Подарунок з України – віднайдена родина

Родина Голяків із польсько-чеського прикордоння через 50 років віднайшли тітку, яка зараз мешкає у прикарпатському селі Лоєва Надвірнянського району.

Тут у невеличкій акуратній сільській хаті чекає на закордонні вісті Марія Лазарук з сином, невісткою та внуками. Кілька тижнів перед візитом до Лоєвої кореспондент "Експресу" побувала в родині Голяків у невеличкому польському містечку Нова Руда, що на кордоні з Чехією. За щедрим столом зібралася уся родина. На столі фото, на очах сльози та спогади.

"Я народилася на Прикарпатті. Звідти походить моя родина. У моєї мами Антоніни були ще брат Юзеф та сестра Софія, які залишилися у радянському пеклі, – розповідає ледь стримуючи сльози 76-річна Ірена Язініцка. – Мені з ненькою вдалося потрапити до Польщі. Знаю, що тітка незабаром померла, а з дядьком мати ще довго переписувалися, слали посилки та підтримували один одного. Згодом листи стали надходити все рідше і рідше. Ніхто не знав, де він, що з ним".

Віднайшла українську гілку родини донька Ірени Єва під час подорожі з чоловіком та дітьми в Україну. Перебуваючи на Прикарпатті, жінка поцікавилася, чи не можна поїхати на Надвірнянщину. Ймовірно там ще залишилася живою родина дядька, Юзефа Лазарука. Опинившись на сільському кладовищі та розшукуючи могили, Єві пощастило віднайти… дядькову доньку. До бабці Марії закордонну гостю одразу провели місцеві жителі.

Здивуванню радості та сльозам не було спину. Тепер в Лоєвій щодня чекають на вісті від малознаних, але рідних. "Мій батько рано пішов з дому, – розповідає донька Юзефа Марія. – Мій дід одружився вдруге, а мачуха не сприйняла його та сестер. Ось і поневірялися , бідні, де хто міг". Юзеф опинився у містечку Делятин. Метикуватого хлопця запримітив місцевий священик. Так польський сирота став різьбити речі для церкви. У родині священика він і знайшов свою долю: вподобав дівчину, яка вишивала для ікони. Незабаром юні закохані побралися.

Часи були важкі. Юзефа у війну забрали на роботу до Челябінська. Та він втік звідти до своєї донечки Марії, яка нині вже поважного віку і не стримує сліз, коли згадує про найкращого і найдобрішого в світі батька. Чоловік заледве врятувався від холоду, голодної смерті та диких звірів в тайзі. Сім днів харчувався одними ягодами. Згодом його спіймали, хотіли віддати під розстріл, але щось там наплутали, і незабаром Юзеф щасливо повернувся додому. "Напевно Бог беріг його для сестри, яка безперестанку молилася за братика у Польщі, для мене та моїх діток", – каже бабця Марія.

Марія виросла, одружилася, народила та виховала двох синів, має чотирьох онуків. Усе життя пропрацювала на залізничній станції. Уже давно на вічному спочинку батько, та жінку увесь час непокоїла доля тітки Антоніни. Де вона? Чи жива? Що роблять її діти? На жаль, змоги зустрітися з польськими родичами пані Марія ще донедавна не мала. Але родичі самі її віднайшли.

"Ти моя єдина двоюрідна сестра по матері, – читає бабця Марія, витираючи сльози лист матері Єви, Ірени Язініцкої (доньки тітки Антоніни). Зараз я з чоловіком живемо у Новій Руді, мені 76 років, а чоловікові Станіславу, який походить з Львівщини—79. Ми обоє працювали вчителями. Маємо дві доньки: Єву та Малгожату. Мати Антоніна, твоя тітка, померла у 1989 році. А з тобою, дорога сестричко, сподіваюся, вже не загубимося".

Тепер сестри радять усім, хто ще не згубив надії віднайти родину в обох країнах. Треба зробити тільки крок назустріч, і доля подарує вам шанс бути знову разом.



Автор: Галина ПЛУГАТОР, Нова Руда–Лоєва
Обговорити на форумі