Відставка Тимошенко: Розклад по поличках

"Юлію Тимошенко відправили до опозиції", "Тимошенко пішла в опозицію", "БЮТ видавили в опозиційну нішу" - це перша реакція експертів і ЗМІ на парламентське голосування про недовіру уряду. Реакція надмірно емоційна: ніхто ще нікуди не пішов і ніхто нікого нікуди не відправив. Насправді нічого ще не завершилося.

Голосування за недовіру рівною мірою може означати і те, що переформатування влади стрімко наближається до завершення, і те, що дію виверне на чергове коло – як це часто буває в телесеріалах. Ситуація ще балансує на межі 50/50 – або оперативно зорганізується нова правляча коаліція, або – ні, і тоді вперед – до нової виборчої кампанії. Цю двоїстість цілком усвідомлена всіма учасниками процесу і виразно, хоч і по-різному, впливає на всі їх маневри.

БЮТ: благословляю вас на всі чотири сторони

Даремно злі люди звично дорікають Юлії Тимошенко за непослідовність і підкреслюють суперечність між гучною заявою про готовність у разі голосування відставки уряду "в ту ж хвилину. перейти в опозицію і бути чітко в опозиції" - і тим, що ніякого "відходу-переходу" поки так і не відбулося.

Зрозуміло, що оголошення про тотальну міністерську "відпустку" - лише спосіб зберегти, немовби "забронювати" свої кабінети. Що підтвердив і бютівець Сергій Соболєв: "Якщо будуть оголошені дострокові вибори, то уряд у повному складі почне регулярно збиратися, ухвалювати рішення і далі триматиме країну три місяці, поки йтимуть виборчі баталії". Чимось це схоже на поведінку дивного "їжака-павука", якого створив хтось із магів у "Понеділку" Стругацьких: "Схоже було, що йому хочеться йти на всі чотири боки водночас".

Проте справа тут не в непослідовності і не в тому, що нібито Тимошенко взагалі ніколи не виконує ніяких своїх обіцянок. Насправді, йдеться про ключове положення стратегії, якої, вочевидь, має намір дотримуватися БЮТ.

Суть стратегії випливає з досвіду кампанії, що завершилася, і зводиться до того, щоб, з одного боку, позбутися програшного ореолу "влади" в очах виборців, але, з іншого боку, зберегти за собою адміністративні можливості "владного ресурсу".

Тактикою, мабуть, стануть наполегливі спроби заблокувати (кулуарно, а в разі потреби, то і в залі засідань Ради) формування нової коаліції, і, відповідно, домогтися нових виборів – єдиного шансу ЮВТ утриматися у владі.

Оскільки зберегти можливості ресурсу повною мірою вже не вдасться у будь-якому випадку, то месидж про непохитну опозицію БЮТ і, відповідно, про "нову владу, яка все зіпсувала!" - повинен, на думку бютівських стратегів, компенсувати "адміністративні" втрати. Втрати передбачаються не такими вже надмірними, оскільки залишений "на господарстві" перший віце-прем`єр Олександр Турчинов - куди сильніший орговик, ніж сама Тимошенко, яка демонстративно "пішла в опозицію".

У цієї стратегії маса недоліків і слабких місць. Але, по-перше, приймається вона не від гарного життя і багато в чому є вимушеною. По-друге (і це, ймовірно, головний мінус) вона в цілому мало відрізняється від звичайного бютівського modus operandi. І, нарешті, по-третє, в штабах Тимошенко не залишають надій на те, що їм, нарешті, підіграє сама Партія регіонів, яка в останній кампанії сильно недовиконала свою звичайну норму помилок.

ПР: "тиски медвежие смыкаются – визжат..."

Одне з ключових питань – наскільки невипадковим виявився цей "недобір помилок"? І впродовж виборів, і, особливо, в післявиборний період "регіонали" в цілому поводилися якось надто грамотно, з абсолютно невластивою їм раніше послідовністю і методичністю. Зазвичай саме під їх радісні вигуки з нагоди чергової перемоги і з`ясовувалося, що замість "перемоги" сталася чергова "калюжа". Так було в грудні 2007 року, коли при першому голосуванні за друге прем`єрство Тимошенко на табло висвітилася цифра "225" - і скляний купол Ради мало не тріснув від радісно-захопленого реву ПР-івців, які уявили чомусь, що питання вирішене остаточно і назавжди.

І влітку 2008, коли "вибивши" з коаліції пару "багнетів" (Рибакова і Буту), "регіонали" тижнями блокували трибуну, ображено вимагаючи створення нового альянсу на чолі вже з собою – і тим самим рятували прем`єрство Тимошенко, саме тоді сильно збентеженою після провалу на місцевих виборах в Києві.

А чого варте те, як "донів" постійно розводили на спільні голосування під найбільш райдужні обіцянки.

Так от, хоча після голосування про недовіру уряду до остаточного "панування" ПР ще далеко, але розклад помітно змінився на їх користь. Раніше такого майже не бувало. Першою подібною акцією був вотум недовіри міністрові внутрішніх справ Ю.В.Луценку: "відставка" вийшла неповна, але легітимності – не юридичної, а політичної і психологічної – у Юрія Віталійовича сильно поменшало. Відповідно, поменшало і можливостей.

Голосування з "підвішування" Кабміну теж послабить вибірково-адміністративні можливості Тимошенко, проте набагато важливіше, що цим ходом створена немовби шахова "вилка": або загроза виборів зробить нардепів (перш за все з фракції НС-НУ) згідливішими, або ж вибори проводитимуться в умовах сприятливіших для ПР.

Якою мірою Януковичу і Ко вдасться розіграти цей розклад, багато в чому залежатиме від питання, поставленого на початку: наскільки випадковим був розвиток сюжету до теперішнього часу?

Теоретично придбання ПР легко пояснюються і природним розвитком подій. Зробили мало помилок? – та тому що взагалі майже нічого не робили впродовж виборів (подейкували, що з економії і жадібності). "Підвісили" Луценка? – так, але рвалися саме звільнити, і зовсім не чекали, що навіть проміжне рішення все одно зіграє на руку. І т.д., і т.п.

Якщо і справді йдеться про послідовно, продумано і методично реалізований план, то, ймовірно, незабаром буде сформована нова коаліція, і дострокових виборів не буде. Але оскільки за всі роки свого існування ПР до останнього часу ніколи не демонструвала названих якостей, то до виборів помалу готуються всі.

НУ-НС: "вітязі" на роздоріжжі

Відмовившись поставити свої підписи під документом, що підтвердив би наявність "тимошенківської" коаліції, а потім і проголосувавши за вотум недовіри урядові, частина нунсівських лідерів не тільки підіграла Януковичу, а й поставила своїх соратників перед тією ж "вилкою". Або ті, хто вагаються, залишать свої сумніви і таки віллються до нового ПР-івського альянсу, або ж будуть викинуті на узбіччя після нових виборів.

Сумнівів, до речі, не так вже й багато. Джентльменський ідеологічний набір (мова, НАТО, трубопроводи і т.п.) і, за великим рахунком, тільки одна технологічна вимога: щоб ніяких комуністів! Наскільки вимоги беззастережні? – складно сказати. З одного боку – над переговорниками не нависає вже Віктор Ющенко із своїм надзвичайно серйозним ставленням до зазначених цінностей.

Але, з іншого боку, дивишся на Миколу Мартиненко або, наприклад, на Давида Жванію, і відразу розумієш – ці люди висічені з кременю і сталі, і заради низької вигоди вони ніколи не поступляться принципами. Репутація Давида Важаєвича Жванії така висока, що з ним прагне бути по-своєму делікатною навіть моя улюблена Тетяна Євгенівна Коробова, яка зазвичай буквально розпеченим залізом друкованого слова страчує всіх, хто чинить замах на уряд Тимошенко або бодай недостатньо ревно це уряд захищає.

Звісно, ПР має резервний варіант – т.зв. "коаліція підписантів" - коли до альянсу, утвореного, скажімо, ПР, Блоком Литвина і комуністами, решту голосів донесуть депутати з неприєднаних фракцій. Але, по-перше, в цьому є щось сумнівне в конституційному аспекті (для Януковича це не принципово, але неприємно). І, по-друге, для "китів" НУ-НС це означає надати новому главі держави всього лише "одноразову" послугу, значення якої з часом виглядатиме дедалі менш значним. Для збереження наявного надбання, не говорячи вже про додаткові преференції, такий розклад може виявитися небезпечним.

Одне слово, ситуація, як сказано, "підвішена". Ведучи гру на межі зриву в нові вибори, самі агітатори за нову коаліцію не так вже сильно ризикують – хтось сподівається повернутися до Ради з Арсенієм Яценюком, хтось - з Віктором Ющенком. Можливо, ці розрахунки помилкові, проте вони є. Тому "коаліціянти" вважають, що можуть, і тому, ймовірно, "дотискатимуть" свою лінію.

Що вибори дуже не виключаються, тому свідчень чимало. Зокрема, саме передвиборними настроями я б пояснював "дитсадківський" демарш Ірини Фаріон. Суворо кажучи, як цілком адекватний метод застовпити хоч би свій маргінальний електорат цей похід (і взагалі подібні інсталяції) був навіть неминучий після січневого 1,43-процентного провалу вождя ВО "Свобода" Олега Тягнибока.

Як підготовку до можливих виборів варто розцінювати і регулярні твердження в ЗМІ, що до нового парламенту пройдуть не тільки "Тігіпко, Яценюк і Ющенко", а також і Тягнибок" або "и Гріценко" (з його 1,20%) – залежно від настроїв експертів і від редакційної політики відповідних медіа-ресурсів.

Литвин: героїзація зради

Хто насправді веде гру неймовірно ризиковану – то це Володимир Литвин – політик, який завжди прагнув уникати навіть натяку на участь в ненадійних авантюрах. Звичайно, один зрив у нього вже стався – участь у президентських виборах. Але тоді він усе-таки ризикував лише тим, що не виграє (про небезпеку одержати лише 2,35% його, схоже, ніхто не попередив). Очевидно, що результат, одержаний лише два місяці тому, дає Володимиру Михайловичу дуже мало шансів у разі нових виборів повернутися не те що в своє крісло голови, а навіть до нового парламенту. Так само очевидно, що оптимальна тактика Литвина мала б полягати в тому, щоб уникати різких рухів, не лізти напролом і взагалі по можливості затягувати хід сюжету.

Проте поки все виглядає з точністю до навпаки: не буде перебільшенням назвати Литвина справжнім деміургом нинішньої ситуації. Саме він оголосив про необхідність подати підписи, які підтверджують наявність "коаліції Тимошенко" (хоча міг цього і не робити); саме він ні секунди не забарився, оголошуючи про розпад коаліції за фактом відсутності цих підписів; нарешті, саме Литвин (хоча тут його роль була і доволі допоміжною) провів засідання, яке оголосило вотум недовіри Тимошенко. Фракція Литвина за це проголосувала, і запас у 13 голосів зробив не-голосування самого спікера суто формальним.

Не намагаюся поставити під сумнів рівень "техніки інтриги" колишнього голови адміністрації Кучми, але є в усьому цьому невідомі поки що чинники. Ну, невідомі - і край, марно не ворожитимем. Просто заради об`єктивності зазначимо, що Литвин – єдиний з усіх організаторів повалення Тимошенко, хто серйозно ризикує.

За інших обставин можна було б запідозрити особливі гарантії, видані Литвину з боку "януковичів". Але тоді доведеться прийняти і абсолютно безпрецедентний рівень довіри Литвина до таких гарантій. Віриться тяжко – враховуючи, що ще після першого туру президентських виборів голова ВР абсолютно недвозначно пропонував Тимошенко відмінити результати народного волевиявлення. Для сумнівів вистачило б і лише цього, навіть якщо не згадувати про роль, зіграну Володимиром Михайловичем у доленосні дні Помаранчевої революції.

* * *

Хочу сказати кілька слів, якщо не на захист Володимира Литвина – то, принаймні, проти практики "подвійної бухгалтерії" і потрійних стандартів. Хтось дуже високоморальний нещодавно обізвав маневри спікера еволюцією від кучмоноїда до пристойної людини – і назад. Так от це – нісенітниця. Навіть у філософському честертонівському аспекті – "якщо людина зрадила двічі, чи стала вона від цього меншим зрадником?" Не тільки тому, що якщо ми говоримо конкретно про Литвина, то йдеться не про "двічі" і не про "тричі".

"Зрада тих, хто довірився" - це погано, навіть якщо йде на користь "нам, таким хорошим" і "нашій справі, такій справедливій". А вже героїзація зрадника і спроба спертися на його "еволюцію" обіцяє самі розчарування. У найкращому випадку.

Автор: Валерій Зайцев, "Нові Грані", спеціально для УНІАН
Обговорити на форумі