На іржавому операційному столі, прив’язаний лахміттям

Уперше в житті потрапив у лікарню. Гострий апендицит. І тепер хочу сказати: хай живе наша медицина, найбезоплатніша медицина у світі!!!

У часи Радянського Союзу наші вожді придумали безоплатну медицину, тоді всі будували комунізм і вірили, що незабаром усе стане безоплатне. З комунізмом у нас не вийшло, і ми почали будувати капіталізм, а ось медицину чомусь залишили "безоплатною".

Той факт, що наші лікарні та медичне обслуговування суттєво відрізняються від того, що показують у закордонних фільмах, не став для мене несподіванкою. Проте навіть не міг собі уявити, що наша медицина настільки безнадійно відстала від європейського рівня.

Сморід – як у стайні. Дорога до лікарні швидкої допомоги - єдиний момент, який, спливаючи в пам’яті, не викликає жодних емоцій. Довезли і передали лікарям.

Із приймального покою з діагнозом гострий апендицит направили у стаціонар. Отут і почалось найцікавіше. Палату, в яку мене скерували, почув за запахом (а точніше, за смородом) ще за п’ять метрів. Склалося враження, що хтось щось наплутав і замість лікарні мене привезли у колгосп, ще й прямісінько у стайню. На моє зауваження, що тільки від того смороду можна померти, сестра доволі різко відповіла, що, мовляв, ніхто ще не вмер, і мені нічого не загрожує.

У палату заходити не наважився і десь із півгодини прочекав лікаря у коридорі. Дякувати Богу, лікар перевів мене в іншу палату, де, крім мене, лежали ще п’ятеро чоловік. Там можна було вільно дихати.

"Друзі" наші менші. Аби підготуватись до операції, довелось лягати на лікарняне ліжко. Краєм ока зауважив якийсь рух і, як ошпарений, зіскочив із ліжка. Медсестра спритно скинула на землю... таргана: "У нас це нормальне явище".

Мій терпець увірвався. Дзвінок до завідуючого відділенням (дякую друзям за допомогу), і мене переводять у "ВІП-сектор". Умови тут набагато кращі. Палата на чотири особи. За тиждень перебування у платній палаті не помітив жодного таргана! Можуть, виявляється, успішно боротися з цією нечистю.

Підпільні тарифи. Людині, яка потрапила до лікарні вперше, важко зорієнтуватись у розцінках. Ось і я не знав, кому і скільки треба заплатити. По телефону мені пояснили, що хоч і можна зробити операцію безоплатно, та все ж краще дати лікареві $100. І $50 – анестезіологу. Далі я сам зрозумів, якщо хочеш, щоб медсестра хоч інколи заходила (після операції сам не можеш нічого робити), треба їй дати хоча б десять гривень. Медсестри міняються щодня, отже, кожен день - по десять гривень. Та що вже говорити про лікарський персонал. Навіть у ліфті родичі, які прийшли провідати, змушені дати кілька гривень, або іти пішки.

Чистота – перш за все. Якщо жахливі умови в палатах можна витерпіти і пояснити відсутністю коштів, та те, що я побачив в операційній, змусило в черговий раз здригнутись. Іржавий операційний стіл, до якого мене прив’язали якимось лахміттям. Коли медсестра роздирала це лахміття, з нього у різні боки летіла пилюка! Не знаю, можливо, мені всередину теж її натрусили, та, на щастя, я був під наркозом.

Завершальний етап. Після операції потрібно пройти курс лікування: антибіотики, обезболювальне і т. ін. Усе це, звичайно, за свій рахунок. Безоплатно лікарня дає лише анальгін.

Не витримавши навіть шести днів, відпросився у лікаря додому. Кажуть, вдома і стіни лікують.

Ігор БОГДАНОВ (26 років)

Джерело: Високий Замок
Обговорити на форумі