Тих, хто пророкує Україні за В.Януковича проблеми, – не перерахувати

Громадяни України, які голосували за Януковича, і ті, які за нього не голосували, повинні дати йому можливість виконати його передвиборну програму...

100 днів нової влади в більшості країн прийнято називати "медовим місяцем" відносин цієї влади й народу. Ці 100 днів – попереду, але "медовим місяцем" я їх назвати не можу. Ще не висохло чорнило під протоколом ЦВК про обрання Віктора Януковича Президентом України, але стогони в стилі "пропало все" злилися в хорі самопереляканих "навалою донецьких". А тих, хто пророкує Україні за В.Януковича проблеми, – не перерахувати.

Маніпулятивні претензії. Спробуємо раціоналізувати претензії до Януковича і його команді. Більшість із них, на мій погляд, – маніпулятивного та психосоматичного характеру.

Одна з них – нібито "понижена легітимність" президентства В.Януковича. Яка, мовляв, полягає в тому, що виграв він "лише" в 10 регіонах і що за нього проголосувало менш як половина виборців, які взяли участь у голосуванні.

Це відверта маніпуляція. Важливо розуміти: такі "докази зниженої легітимності" нав’язують суспільству ті, хто і бажає цю легітимність знизити. Адміністративно-територіальний поділ України не має жодного стосунку до конституційно закріпленого за всіма громадянами України рівного виборчого права. Маніпулятори не можуть не розуміти цього. Тоді яка мета маніпулювання? Формально, щоб "довести": "треба зшивати розділену виборами Україну". Але "зшивати" як? Це "зшивання" вони уявляють як необхідність пошуку компромісу з політичними силами, які програли вибори.

Ніхто не проти компромісу? Але хіба можливий справжній компроміс із тими, хто сприймає тебе не як опонента, а як ворога? Хто будував виборчу риторику на "зеках" і "бандитах", а нині заявляє про "криміналітет, що рветься до влади"? Хто твою власну готовність до компромісу вважає не своєю силою, а слабкістю?

Ще кажуть, що легітимність В.Януковича нібито "знижена" з огляду на отриману ним кількість голосів. Це чиста маніпуляція. У світовій політичній історії було, і не раз, коли обраний глава держави отримував меншу кількість голосів, ніж В.Янукович, або схожу кількість. Обраний у 2003 році президентом Вірменії Роберт Кочарян отримав 49,8% голосів виборців. Президента Ісландії Олавура Грімссона обрали в 96-му 40,9% виборців. А президент США Білл Клінтон виграв у 92-му році вибори з 43% виборців. Ніхто не висував їм претензії в нібито "низькій легітимності". Усі вони в міру сил і здібностей згодом служили своїм країнам, заслужили вдячність своїх громадян.

Ази демократії: громадяни України, які голосували за В.Януковича, і ті, які за нього не голосували, повинні дати йому можливість виконати його передвиборну програму – це й стане єдиним критерієм його послідовності, ефективності. До того ж ті, хто за нього не голосував, повинні зрозуміти і прийняти вибір більшості. Вони мають право захищати свої громадянські права, але при цьому не зазіхати на права інших. Слід прагнути саме до такої політичної культури.

Серед претензій до В.Януковича, переважно, на мій погляд, психосоматичного характеру – позиції щодо газотранспортного консорціуму, історії України, мовної політики, майбутнього ЧФ РФ, державної політики у сфері нагород.

Тігіпко каже те саме. Щодо газотранспортного консорціуму. "Трубу заберуть!" – у пароксизмі страху мало не кричать одні. "Янукович змінить закон, за яким ГТС України заборонено приватизувати", – лякають себе інші. Треті хочуть референдуму щодо майбутнього ГТС України. Ст. 74 Конституції України прямо забороняє референдуми тільки щодо податків, бюджету та амністії – тож конституційних перешкод референдуму не існує. Звичайно, поки справа не доходить до абсурду. Наприклад, я ще не чув голосів, що трубу викопають і вивезуть.

Але нині В.Янукович (і В.Ющенко на останній прес-конференції в цьому абсолютно має рацію) лише повторює тези власних передвиборчих виступів. Нещодавно, 13 лютого, він заявив, що вважає оптимальним залучення до консорціуму Росії як виробника газу і європейських країн-споживачів.

Цікаво, що схожі позиції знайдемо не тільки в Януковича, а й у його конкурента на виборах Сергія Тігіпка. Ось цитата з книжки Тігіпка "Україна: проект розвитку": "ГТС як священна корова – теза для любителів популістських гасел. На жаль, самостійно утримувати газову інфраструктуру Нафтогаз не в змозі, мова йде вже не про модернізацію, скільки про кошти, необхідні на поточний ремонт ($500–600 млн.)... Необхідна термінова реформа держкомпанії, виділення транзитної складової, залучення пулу з російських та європейських компаній, приватизація труби або створення збалансованого консорціуму з управління нею".

Я розумію, що багато з тих, хто голосував у першому турі виборів за Тігіпка, його тексти читали, імовірно, поверхово. Ідея газотранспортного консорціуму "носиться в повітрі". Як його будуть створювати, якщо його взагалі будуть створювати? Закон змінювати не потрібно, адже ГТС не виставляють на приватизацію. Будуть міжнародні переговори, і це – складні переговори. Інакше кажучи, є предмет для дискусії, з якого роблять предмет істерики. Але давайте подивимося ось на цю динаміку: компанія "Північний потік" (Nord Stream AG) на офіційному сайті повідомляє, що 20 жовтня 2009 року дозвіл на будівництво газопроводу дає Данія, 5 листопада 2009 року – Швеція і Фінляндія, 12 і 28 грудня 2009 року – Німеччина. Ось думка Януковича у "Великій політиці з Євгенієм Кисельовим" 5 лютого 2010 року: "Мимо України стали будувати газопроводи – “Північний потік” і “Південний потік”. Ми втратили довіру наших партнерів – Росії і Європи. Вони стали думати, як вибудувати політику більш надійного постачання газу до Європи. Ціна труби велика тоді, коли ця труба з газом. А якщо немає газу, навіщо ця труба потрібна?"

Ще один приклад певного збігу позицій Януковича і Тігіпко – вступ до НАТО. Янукович: “Якщо виникне питання вступу України до НАТО, він буде вирішуватися на всеукраїнському референдумі”. Тігіпко: "Відносини з НАТО треба обмежити партнерством".

Чорноморський флот. Про ЧФ РФ... 17 лютого Ющенко заявив, що продовження терміну перебування російських моряків – не більше не менше, ніж "політика продовження терміну колонізації".

Я б розумів, якби про виведення ЧФ РФ до Новоросійська твердили ті, хто останні п`ять років тяжко працював, створюючи нові робочі місця в Севастополі замість тих, які нині забезпечує флот Росії. На жаль, жаху наганяють нероби, які є "професійними патріотами", що хочуть втягнути в емоції "власного" виборця. 15 лютого Б.Колесников сказав: "Соціальна ситуація в країні жахлива, а ми говоримо про флот за сім років до закінчення оренди". "Регіонал" Л.Кожара озвучив намір про збільшення вартості оренди бази в Севастополі, яку платитиме Росія.

Не тільки Бандера з Шухевичем, а й Гречко з Малиновським. Тема історії України... Проблема в тому, що колишня влада нав`язувала нам її потворний, викривлений варіант. Україна була не колонією, а співвласником СРСР. "Дніпропетровці" Леоніда Брежнєва керували Радянським Союзом. Україна – країна-переможець у Другій світовій війні, цього року святкуватиме 65-річчя визволення від гітлерівців. І це привід замислитися, що якби Червона Армія не звільнила у 1944-му Україну, нинішні покоління її громадян у повній відповідності з расовою теорією Третього рейху та "Майн кампф" були б зведені до становища рабів.

У нашій історії знайдеться місце всім, і ми не дамо Росії її приватизувати. Україна – це і Софія Київська, і собор Св. Юра, і Києво-Печерська Лавра. Це "великі українці" Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Микола Лисенко, Леся Українка, Іван Франко, Василь Стус, а також Костянтин Паустовський, Давид Ойстрах, Святослав Ріхтер, Олександр Купрін, Віктор Некрасов. Україна – це і митрополит Андрій Шептицький, і шість київських митрополитів, страчених під час репресій 30-х років, включно із вбитим у 1937 році під час допиту в Лук’янівській в`язниці митрополитом Київським Костянтином і загиблим у 1940 році в Харківській в`язниці архієпископом Олександром. Героями України будуть визнані не тільки Степан Бандера і Роман Шухевич, а й генерали Андрій Гречко та Родіон Малиновський.

Мова. "Мовна проблема". І тут треба визначитися у змісті слів. Говоримо про українську націю як про етнос чи як про громадянське суспільство? Про етнічні чи про громадянські права? 13 лютого В.Янукович заявив про необхідність ухвалити законом Європейську хартію регіональних мов. Як би не розвивалися події, якщо ми європейці ХХІ століття, то слід бути поміркованими, шукати компроміс, заспокоїти і тих, хто з переляку вважає, що "все буде по-російськи", і адекватно відповісти на запити виборця Партії регіонів, а ширше громадянина України південно-східних регіонів держави. Те, що проблему мовної політики зафіксувала не тільки Партія регіонів, доводить і така цитата з вищеназваної книги Тігіпка: "Російськомовні громадяни України повинні перестати відчувати психологічний тиск з боку влади. Необхідно зупинити процес закриття російських шкіл. Потрібно виправити ситуацію, коли в Рівненській, Тернопільській та Київських областях немає жодної школи, де викладання ведеться російською мовою. Доцільно скасувати обов`язкове титрування й дублювання фільмів російського виробництва українською мовою. Чинну норму слід зберегти тільки відносно фільмів, вироблених в інших, окрім РФ, країнах".

Сигнал для Тимошенко. Але давайте без ілюзій. Ті, хто захоче роздмухувати суперечності всередині країни, буде це безсовісно робити – "забувши", що ще вчора вимагав "зшивати Україну".

Щоб "зшивати Україну", не потрібно навіть спілкуватися з такими політиками, а тим більше шукати з ними компроміс. Треба звертатися до народу, діяти від імені народу і для народу. І для цього в нової влади, напевно, є не 100 днів, а менше. Щоб продемонструвати дію, тридцяти семи конституційних повноважень глави держави – на перший час достатньо.

Але для початку має піти стара влада.

Так, чинна Конституція не передбачає, щоб прем`єр Тимошенко склала повноваження перед новим главою держави. Але вона могла б це зробити. Замість цього вся країна і весь світ бачать, як пані Тимошенко всіляко тримається за владу – замість того, щоб дати можливість новій владі зарекомендувати, проявити себе.

При цьому всі розуміють, що численні поздоровлення світових лідерів Януковичу – чіткий сигнал до неї: "Час іти". Але вона не йде. Уся країна – свідок слів, мовляв, "не залишаю економіку наодинці з кризою". І водночас Тимошенко продовжує боротьбу за президентство, яка супроводжується виступами її соратників: мовляв, не забудемо, що посада керівника уряду в нашій країні набагато важливіша і більш впливова, ніж президентська. Шукати логіку, запитувати, чому ж пані Тимошенко так прагне "неефективної президентської посади" – так само безглуздо, як і ставити собі запитання щодо політичної послідовності депутатів "Нашої України – Народної самооборони", які своїм лідером бажають бачити Арсенія Яценюка, політика, що під час виборчої кампанії виступав за членство України в Єдиному економічному просторі Росії, Білорусії та Казахстану.

Суспільству потрібен аудит Кабміну. Газотранспортний консорціум, гуманітарна політика, ЧФ РФ, "понижена легітимність" – усе це, до того ж, спецоперації щодо мобілізації власного електорату. В останні дні до них додалося втягування "регіоналів" у "дискусію" з приводу майбутньої парламентської коаліції. Важливо розуміти, що все це для того, аби "зайняти руки", відвернути увагу, не дати зосередиться на головному. А це головне для нової влади – довести свою ефективність у порівнянні з владою, що відходить. Побудувати виразну, послідовну політичну лінію.

Можливо, не дати "регіоналам" виділити головне і є метою цих спецоперацій? А це головне – те, у якому стані стара влада передає країну новій? Може, стара влада готується до аудиту й "зачищає кінці"? Так, необхідний не просто акт прийому-передачі справ, потрібен вичерпний аудит дій влади, яка відходить. У якому стані Казначейство, золотий запас держави, Держкомрезерв і т.д.? Куди "розійшлися" гроші МВФ, які брала "вона", а віддавати всім нам? Можливо, це був наклеп на пані Тимошенко, що виборчу кампанію вона провела на гроші МВФ? Чи здійснювалися нецільові витрати державних грошей, їх розкрадання?

Суспільству потрібна виразна й неупереджена інформація, тому для об`єктивності потрібен серйозний аудит. Аудит не просто Контрольно-ревізійного управління Кабінету Міністрів України, результати якого наші "майстра можливого", очевидно, оголосять заангажованими, а об`єктивний міжнародний аудит, замовлений не менш ніж двом компаніям з так званої світової "великої четвірки" – PricewaterhouseCoopers, Deloitte, Ernst & Young або KPMG. І публічне оприлюднення результатів аудиту перед народом України. У багатьох можуть зникнути ілюзії, в якому стані прийняла Україну нова влада. І лише після проведення міжнародного аудиту новий уряд може приступати до виконання своїх обов`язків.

Найближчі 100 днів – це і час початку виконання новою владою своїх передвиборчих обіцянок. Тих, виконання яких має переконати і прихильників Віктора Януковича, і тих, хто голосував проти нього, і розчарованих в українській владі в цілому. В умовах тотальної протидії тих, кому успіх нового глави держави, м`яко кажучи, зовсім не потрібний, будемо розраховувати на те, що вольові якості нового керівництва не були занижені пропагандою його ворогів.

Опитувала: В’ячеслав Піховшек, УНІАН
Обговорити на форумі