Що спонукає українців їхати по знання в інші країни

Високий рівень освіти, цінний досвід, жага до нових вражень, перспектива роботи в міжнародних компаніях — не повний перелік причин, які спонукають українців їхати по знання в інші країни.

"Їхня" наука бізнесу. Антон Бровко, генетик київської приватної клініки, розповідає, як потрапив у магістратуру Дрезденського технічного університету (Німеччина): "Чесно кажучи, мені стало нудно в Києві, захотілося, як–то кажуть, світ побачити. У Німеччину поїхав, тому що трапилася вдала програма для молекулярників. У моєму випадку була чимала доля авантюризму". Антон зазначає, що рівень німецької освіти, без сумніву, вищий — переважно через матеріально–технічну базу, оскільки є можливість практикуватися. Однак теорію і в українському університеті викладали на досить високому рівні. Окрім того, додає Антон, він мав у Німеччині деякі "пільги": мерія Дрездена виділила Антону одноразову фінансову підтримку, так звані "підйомні" 300 євро, надала можливість безкоштовно їздити по "Дрезденській області" та відвідувати різноманітні вечірки й культурні заходи.

Якщо раніше студенти лише продовжували навчання в іноземних вишах, то зараз попит на повну вищу освіту та магістерські програми майже зрівнявся. Навчання в міжнародних університетах стало доступним для більшості українців. Численні освітні виставки, форуми, сайти й агенції пропонують на вибір сотні навчальних закладів різних країн — від безкоштовної Чехії до класичної Англії чи екзотичної Нової Зеландії. Існує чимало програм та грантів, які зазвичай майже повністю компенсують витрати на навчання.

Головне завдання абітурієнта на перших етапах — визначитися з країною та університетом. "В основному вибір навчального закладу залежить від рівня підготовки та обраної спеціальності, — каже директор освітньої агенції "ДЕК" Наталія Тарченко. — На першому місці серед спеціалізацій, на які відправляємо ми, — звичайно, бізнес (здобуття ступеня магістра ділового адміністрування (MBA), найпопулярнішої ділової міжнародної кваліфікації. — Авт.). Технічні спеціальності менше користуються попитом через складність навчання. Готельний менеджмент, мода й дизайн, мистецтво — напрямки, які зараз найбільш затребувані".

Коли починається "найцікавіше". Обрати навчальний заклад можна як через агенцію, так і самостійно. В інтернеті є чимало сайтів різних програм обміну та університетів, звідки можна дізнатися всю необхідну для вступу інформацію. Абітурієнт сам готує та відсилає документи у ВНЗ, отримує запрошення та відкриває візу. Ось тут і може початися "найцікавіше". Адже, доки немає спрощеного візового режиму для українців, студент до останнього ризикує залишитися вдома.

Не допоможе з візою й освітня агенція. Проте всю інформацію про виш вона надасть (адже сайти не завжди відповідають реальності), в ознайомчу поїздку "звозить" та й із процедурою вступу допоможе. До того ж агенція перебуває зі своїми студентами на постійному зв’язку, і під час навчання може допомогти в екстрених ситуаціях. Факт перестраховки й душевного комфорту досить важливий, адже людина кілька років сама живе в іншій державі. На підтримку з боку України їй дуже розраховувати не варто. Омелян Сухолиткий, директор Департаменту міжнародного співробітництва та європейської інтеграції МОН України, зазначає: "Студенти з України не стають на консульський облік за кордоном у наших дипломатичних установах. Якщо раніше це було обов’язковим, то зараз вони заплатили свої гроші за навчання — і вільні люди. Тому і дипустанови не знають, хто вчиться в іноземних вишах".

"Вони" зацікавлені в нашому студенті. Навчатися в іноземних ВНЗ нелегко. Високий рівень освіти, постійні перевірки знань, накладені на неминучий період адаптації, — випробування, що під силу не кожному. Та, попри це, вступити в університет за кордоном не надто складно. Часом виші самі зацікавлені у студентах з інших країн. Тадас Шараповас, голова Офісу міжнародних відносин в Університеті менеджменту та економіки ІSM (Литва), каже: "Справді, багато університетів "старої Європи" докладають зусилля, щоб залучити до себе студентів зі Східної Європи, зокрема з України та Балтійських держав. Я можу класифікувати причини та мотивації цих вишів у три категорії: прибуток, інтернаціоналізація та "полювання" на таланти". Якщо говорити про прибуток, то є навчальні заклади, які приваблюють студентів з–за кордону (зазвичай зі Сходу), однак надають дуже низьку якість освіти за чималі гроші. Це зазвичай різні коледжі, де можна вивчати все: від медицини до перукарської справи чи фізики. Якщо ж розглядати інтернаціоналізацію, то навчальні заклади прагнуть залучати до себе і студентів, і лекторів, і професорів–дослідників із різних країн. Для того щоб відповідати міжнародним стандартам, люди повинні постійно працювати. Головний продукт тут — знання. І третє: головні світові виші, які переважно сфокусовані на дослідженнях, елементарно зацікавлені в молодих талантах з усього світу.

Якщо студент зарекомендує себе під час навчання, він може отримати пропозицію від роботодавця та залишитися за кордоном. Досить лояльні щодо таких працівників Німеччина, Нідерланди та Чехія. Проте чимало країн (зокрема, Швейцарія чи Англія) лише навчають іноземних студентів, не дозволяючи їм залишатися на роботу. Тому переважна більшість українців після закінчення університету повертається в Україну. Яка в них тут перспектива? На державну службу їх навряд чи візьмуть, адже процес визнання іноземних дипломів досить тривалий та складний. Найкращий варіант — робота в приватних та міжнародних компаніях. В останніх при влаштуванні на роботу іноземний диплом може зіграти ключову роль.

Автор: Юлія ПОНОМАРЕНКО, "Україна молода"
Обговорити на форумі