Переможець одержує майже все
Коломия ВЕБ Портал | Публіцистика та аналіз | 2010-02-05 05:49:06
У цілій низці ситуацій – і в повсякденному житті, і в бізнесі, і в політиці – правила гри такі, що переможець може бути тільки один. Тут і "джек-пот" в азартній грі, і спортивна боротьба, і президентські вибори. Тоді число переможених диспропорційне велике, а принцип "усі засоби добрі" набуває особливої актуальності.
Роберт Френк і Філіп Кук у своїй книзі "Суспільство, у якому переможець одержує все"1 кажуть про негативні наслідки поширення в американському суспільстві ідеї про те, що головною метою діяльності є одержання єдиного призу.
Тут і фінансові ринки з їхніми величезними бонусами топ-менеджерам (книгу видано в середині 90-х, задовго до нинішніх спроб увести обмеження на розмір винагород на Wall Street), і наука з її системою "зірок" і Нобелівських премій, і різноманітні конкурси – на льоду, на паркеті і на екзотичних островах – з "вибуванням".
До негативних наслідків ігор з "нульовою сумою" можна, наприклад, зарахувати непродуктивне використання ресурсів (диспропорційно великий приз для одного привертає увагу занадто багатьох "мисливців за птахом щастя") і, взагалі, поширення "заздрісного суперництва" з характерним для нього акцентом не на абсолютних, а відносних критеріях успіху.
Проблема в тому, що, як зауважив понад століття тому Торстейн Веблен, "заздрісне суперництво не дозволяє людині вчасно зупинитися й обумовлює її бажання виглядати краще щодо все нових і нових суперників".2
Українська політика, яка характерна слабкістю "стримувань і противаг", а також високою концентрацією владних повноважень, є одним зі змагань, у якому переможець одержує майже все (утім, суттєво менше, ніж у Росії - чим в даному контексті можна радше гордитися) з усіма наслідками, що випливають звідси.
Вибори, надто президентські, перетворюються на боротьбу не на життя, а на смерть. Перемогти повинен один.
До слова, американські виборці, навіть зважаючи на американський культ переможця, усе-таки не схильні давати своєму президентові можливість "брати все" надто вже надовго.
Як свідчать результати останніх довиборів до конгресу, що зумовили втрату Бараком Обамою кваліфікованої більшості в сенаті, а разом з нею – і можливості ухвалювати закони, незважаючи на республіканців.
В Україні ж перспективи переможених ще менше гідні заздрості, ніж у США (де лузерів не люблять): і судові розгляди, і вимушена еміграція, і перехід "на творчу роботу" (евфемізм для поступового спивання в умовах повного забуття).
Усі учасники прекрасно усвідомлюють, що другого шансу може просто не бути. Тому обоє кандидатів, які вийшли у другий тур, "стоятимуть на смерть" за будь-який шанс одержати головний приз, чи-то юридичні "зачіпки", чи друкування "зайвих" бюлетенів.
Для радикальної зміни ситуації – коли вибори перетворюються на своєрідну рутину, а не "останній і рішучий бій" – необхідно цілеспрямовано змінювати самі правила гри, поступово зменшуючи цінність головного призу (зокрема, за рахунок обмеження влади), збільшуючи їх (призів, тобто центрів влади) загальне число і переходячи від відносних критеріїв в оцінці до абсолютного (наприклад, з допомогою зміщення акцентів в політиці на гарантовані законом мінімальні права і обов’язки).
Автор: Антон Олійник (на фото), Західна аналітична група
Обговорити на форумі
Роберт Френк і Філіп Кук у своїй книзі "Суспільство, у якому переможець одержує все"1 кажуть про негативні наслідки поширення в американському суспільстві ідеї про те, що головною метою діяльності є одержання єдиного призу.
Тут і фінансові ринки з їхніми величезними бонусами топ-менеджерам (книгу видано в середині 90-х, задовго до нинішніх спроб увести обмеження на розмір винагород на Wall Street), і наука з її системою "зірок" і Нобелівських премій, і різноманітні конкурси – на льоду, на паркеті і на екзотичних островах – з "вибуванням".
До негативних наслідків ігор з "нульовою сумою" можна, наприклад, зарахувати непродуктивне використання ресурсів (диспропорційно великий приз для одного привертає увагу занадто багатьох "мисливців за птахом щастя") і, взагалі, поширення "заздрісного суперництва" з характерним для нього акцентом не на абсолютних, а відносних критеріях успіху.
Проблема в тому, що, як зауважив понад століття тому Торстейн Веблен, "заздрісне суперництво не дозволяє людині вчасно зупинитися й обумовлює її бажання виглядати краще щодо все нових і нових суперників".2
Українська політика, яка характерна слабкістю "стримувань і противаг", а також високою концентрацією владних повноважень, є одним зі змагань, у якому переможець одержує майже все (утім, суттєво менше, ніж у Росії - чим в даному контексті можна радше гордитися) з усіма наслідками, що випливають звідси.
Вибори, надто президентські, перетворюються на боротьбу не на життя, а на смерть. Перемогти повинен один.
До слова, американські виборці, навіть зважаючи на американський культ переможця, усе-таки не схильні давати своєму президентові можливість "брати все" надто вже надовго.
Як свідчать результати останніх довиборів до конгресу, що зумовили втрату Бараком Обамою кваліфікованої більшості в сенаті, а разом з нею – і можливості ухвалювати закони, незважаючи на республіканців.
В Україні ж перспективи переможених ще менше гідні заздрості, ніж у США (де лузерів не люблять): і судові розгляди, і вимушена еміграція, і перехід "на творчу роботу" (евфемізм для поступового спивання в умовах повного забуття).
Усі учасники прекрасно усвідомлюють, що другого шансу може просто не бути. Тому обоє кандидатів, які вийшли у другий тур, "стоятимуть на смерть" за будь-який шанс одержати головний приз, чи-то юридичні "зачіпки", чи друкування "зайвих" бюлетенів.
Для радикальної зміни ситуації – коли вибори перетворюються на своєрідну рутину, а не "останній і рішучий бій" – необхідно цілеспрямовано змінювати самі правила гри, поступово зменшуючи цінність головного призу (зокрема, за рахунок обмеження влади), збільшуючи їх (призів, тобто центрів влади) загальне число і переходячи від відносних критеріїв в оцінці до абсолютного (наприклад, з допомогою зміщення акцентів в політиці на гарантовані законом мінімальні права і обов’язки).
Автор: Антон Олійник (на фото), Західна аналітична група
Обговорити на форумі