Колишню славу цукрового клондайку навряд чи вдасться відновити

Світові ціни на цукор сягають майже тридцятирічного максимуму.

В Україні вони також почали зростати, і зростатимуть ще більше, бо, з одного боку, українські виробники також орієнтуються на світові ціни, а з іншого – Україна вже певним чином залежить від імпортного цукру – кажуть експерти.

Утім, понад 100 років, від кінця 19 століття, кілька центральних областей України виробляли у 2.5 рази більше цукру, ніж це було потрібно для всієї України. Колишню славу цукрового клондайку навряд чи вдасться відновити, вважають оглядачі, а от спробувати забезпечити хоча б себе – варто спробувати.

Музеї Західного, Східного та Російського мистецтва Ханенків та Терещенків, синагога Бродського, лікарні та школи, особняки, якими і досі користуються державні структури і культурні заклади, і навіть Київський політехнічний інститут – все це свого часу будувалося за гроші, зароблені на цукрі наприкінці 19 – на початку 20 століття, а сам Київ, де базувалося Всеросійське товариство цукрової промисловості, називали "цукровою столицею Європи" – розповідає історик Віталій Ковалинський:

"Вони розмірковували так: нам потрібні грамотні технологи, інженери для нашого виробництва. Де їх взяти? Тільки заснувати власний навчальний заклад. Так було створено комітет, у якому зібралися дуже грошовиті люди. Але найголовніше, що то були грамотні підприємці. І Політехнічний інститут у Києві таки був відкритий грошима саме цукрових підприємців."

Після революції експорт українського цукру на Захід було припинено, але цукрові заводи, що розташовувалися у маєтках Центральної України, зберегли величезний ринок на Сході. Напередодні розпаду Радянського Союзу в Україні вироблялося до 5 мільйонів тон цукру, при внутрішній потребі України у близько 2 мільйони тон – розповідає Микола Власюк, голова асоціації «Вінниця-цукор». Проте із розпадом Союзу Україна втратила ринок на Сході, не здобувши нічого і на Заході. Нині у Вінницькій області, яка давала п’яту частину всього українського цукру, ледве працюють 10 цукрових заводів, тоді як 20 років тому їх було у 4 рази більше:

"Раз обрізали ринки – збуту немає. У Європі, відповідно, нас не чекали. Тому почалося перевантаження нашого внутрішнього ринку, таке штучне перевиробництво. А перевиробництво продукції тягне за собою цілком ринкові явища – спад ціни. А є межа, до якої може падати ціна, бо є якась рентабельність. І так почали банкрутувати заводи. Потім, за указом президента, розпочалася приватизація. А далі знову все вперлося у ринки збуту."

Пан Власюк вважає, що свій вплив мала також і зовнішньоторговельна політика України, коли внутрішній ринок було різко відкрито для імпорту дешевшого цукру, зробленого із тростини. Тепер, коли ціни на цей цукор сягають 30-річних максимумів через скорочення виробництва цукрової тростини двома потужними гравцями ринку – йдеться про тривалі зливи у Бразилії та спеку в Індії, - Україні, яка втратила власні виробничі потужності, нічого не залишається, як купувати дорогий імпортний цукор. А цього року Україна вперше виробила цукру менше, аніж внутрішня потреба, - дефіцит складає близько півмільйона тон. Голова асоціації Вінниця-цукор вважає, що Україні було б варто подбати про відновлення цукрової галузі, хоча б з точки зору продовольчої безпеки.

Водночас, експерт консалтингової фірми Агроперспектива Лариса Гук, каже, що на втрачені ринки Україна навряд чи зможе пробитися вдруге – всі місця там вже зайняті. А от забезпечити хоча б свої внутрішні потреби у цукрі цілком могла би. Проти цього грає низька врожайність вітчизняних технологій, яка призводить до того, що буряковий цукор дорожчий за імпортний цукор із тростини:

"Із буряків врожаю 2009 року ми зварили менше цукру, ніж є внутрішня потреба. І тепер цінові тенденції в Україні нічим не відрізняються від світу. Більше того, учасники українського ринку цукру так само орієнтуються на світ, і потихеньку підвищують ціни. Швидше за все, світові коливання носять для нас більш негативний характер, бо український споживач легко піддається паніці, і сам себе карає. І ціни в Україні у найближчі 2-3 тижні безпрецедентно зростуть."

Пані Гук каже, що деякі експерти вважають, що до руйнування цукрової промисловості в Україні призвела не тільки втрата ринків, але й завезення дешевшого цукру з тростини. Ці поставки урядовці завжди пояснювали потребою регулювати коливання цін на внутрішньому ринку, де, на погляд уряду, час від часу виникали "змови" виробників. Крім того, із вступом до СОТ Україна взяла на себе зобов’язання тримати відкритими квоти на імпорт цукру-сирцю за зниженими митними ставками – лише 2% проти 50% звичайних. Перші імпортні поставки за квотами на 260 тисяч тон також відбулися саме у 2009 році. Невиконання домовленостей із СОТ потягне за собою досить суворі санкції.

Утім, як каже історик Віталій Ковалинський, суперечка щодо вигідності власного виробництва проти дешевого імпорту і стягнення у бюджет мита триває в Україні ще з кінця 18 століття, коли на території країни почав працювати перший цукровий завод. Працював він на імпортній сировині – цукровій тростині, і цивільному губернаторові краю, графу Олексій Бобринському, довелося ламати потужний спротив і імпортерів, і міністерства фінансів. А останнім аргументом стало розведення цукрового буряку у власному маєтку, яке згодом перетворилося у прибуткове виробництво.

Автор: Анастасія Зануда, BBC Ukrainian
Обговорити на форумі