The Guardian: Ми, гуглофіли, хочемо глобальної дискусії про інформаційну свободу

Давос: Нова цифрова холодна війна є реальністю. На карту поставлено щось більше, ніж просто суперництво між західною та східною супердержавами.

Чотири хвилі оплесків для Google. Ризикуючи втратити потенційно величезні довготермінові доходи на інтернет-ринку Китаю, вона завдала удару задля однієї з великих справ нашого часу – глобальної інформаційної свободи. Загальна декларація прав людини каже, що кожен має право "шукати, отримувати і передавати інформацію й ідеї через будь-які медіа, безвідносно до кордонів". На практиці більшість людей у світі все ще не можуть скористатися цим правом, частково через бідність і відсутність освіти, утім і через те, що уряди перешкоджають їм у цьому.

Тріумф цих дивовижних нових технологій спілкування та поширення інформації не визначено наперед. Ми (з цього переконання) святкуємо кожну маленьку перемогу цифрового Давида над авторитарним Голіафом, чи-то протестувальник з Ірану, який користується мобільним телефоном, чи блогер з Китаю, який користується платною віртуальною приватною мережею [VPN], щоб оминути інтернет-цензуру, але наразі Голіаф захищався дуже ефективно. У реальному житті, щоб побити Голіафа, можливо, потрібен ще один Голіаф. Звідси увага до битви "Google проти Китаю".

Чи справді це битва США проти Китаю? У промові минулого тижня Гілларі Клінтон, держсекретар США, чітко виклала американську позицію. Вона сказала, що технології не займають конкретної позиції в боротьбі за свободу і прогрес, але це роблять США: "Ми підтримуємо єдиний інтернет, у якому все людство має рівний доступ до знань та ідей". І вона відкрито розкритикувати цензуру та переслідування користувачів інтернету в таких різних країнах, як Іран, Саудівська Аравія, В’єтнам, Єгипет і, так-так, Китай. Як відомо, Рональд Рейґан перед Берлінським муром промовив: "Пане Горбачов, зруйнуйте цей Мур". Не вдаючись до такої конфронтаційної мови, Клінтон фактично сказала: "Пане Ху [Цзіньтао], зруйнуйте цей Великий файрволл [Great China Firewall, відомий офіційно як проект "Золотий щит" – Z]".

США також вкладають гроші, що підтримати свої слова. Державний департамент має скромну програму, кошти якої виділяють на ініціативи, які можуть розширити глобальну інформаційну свободу. Деякі з цих доларів витрачають на пошук технічних шляхів обходження згори або знизу кібермурів цензури. Ці "технології обману" виходять за межі традиційних веб-сайтів у протоколі http, які залежать від ІР-адрес, які відносно легко заблокувати, і використовують більш невловимі пірингові (P2P), мобільні або супутникові форми зв’язку та поширення інформації.

Але є й великий ризик: кожна дірка в кібермурі, яку ви відкриваєте для ідеалістичного, спраглого до інформації користувача інтернету – це також потенційна лазівка для постачальника чи споживача дитячої порнографії, терориста, проповідника ненависті та кіберзлочинця. У своїй промові Клінтон визнає, що є зло, від якого вільні суспільства хочуть захистити себе, і згадує про Конвенцію про кіберзлочинність Ради Європи. Вона робить кримінальним злочином поширення дитячої порнографії, та дозволяє обмінюватися збереженими на комп’ютерах даними у спробі боротися з цим. Але, знову-таки, дилема: як ви можете запобігти використанню тієї самої технології та юридичної норми, якими користуються демократії, щоб визначати, цензурувати, ловити та карати педофілів, і якими користуються диктатури, щоб визначати, шукати й ув’язнювати дисидентів?

І пам’ятайте, що для когось такого, як Лі Чанчунь – члена постійної комітету політбюро КПК, відповідального за ЗМІ, – згадки про те, що американці називають "свободою", і про "масакру" на площі Тяньаньмень, можливо, є політичним еквівалентом дитячої порнографії. Це "декадентські думки", які поширюють "ворожі сили", щоб підірвати духовне здоров’я китайського суспільства. Політику США таврують як "інформаційний імперіалізм".

Це не просто цифрова холодна війна між США і Китаєм, як і справжня Холодна війна була чимось значно більшим, ніж геополітичним змаганням між США і Радянським Союзом. Тепер, як і тоді, існують великі відмінності, які не завжди збігаються з інтересами лідерів цих держав конкретної миті.

Якби я хотів підсумувати велику ідеологічну суперечку, сказав би таке: уявіть матч з боксу між духом Семюела Гантінґтона та духом Google. Гантінґтон стверджував, що, "зіткнення цивілізацій" можна уникнути, лише якщо "держави-ядра" конкуруючих "цивілізацій", такі як Америка і Китай, по суті, дозволять одна одній робити справи по-своєму у власних сферах впливу. Це правило, якому залишаються вірними чимало багатонаціональних компаній: якщо ти в Китаї, чини так, як чинять китайці.

У своїх перших реакціях на сутички Google з урядом Китаю, Білл Ґейтс і Стів Балмер з Microsoft, здається, повернули саме в цьому напрямі. А Yahoo вдалася до ганебної крайності, коли фактично здала інакомислячого китайського користувача китайській владі. Його ув’язнили на 10 років. Китайська влада може сподіватися розділяти та володарювати і в конкуруючих країнах Європи, і в конкуруючих компаніях.

Інший шлях – це той, завдяки якому ми можемо знову беззастережно ототожнювати себе з Google і з політичних, і з естетичних міркувань. Це дух ліберального універсалізму. Згідно з ним, є певні універсальні права, яких не може утискати жодна держава чи "цивілізація"; і як стверджує Загальна декларація прав людини, право на інформаційну свободу серед них.

Так само, як зі свободою слова всередині країни, це не означає, що будь-хто може говорити, що йому подобається будь-кому про що-небудь. Є завжди межі – і деякі з них визначено іншими міжнародними угодами. Що нам потрібне – глобальна розмова про ці межі. Будуть деякі обмеження, на які буде згоден кожен. Наприклад: хіба є на Землі держава, яка стверджуватиме, що дитячу порнографію слід вільно поширювати? Будуть й інші, щодо яких думки не збігатимуться.

Ці розбіжності є й усередині країн і цивілізацій, не просто між ними. Деякі китайці щиро погоджуються з Google; інші – з Лі Чанчунем. Деякі американці погоджуються з Google і Клінтон; інші (особливо в тому, що вони роблять як компанії, а не в тому, що думають у церкві) – з Гантінґтоном та Yahoo. Обидві тенденції яскраво представлені на щорічному Всесвітньому економічному форуму в Давосі, який став би добрим місцем для початку дискусії.

Розпочніть цю дискусію. І розширте її поза межі старого Заходу і його традиційних союзників. Треба провести серйозну бесіду про те, якими мають бути межі глобальної інформаційної свободи. Але комусь треба запитати, чому авторитарні правителі так не хочуть відкритої дискусії. Якщо вони думають, що їхня система краща, чому не пояснюють причин? Інакше навіть їхні власні громадяни та користувачі інтернету залишаться з відчуттям, що це їхні правителі бояться світла.

Єдина передумова, яку ми ліберальні універсалісти, гуглофіли, не можемо прийняти, полягає в тому, що ця дискусія, узагалі-то, є незаконною, тому що виправдані межі інформаційної свободи є там, де кажуть правителі цієї держави у цей час. Але це саме те, що подобається наймогутнішим опонентам глобальної свободи слова. Отже, суперечка, яку нам треба буде виграти спочатку, полягає в тому, чи треба нам узагалі проводити цю дискусію. Це, можливо, видасться найважчим.

Автор: Тімоті Ґартон Еш [Timothy Garton Ash]
Назва оригіналу: We Googlistas want a global debate on information freedom. Why are others so coy?
Джерело: The Guardian, 28.01.2010
Зреферував: Омелян Радимський, Західна аналітична група
Обговорити на форумі