Епоха Ющенка

Президентське правління Віктора Ющенка завершилося, але чи завершилася разом із ним і епоха Віктора Ющенка, наразі не знає ніхто. Лише час чітко розставить всі акценти й покаже справжню історичну вагу цього діяча, особливо на тлі його наступника. А наразі оцінки Ющенка грішать жахливим суб’єктивізмом і відвертими упередженнями. Чи не єдиним позитивним результатом Ющенка вважають збереження на більш-менш пристойному рівні свободи слова в Україні.

Але так було і протягом усієї президентської кар’єри Ющенка. Пригадаймо, як намагалися його дискредитувати всі ті, кому українство не до душі. Прізвисько "Бджоляр" у цьому переліку можна вважати взагалі невинним. Чому ж ці "любителі" України як в середині самої України, так і у світі, і передусім у Росії, так ненавиділи Ющенка? Мабуть, не через те, що їм не подобався сам вигляд третього українського президента. Щось у ньому було таке, що стало їм поперек горла. А цим було ставлення Ющенка до українського національного питання. Він, безсумнівний етнічний українець за формою і змістом, по суті, першим серед українських президентів по-серйозному почав займатися проблемами національного відродження українського народу, передусім поверненням його до історичної пам’яті, розвитком національної самосвідомості українців, формуванням консолідованої української нації. Цим він обрізав численні історичні пуповини малоросійству. Така політика президента Ющенка категорично не подобалася російським шовіністам і їхнім апологетам в самій Україні. Адже Росія досі не бачить свого завтрашнього дня без України. А Україна зусиллями Ющенка в тому числі вже нині не бачить свого завтра без Заходу. Ця ідеологема чітко пояснює природу теперішніх геополітичних проблем України.

Але, незважаючи на тиск на себе й категоричне несприйняття "заклятими друзями" політики українського національного відродження, Ющенко не менш категорично відкинув традиційне малоросійське плазування й на державному рівні закріпив основний набір ідеологем, довкола яких може консолідуватися повноцінна українська політична нація. Побічним свідченням успішности націотворчої політики президента Ющенка були постійні істерики МЗС РФ, яке оголошувало "недружнім" будь-який крок Ющенка стосовно повернення українцям історичної пам’яти.

Є підстави стверджувати, що президент Ющенко своїми навіть не завжди послідовними діями все ж поступово укладав план модернізації для української нації. Однак у нього не вистачило не то фарту, не то підтримки зсередини і збоку, не то волі і ще чогось, аби переламати закладену під час Помаранчевої революції конституційну владну міну. Втримати попередні президентські повноваження йому так і не вдалося попри відчайдушні спроби, які часами дуже посилювали хитавицю державного корабля. Дуалізм виконавчої влади в Україні, до якого робила свій внесок і нестабільна Верховна Рада, в підсумку обернувся лише наростанням хаосу в державному житті. Хоч реальну владу в Україні за часів президента Ющенка поперемінно тримали то Юлія Тимошенко, яку Ющенко врешті-решт патологічно незлюбив, то Віктор Янукович, однак втомлені політичними міжусобицями українці чомусь звинувачують за більшість негараздів у країні переважно саме Ющенка, що є не зовсім справедливо.

Безсумнівно, в останні роки Україна зсунулася вниз за багатьма соціально-економічними показниками. Президентство Ющенка в останні роки позначене спустошливою економічною кризою, поганими відносинами з Росією та неспроможністю наблизити Україну до ЄС і НАТО. Але скільки в тому є персональної вини Ющенка? Якщо на економіку впливають рішення уряду та Верховної Ради, Європа попри нинішній політичний аванс для Януковича фактично відвернулася від України, а Росія сама відкрила неоголошену війну проти України...

Погоджуючись із тим, що назагал більшість завдань, які ставив перед собою та суспільством президент В. Ющенко, так і не було реалізовано або ж реалізовано частково (згадаймо в цьому переліку декларативну боротьбу з буйним процвітанням корупції), все ж ми не повинні забувати, що творцем цих проектів був не тільки Ющенко, а й усе наше громадянськи недозріле суспільство. А тому епоха президента Ющенка є нашим спільним надбанням. Звичайно, спільним для тих, хто відчуває себе складовою української нації...

Хоч Ющенко в останні дні свого правління і нарікав на народ, забуваючи, що він і сам добряче доклався до того, щоб цей народ саме так і його сприймав, все ж є очевидним, що одна з причин його невдач не тільки в несприятливій зовнішньо- і внутрішньополітичній ситуації, а й у несконсолідованості, аморфності політичної нації та її т. зв. еліти, яка назагал є і ще довго буде малоукраїнською...

Отож ті, хто береться судити Ющенка за те, що він не став Черчіллем чи де Голлем, мусять уважно глянути в дзеркало...

Автор: Петро ЗАХІДНЯК, Газета "Галичина"
Обговорити на форумі