Черги охочих звільнити душу від гріха до храмів вражають...

Настав останній тиждень, коли можна піти до передпасхальної сповіді. Звісно, черги до храмів охочих звільнити душу від гріха вражають... Хіба можна за хвилину розмови зі священиком звільнитися від гріха?

Про це ми розмовляємо з отцем Василієм із церкви святого Михайла (УГКЦ).

— Отче, чому тепер такі довжелезні черги до сповіді? Треба кілька годин вистоювати.

— Тому що більшість людей вважає, ніби досить висповідатися принаймні перед Великоднем, у час Великого посту. Бо це дозволяє четверта з шести церковних заповідей — бодай один раз на рік сповідатися та причащатися. Але слово "бодай" — то мінімум, а християнам негоже жити за мінімумом. Треба частіше бувати з Богом. Тому Церква закликає сповідатися принаймні раз на місяць, а до причастя ходити протягом місяця, якщо нема тяжкого гріха. Якби так було, то й черг до сповіді ми не мали б.

— Як підготуватися до сповіді — і духовно, і фізично?

— Насамперед мусить виникнути потреба душі звільнитися від гріха, покаятися. Що таке сповідь? Це не просто бесіда зі священиком про те, що ти накоїв. Це потреба очистити душу, розкаятися. Господь дав нам Таїнство Покаяння, у якому прощає людині її гріхи. Ми ж знаємо, що покаянням виправдано митаря, дано прощення грішниці, відкрито благорозумному розбійникові двері до раю, покаянням було прощено й відновлено в апостольському званні апостола Петра. Той, хто сповідує свої гріхи, невидимо звільняється від них самим Ісусом Христом. Спаситель дав апостолам, а через них єпископам і священикам, владу прощати гріхи. І хоч яким би великим не був гріх, милосердя Боже нескінченне.

Однак, щоб дістати прощення, необхідно з жалем і смутком усвідомлювати свою гріховність, почути своє сумління, зрозуміти провину перед Богом. А головна умова покаяння — це виправити життя, примиритися з усіма і сподіватися на милосердя Боже.

Щодо фізичної підготовки, то ви, напевно, запитуєте про те, скільки годин перед сповіддю не можна їсти? Треба розрізняти сповідь і причастя. Щодо сповіді, то їда тут не має жодного значення. А ось Святе Причастя передбачає євхаристійний піст, традиційно до нього треба приступати натще. Але Євангеліє вчить: не можна накладати на людей тягарів, які самі не можете понести. Тому хворим, тим, хто має потребу часто харчуватися, щоб вони могли приступити до причастя, Церква дозволяє не їсти принаймні годину. Іншим під час Великого посту, по середах та п'ятницях, пообідавши, ввечері можна приймати причастя.

— Що таке гріх? Дуже часто людина не знає, у чому зізнаватися священику. Наче нікого не вбила, нічого не вкрала...

— Взірець доброї сповіді, який можна знайти в кожному молитовнику, каже, що й заповідь "не вбий" не така однозначна. Йдеться ж не лише про заподіяння фізичної смерті. Можна спокусити людину, зробити їй шкоду, розбудити ненависть, побажати зла. До того ж гріх — це не лише те погане, що зробила людина, але й коли вона не робить доброго. Може комусь допомогти, когось розрадити, підтримати, але не чинить цього. Ось учень займається спортом, це ж добре? Але коли він не вчить через це уроки, то вже погано. Отже, також гріх.

— Що дає людині сповідь?

— Очищення, яке звільняє в душі місце для Бога. Ось коли людина щось погане з'їла, спрацьовує захисний механізм організму — шлунок це викидає, поки отрута не всмокталася в кров. Ось і душа повинна викинути те погане, що в ній накопичилося. Гріх, якщо він усвідомлений, — це те, що обтяжує душу, не дає їй спокою, гризе, що також треба викинути. Тому християнин повинен дивитися на нього, як на хворобу, прийти до сповіді й сказати: "Отче, ось мої рани, недуги, я хочу їх позбутися". А добрий священик має дивитися на нього, як на хворого, й призначити ліки. Тобто покуту.

— А вона, як відомо, буває різною. Чи залежить від того, що накоїла людина?

— Ми не повинні сприймати покуту, як щось погане, негативне. Це, ще раз повторю, ліки, які призначаються кожному індивідуально. І позиція нашої Церкви така, щоб не нашкодити, не призначати завеликої покути. Людина повинна усвідомити свій гріх і розкаятися, молитися — це головне. Тому покута зведена переважно до молитви, яку радить священик, хоча він може "призначити", наприклад, і піст чи молитву з вервицею. Добре, якщо людині покута припаде до душі і вона молитиметься не лише стільки разів, скільки заповів священик, а постійно. А щодо важкості гріха, то Господь за нас уже заплатив.

Автор: Євгенія РОМАНІВ, "Експрес", за 23-24 березня
Джерело: Львівська Архиєпархія УГКЦ
Обговорити на форумі