Особа, від Якої повністю залежить не лише земна наша доля...

Щодня зустрічаємо чимало людей. Бачимося з рідними, сусідами, близькими, знайомими, приятелями, друзями, співробітниками, начальниками, підлеглими. Але окрім повсякденних бувають особливі зустрічі, від яких залежать у нашому житті кар’єра, посада і вся, можна сказати, земна доля. До зустрічі з такою людиною, як правило, ретельно готуємося заздалегідь. Цікавимося і дізнаємося через різних людей про вподобання, світогляд, захоплення, щоб у розмові сподобатися їй, бо від цього залежатиме вирішення нашого питання.

Проте є Особа, від Якої повністю залежить не лише земна наша доля, а й, що найважливіше, — вічна. Це Спаситель світу Господь наш Ісус Христос. Він повний любові до кожного з нас і ради нашого спасіння віддав своє життя. Цього цілком вистачає знати, щоб гідно приготуватися до зустрічі з Ним, яка є найбільшим щастям.

Багато років чекали зустрічі з новонародженим Ісусом Христом старець Симеон і пророчиця Анна. Молитвами й постом, постійно перебуваючи в храмі на богослужіннях, вони готувалися зустріти Немовля — Спасителя світу. І коли Йому було 40 днів від народження, зустріли Його біля храму. О! Яка це була радість! Тепер можна спокійно відійти з цього світу, знаючи, що народ дочекався і має Спасителя, Який врятує його.

Символічним є святкування Стрітення Господнього цього року, яке припало на перший день Великого посту. Ідея цього спасенного часу — посиленими молитвами і постом, покаянням і сповіддю очистити свої серця, щоб гідно зустріти Воскреслого Ісуса: "Я з вами по всі дні аж до кінця віку". Тому зустріти Ісуса при бажанні можемо всюди і завжди. Правда, цього потрібно дуже захотіти і відповідно молитвою, постом і очищенням свого серця приготуватися. Господь сказав, що являє Себе тільки тим, у кого чисте серце ("Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога"). Хоч, власне, бачити Христа тілесними очима не маємо ніякої потреби. Святі бажали бачити Ісуса не тут — на землі, а там — на небі.

Ось із цього приводу цікава повчальна історія, яку розповіла одна парафіянка. Вона була дуже побожна. Ніколи не пропускала недільних і святкових відправ у храмі, строго постила і довго молилася. Багато читала духовної літератури, нікому не робила зла, а нужденним чим могла завжди допомагала. Та мала вона таємне бажання — побачити Христа. І Господь явився їй у сні. Який у Нього був добрий і милий погляд! Він весь світився яскравим світлом. Неземна любов, мир, спокій, радість і пахощі наповнили все навкруги. Так багато хотілося в Нього запитати, але від хвилювання не могла промовити й слова. Але дивно, Він сам говорив про все, що вона думала і хотіла дізнатися. Ісус докоряв у нещирих взаєминах з іншими людьми, яких за багатьма ознаками, зокрема за належністю до іншої Церкви, до нації, до народу, до родини ділила, і знову навів приклад милосердного самарянина. Ісус пригадав і ніби показав, як багато разів, довідавшись про якусь біду в людей, ця побожна жінка, хоч і мала співчуття, але того часу переважала думка: "Не такі вони вже добрі ці страждальниці". Пригадувала особливо тих, кого знала, скільки всякого зла вони зробили за своє життя. Замість того, щоб зразу ж помолитися за них, вона осуджувала, тобто виносила їм, а насправді тільки Богу належний вирок, до того ж, зовсім не знаючи про їхнє щире розкаяння у гріхах. Господь сказав, що нічого від нас не потребує, бо ця жінка думала, що все віддала б Йому з любові до Нього. Немає в світі нічого, що не належало б Йому. І вкінці наголосив, що все, що хотіли б зробити чи дати Йому, робімо і даваймо нашим ближнім. Це і є найбільшою ознакою любові до Нього і найважливішим свідченням Його присутності у нас.

Автор: Михайло МЕЛЬНИК, священик
Джерело: Високий Замок
Обговорити на форумі