Критичний погляд на історичну "кухню" Галичини

Про такі наукові праці завжди говорити і легко, і важко. Прекрасний академічний стиль, чітка логіка викладу матеріалу, виразність слова і думки дозволяють читати їх, наче художній твір. Однак при цьому йдеться про складні драматичні події, що знайшли неоднозначне суперечливе відображення в історичній науці.

Саме такі перші враження і думки у професійних істориків, учених та й у кожного, хто цікавиться нашою минувшиною, викликає солідна монографія "Українська історіографія суспільно-політичних процесів у Галичині 1914—1919 рр." (Івано-Франківськ, 2009. — 812 с.) авторства Володимира Великочого, кандидата історичних наук, доцента, директора інституту туризму Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника.

Якщо говорити просто і коротко, то ця книжка про те, як українські історики вивчали історію Галичини доби Першої світової війни 1914—1918 рр. і періоду Західно-Української Народної Республіки 1918—1919 рр. Зокрема мовиться про надбання дослідників і мемуаристів, котрі жили й працювали на західноукраїнських землях та в еміграції за міжвоєнного періоду, про діаспорних і радянських авторів та про сучасних вчених України. Щоб вирішити це завдання, авторові довелося віднайти й ретельно простудіювати близько 2 400 виданих за останні дев’ять десятиріч монографій, книг, брошур, статей та інших публікацій, розкиданих численними бібліотеками, архівами, книгосховищами України та закордоння.

"Сучасна історична кухня", пак історіографія, вже давно відмовилася від простого анонсування праць, а вимагає групування авторів за науковими напрямами, течіями, школами та виявлення еволюції їхніх поглядів і трактувань певних конкретно-історичних проблем. Не менш важливим завданням є аналіз величезного масиву літератури під кутом різних традиційних і новітніх методологічних прийомів дослідження — з позицій позитивізму, регіоналістики, мікро- і психоісторії тощо. Відтак визначається внесок у вивчення зазначеної історичної тематики окремих наукових центрів, установ, учених тощо.

Складність і багатовимірність дослідження Володимира Великочого "Українська історіографія суспільно-політичних процесів у Галичині 1914—1919 рр." ускладнюється тим, що аналізувалася література за окремими тематичними блоками, які й визначили внутрішню структуру монографії із семи окремих розділів, поділених на підрозділи. Вивчаючи наукові інтерпретації істориків про пануючі в Галичині за доби Першої світової війни політичні режими, В. Великочому доводилося витримувати послідовну лінію виваженого аналізу літератури про політику Австро-Угорщини й Росії в краї, адже вона несе на собі численні ідейні та світоглядні нашарування авторів різних епох. Це ж стосується й з’ясування здобутків і перспектив розвитку нашої історіографії про Західно-Українську Народну Республіку, адже одна справа "писати історію ЗУНР", а інша справа (не зовсім вдячна) з’ясувати, що написали про неї твої колеги та попередні покоління українських дослідників. Така місія накладає особливу відповідальність на історіографа, позаяк подекуди буває надзвичайно важко додержуватися й поєднувати наукову принциповість та наукову етику: слід об’єктивно оцінити творчий доробок, але не образити автора, слід бережливо, з пошаною ставитися до наукової спадщини попередників, однак учень має право вказати, в чому мали слушність його вчителі, щоб нова молода генерація знову не повторювала старих помилок, а рухалася далі тернистими стежками науки.

Сказане повною мірою стосується і розділу, де з’ясовується контраверсійне висвітлення науковцями суспільно-політичних трансформацій за доби визвольних змагань 1914—1919 років. Вивчати партійно-політичні процеси й явища завжди важко, але ще важче аналізувати написану про них літературу через ідейну заангажованість авторів, які на догоду пануючим режимам або через належність до певних угруповань підносили, вихваляли, виправдовували одну політичну силу чи незаслужено критикували, ганьбили іншу. Щоб розібратися в цьому нескінченному плетиві політичних стосунків, зв’язків, дій, інтересів, слід досконало знати й саму історію суспільно-політичного руху Галичини зазначеного періоду, з тим щоб виважено оцінити написану про це літературу.

Отож Володимир Великочий широко розгортає крила, характеризуючи величезний пласт літератури, присвяченої діяльності національних військових формувань у краї в 1914—1919 рр., адже сам досліджував історію і Українського Січового Стрілецтва, і Галицької Армії. Виявляється, що десятки, сотні істориків і мемуаристів у різний час, здавалося, "уздовж і впоперек" переписували й дописували літописи цих двох славетних військових формацій, документуючи безліч імен, визначних подій і дрібних фактів, що витворюють процес їхнього формування і бойового шляху. Аж тут п. Володимир доводить, що попри це науковці ще не спромоглися дати чіткі відповіді на кардинальні питання, пов’язані з їхньою історією, тому й досі ламають списи, приміром, з приводу визначення "дня народження" УГА або оцінки значення УСС в українській історії тощо.

Так само спростовуються старі кліше при вивченні наукових інтерпретацій етнонаціональних стосунків у галицькому соціумі 1914—1919 років. Учені чомусь звикли твердити, що ця проблема — "біла пляма", "неорана нива" історичної та інших суспільних наук. Утім, виявляється, що про неї нагромаджено чималий масив праць, інша річ, що наразі немає ррунтовних узагальнюючих досліджень про життєдіяльність єврейської, німецької, польської спільнот у Галичині та про їхні стосунки з представниками титульного українського етносу, який (і це ще один парадокс історії) внаслідок певних суспільних обставин опинився в ролі етноменшини на своїй власній землі. Через з’ясування історіографії цієї проблеми червоною ниткою проходить думка, що історія України — це "історія не лише українського народу", а й усіх спільнот, що віками проживали поруч і робили свій внесок у її розвиток.

Сучасні реалії актуалізують і проблему соборництва, що як феномен історичної науки також розглядається в окремому розділі. Володимир Великочий розкрив причини і пояснив, чому до сьогодні зберігаються відмінні, подекуди полярно протилежні погляди й оцінки істориків національно-консолідаційного руху українців Наддніпрянщини (УНР) та Галичини (ЗУНР) за переломної доби національної історії. Виявляється, що залежно від вивчення історії першої чи другої державницьких формацій дослідники просякалися відповідними ідеями і прагненнями їхніх чільників, тому виявилися неспроможними піднятися над ними та принаймні з висоти часу оцінити складні доцентрові й відцентрові процеси, які зумовили трагічний розвал соборницького фронту, що стало однією з причин поразки державницьких змагань. Мимоволі напрошується сумна аналогія: якщо інтелектуальна еліта неспроможна належним чином оцінити уроки минулого, то що ж говорити про сучасних "батьків нації", які не можуть (і не хочуть) здолати реальні перешкоди та власні амбіції задля справжнього об’єднання України.

Відверто імпонує запропонований автором аналіз наукових досліджень про духовне і культурне життя галицької суспільності за доби воєнно-революційних потрясінь. Тут виразно проявилися непересічні здібності та ерудиція автора, що володіє сучасним науковим інструментарієм і має широкий науковий кругозір, який дозволяє з однаковою глибиною і ретельністю аналізувати як проблеми політичного, національного, військового, соціально-економічного, так і церковно-релігійного життя.

Прочитання окремого розділу з цієї проблеми не лише поглиблює знання про важку драматичну долю нашої Церкви і національної культури, а й посилює переконання в тому, що історія — наша наймудріша вчителька, але ми не завжди хочемо вчитися на її уроках.

Імовірно, фахівець у галузі історіографії побачить окремі огріхи і в самій монографічній праці Володимира Великочого і вже точно матиме свої думки й погляди стосовно авторських інтерпретацій тієї чи іншої наукової проблеми. і це абсолютно правильно й нормально. Такі книги не претендують на "істину в останній інстанції", вони не стають "науковим догматом", а навпаки дають ррунт для ширших дискусій, причому не лише в академічних, а й у широких громадських колах. Отож Володимир Великочий сказав своє вагоме оригінальне слово в сучасній вітчизняній науці. А його книга не лише підбиває підсумки, а й спонукає до подальшого критичного й виваженого осмислення історії Галичини за воєнно-революційної доби 1914—1919 років.

Автор: Борис САВЧУК, Газета "Галичина"
Обговорити на форумі