Культура в часи Януковича: шанси і загрози

Україна обрала нового Президента. У четвер Віктор Янукович відбув інавгурацію й офіційно перейняв повноваження Віктора Ющенка. Що заміна одного прізвища на інше може змінити в самих основах функціонування суспільства й держави? В сталих демократіях - таки нічого, майже нічого. В Україні - надто багато, майже все.

Окремі заяви Віктора Януковича, виголошені ще навіть до інавгурації, змушують задуматись про ризики й перспективи розвитку того, що цементує народ і творить його як націю. Мова йде про українську культуру. Обіцянки нового Президента щодо статусу російської мови та культурний бекграунд нової влади приводу для оптимізму не дають. У столиці й інших містах України вже почалися акції й виступи інтелігенції, політичних та громадських організацій на захист титульної мови й національної культури.

Наскільки фатальні загрози культурі в часи Януковича і чи є шанси на опір та її розвиток, "Галицький кореспондент" цікавився в експертів.

Юрій Андрухович, письменник: Обрання Януковича Президентом я оцінюю як дуже негативний результат. На мій погляд, відбудеться безумовний ухил у гуманітарній сфері, яку влада звикла називати ідеологічними проблемами, у сенсі повороту до проросійськості. Не виключено, що регіонали дадуть гуманітарку на відкуп націонал-демократам залежно від того, як завершаться політичні торги, - їм зараз важливо збити під себе коаліцію. Звісно, варіанти можливі, й націонал-демократам якийсь сектор перепаде. У будь-якому разі це буде модель Кучми зразка 1990-х років, тобто нічого втішного українській культурі не світить.

Натомість можна говорити й про певний позитивний момент: якщо, скажімо, проросійська лінія влади буде активною й агресивною, а цього електорат Януковича від нього очікує, і, щоб добре виглядати в очах "своїх", він тиснутиме, то такий чинник мобілізуватиме нас, стимулюватиме до дуже цікавих нових явищ. Все ж таки наше суспільство змінювалося, є вельми непоганий досвід "вільних" років, багато нових людей, молоді, яка себе не може не реалізовувати.

Білоруський варіант нам не лише зараз не загрожує, а не загрожує принципово. Україна є набагато складнішою, різноманітнішою державою, іноді абсолютно некерованою, і саме на це зараз велика надія. Ми багаті на сильні культурні особистості, які за будь-якої політичної влади мають що сказати (або вдають, що мають що сказати), але їх бачать і до них дослухаються. Насправді і в роки правління Віктора Ющенка державні важелі у сфері культури якщо й діяли, то тільки на шкоду. Достатньо згадати, як ми втратили у 2008-му свої можливості на Франкфуртській книжковій виставці, де Україна могла б стати головним гостем. Загалом, гадаю, впадати у розпач не варто, бо держава й раніше особливого сприяння культурі не виказувала.

Підсумовуючи, нас чекає два варіанти: або режим Януковича стане значно лагіднішим і не втілюватиме своїх проросійських обіцянок, або ж втілюватиме, і внаслідок такого тиску народиться наш опір, новий за якістю, що зсуне з мертвої точки суспільну позицію. Переживемо.

Ростислав Шпук, фотохудожник: Вибори показали, що у нас відсутній інстинкт національного самозбереження, "завдяки" чому Україна фактично є країною-манкуртом, позбавленою пам'яті, а як наслідок - кожен уряд передає країну наступному, як недоїдки. Ми живемо в унікальних умовах, коли минуле починає перетворюватись на наше майбутнє. На зміну одній соціокультурній фазі за короткий час тим самим, виборним, шляхом приходить інша, протилежна, і вони взаємонеприйнятні.

Переміна влади навряд чи похитне засолене статус-кво нашої культури, бо влада сама є його породженням, а не навпаки: в умовах демократичних виборів вона виноситься "на гору" хвилями в тому числі й культурних домінант і вподобань, а цього разу - ще й парадоксальними хвилями всенародної нелюбові. В результаті тепер над Україною "під виглядом" Президента висітиме такий дамоклів меч, який, можливо, трохи активує і мобілізує культурний процес, але уже в андеґраунді. Значною мірою в цьому винні самі транслятори культури, перш за все журналісти: в умовах свободи "трансляції" вони майже одностайно і часто хамовито демонстрували неприйняття будь-якого кроку чи слова влади, розбурхуючи і очолюючи громадське невдоволення, ніби задовольняючи садистичний компонент свого соціального "лібідо". Натомість тепер, після інавгурації, їм залишатиметься мовчки справляти потреби соціально-мазохістські. Настане період конформізму, пристосування до певних "культурних" стандартів.

Нову владу культура цікавитиме не більше, як ще одна - весела - притока бюджетного гирла. Швидше за все, вона навіть не зможе використати культпроцес на свою користь в якості ідеологічного інструмента, як це робиться в Росії. Хоча зрозуміло, що це буде політика творчого злягання саме з нею, що ні до чого цікавого не призведе, бо "9/10 творчих сил Росії інвестовано у прорив в області посередності" (Пєлєвін). Тобто мова йтиме про крен в бік не російської культури, а того нікчемного наросту на ній, який "новим нашим" зрозумілий.

Отже, в офіційній культурі основні зміни відбуватимуться на рівні ротації: скажімо, держбюджетні концерти відбуватимуться за участю російських зірок, українські акції фінансуватимуться переважно меценатами, а новий Президент зі своєю адміністрацією в особі впливової тепер Г.Герман уже почав відбирати хліб у "95-ого кварталу" (в України завжди все навпаки: ще її вечір нібито не близиться, а Герман уже є).

Також існує ймовірність, що, за законами "клану", Герман триматиме під контролем "розплату", неформальне правосуддя, не обтяжене законами писаними за "культурні витівки 2004-2010", і у вигляді нагадування скеровуватиме дії якщо не лідера, то відповідальних осіб. Для цього швидко віднайдуть у слові "преса" корінь "прес" і відновлять свободу пресування. А оскільки проти Януковича "вписались" майже всі національні авторитети, то можна уявити, кого матимемо у милому владному серцю залишку. Зрештою, Янукович відверто оголосив у ТБ-шоу: "Врємя тєх, кто умєєт красіво говоріть, уходіт". А оскільки говорити вміє, як правило, той, хто вміє думати, то додати нічого.

З усього цього випливає, що найвідчутніше може постраждати українська мова, головний національний ідентифікатор. Якщо її почнуть дерибанити, як все інше, то їй мало що залишиться, окрім функціонування на рівні опору. Причому млявого, бо зараз дуже вигідний період, щоб узяти максимум під владний контроль на тлі суспільної протестної притлумленості і розбалансованості, викликаних важкопрочитуваністю, а отже, зовнішньою неефективністю остаточних результатів громадянських протестів минулого. І в цю свіжу, ще відкриту рану легко, як ніколи, глибоко встромити прапор авторитаризму. А неусвідомленою передумовою цього прапора стали ті 30%, які проігнорували вибори: це так само, як залишити напризволяще важкохворого, але не безнадійного близького родича під час різкого загострення хвороби. Україна сьогодні - це і є той важкий родич, якому в критичний момент перестали купувати ліки, натомість при переливанні халатно влили заражену кров.

Маргарита фон Кацнельбоген, культуролог: Коли Президентом країни стає неосвічена та практично неписьменна людина, чи варто чекати культурного розквіту? Коли цією людиною керує сусідня країна - чи варто взагалі сподіватися на розвиток власної національної культури? А коли ця сусідня країна - величезна тоталітарна держава, що сприймає нашу націю як блудну овечку, яку потрібно за будь-яку ціну повернути в стадо, майбутнє виглядає вже зовсім похмуро.

Росії розвиток справжньої культури в Україні політично дуже невигідний. Росії настільки потрібна Малоросія, що вона використовуватиме всі можливі засоби, щоб убити Україну як незалежну націю. Вівці не повинні мислити, створювати свою музику, свої картини і книги. Вівцям слід організовано харчуватися три рази на день, згідно з затвердженою дієтою, і не ставити зайвих питань. Створити затверджену дієту просто - потрібно поставити виробництво ідеологічно вірних митців та зірок шоу-бізнесу на перевірені російськими реаліями рейки та перекрити кисень всім іншим. Решту доробить телевізор. На щастя, з часів СРСР дещо змінилося - з'явився Інтернет. А забороняти й диктувати в Інтернеті зовсім не так просто, як у інших ЗМІ. Тому нам залишається лише сподіватися на те, що Інтернет пошириться у нашій країні швидше, ніж країна погодиться з тим, що вона - російська провінція.

Ольга Михайлюк, виконавчий продюсер фестивалю "АртПоле": Взагалі не хочеться говорити на цю тему... Всім і без мене зрозуміло, що ці два поняття - з абсолютно різних сфер. Якраз напередодні виборів ми протягом тижня робили тур одному з учасників нашого фестивалю - гурту "Caci Vorba". Проїхали всю країну - від Донецька до Львова. Можна сказати, що зараз Україна єдина у своїй роздратованості, недовірі і небажанні обирати з найгірших. Невігластво дратує людей на Сході не менше, ніж на Заході. Натомість на концерти приходили світлі й милі люди, які, наприклад, в тому ж Донецьку й Одесі купували диски з гуцульською музикою. І в цих прокурених кнайпах, де відбувалися концерти, люди були близько один до одного - зі світлими очима, з теплими емоціями, слухали хорошу музику, і їм в той момент було абсолютно байдуже все інше. Останній концерт відбувся просто в день виборів. Потім час ейфорії закінчився. Довелося виповзати з андеґраунду й повертатися до Києва. А там корок на бульварі, бо навколо тисячі синіх - в прямому і переносному - людей, тхне горілкою і цибулею, хриплі вокали нерозбірливо закликають до чогось, криві посмішки демонструють відсутність деяких зубів - саме так має виглядати справжнє стовідсоткове зло. Так і виглядає. Ніколи не підозрювала, що наші печерські порядні бабусі знають стільки матюків. Але коли вони бачать у вікно маршрутки, яка вже півгодини стоїть серед сіро-синього бульвару, тисячі чужорідних, не потрібних ні цьому місту, ні один одному, ні собі самим людей, з них починає висипатися ненормативна лексика - щира лайка незаслужено ображених. Але відсутність добрих видань не є приводом писати погані тексти, а відсутність добрих клубів не свідчить про те, що можна грати погану музику. Треба просто створювати свою територію і не занадто захоплюватися аналізом загального контексту. Аналіз - взагалі смішне слово. Нам, наприклад, продовжувати робити свої концерти і виставки. Зрозуміло, що вони будуть дещо іншими за настроєм і наповненням, що буде трохи важче. Але таки доведеться, мабуть, захищати свою територію від захисників нинішніх загальнонаціональних культурних цінностей.

Підготував Влад ТРЕБУНЯ, Галицький Кореспондент
Обговорити на форумі