - у так званих солярних знаках, тобто тих, що символізують сонце - одвічний предмет поклоніння у більшості народів. В даному контексті А.Васильєв називає вже згадану свастику - українські "циганські дороги" чи монгольську "хастамга" (від "хас" - обертання та "тамга" - знак, тавро), - яка широко використовується у східному фольклорі.

Зі слів Андрія, найпопулярнішими серед українських любителів боді-арту є нанесення на тіло, переважно на руки та щоки, їх імен старомонгольською писемністю чи китайським ієрогліфами, а також зображення ... "тамги" (тавра) Чінгізхана. Сам митець пояснює це просто: ім'я Темуджіна, відомого в історії як Великий хан (монгольською Чінгізхан) набуло в наш час такого собі таємничого, легендарного значення. Наші ж люди завжди любили усе таємниче.

А.Васильєв вважає себе монголом, хоча народився і виріс у Бурятії. Пояснює це тим, що буряти - це лише один з багатьох етносів великого монгольского народу. Доводить це насамперед спільністю мови (бурятська мова - діалект монгольської). Чи варто дивуватись тому, що дід Андрія - відомий в Росії композитор - свого часу написав "Марш війська Чінгізхана", виконання якого було заборонене в СРСР. Не втримуюсь, щоб поцікавитись, як ставляться сучасні монголи та буряти до старомонгольської писемності. Зрештою, як вдалося їм зберегти такий складний, за слов’янськими мірками, алфавіт до наших днів. Адже сьогодні і одні, і інші користуються в побуті та офіційному діловодстві кирилицею. "В даний час, - розповідає, А.Васильєв, - Монголія переживає період підйому національної самосвідомості. Це стосується і національного алфавіту. Звісно, повернення до стародавньої писемності - справа не одного покоління. Для багатьох людей вона занадто складна. Тому впроваджується поступово - спочатку у культурі і мистецтві, а там колись черга дійде і до офіційних документів, побуту тощо"

Митець вільно володіє монгольською, бурятською, китайською, фінською, російською та українською мовою. В Україні він всього якихось п'ять років, та це не завадило йому досконально вивчити мову того народу, на землю якого він прибув, і застосувати її в побуті. Вочевидь, надто вже сильним виявилось кохання Андрія до дружини - прикарпатської красуні, майстрині-вишивальниці Ярини. Подружжя, окрім всього іншого, об'єднує любов до фольклору, традиційних народних промислів.

На завершення бесіди Андрій виводить пензликом на моїй руці зигзагоподібну вичурну вертикальну в'язь. Зазначає, що так виглядає моє ім'я, зображене монгольським письмом. Висловлює переконання, що цей магічний знак обов'язково принесе щастя...

Автор: Сергій БІЛИЙ
Обговорити на форумі