Wall Street Journal Europe: Україна прямує до національного банкрутства

Президентські вибори в Україні – які, як видається, матимуть продовження, другий тур, 7 лютого між двома кандидатами-лідерами Віктором Януковичем і Юлею Тимошенко – відбуваються на тлі фінансового краху.

Уже давно очевидно, що поразка нинішнього президента Віктора Ющенка, який обрав для себе антиросійську націоналістичну частину політичного спектру, спричинить політичне зближення між Україною та Росією. Янукович вірний ідеї нейтралітету (що означає "ні" членству в НАТО), натомість Тимошенко обіцяє винести рішення про вступ до військового альянсу на всенародний референдум (на практиці це відкидає членство в НАТО, проти якого, як свідчать тривалі дослідження громадської думки, налаштована переконлива більшість українців). Чого здається не помічають – того, що перспективу цього геополітичного зсуву може посилити близьке національне банкрутство України, що дасть змогу Росії виступити в ролі "Абу-Дабі" щодо "Дубая" (України) й допомогти послабити фінансові труднощі близького сусіда.

У жовтні 2009 року МВФ призупинив виплату останніх $3,8 мільярда (?2,6 мільярда) з $17-мільярдної рятівної позики для України, посилаючись на необхідність дочекатися результатів президентських виборів, коли українська влада зможе проводити відповідальну економічну політику. Тим часом МВФ спокійно допомагав утримувати фінансову кризу в Україні під певним контролем за допомогою низки прийомів, один з яких полягав у схваленні використання $2 мільярдів валютних резервів українського центрального банку для сплати цьогомісячного $900-мільйонного рахунка за імпортований російський газ.

Проте далі грошей не буде. Цілковита ощадність буде єдиним шляхом зберегти українські резерви і запобігти іншій валютній кризі – яка була б катастрофічною, враховуючи величезний обсяг державного та приватного боргу, деномінованого в іноземній валюті (він перевищував 100% ВВП на початку кризи). Новообраному президенту й уряду, який з’явиться після цих президентських виборів, доведеться облишити свої виборчі обіцянки, зменшуючи урядові видатки (дефіцит бюджету сягнув близько 12% ВВП 2009 року й і значною мірою фінансувався друком грошей), і підвищити ціни на газ для споживачів. Відмова від скорочення видатків призведе до масштабних дефолтів. Державні компанії "Нафтогаз України" та "Укрзалізниця" вже не здатні виконати свої договірні зобов’язання за іноземними позиками та розпочали переговори з кредиторами про реструктуризацію боргу.

Усе це було б страхітливим завданням навіть для лідера, обраного на хвилі національної єдності та з усенародним мандатом побороти кризу. Але президентські вибори в Україні не спроможні витворити такий політичний капітал. Причиною не лише у відомому поділі на Схід-Захід. Не менш фундаментальна проблема – відсутність інституцій, які функціонували б. Поки що контроль над урядом розподілено між президентом і парламентом. Це реальна причина українського хронічного політичного хаосу, а не особисте суперництво провідних політиків і ділових кіл, які фінансують їх.

Єдиним розв’язком проблеми є радикальна конституційна реформа, яка зміцнила б парламент як єдину інституцію, у якій можна подолати глибокі внутрішні розколи країни та керувати ними. Унесення змін до конституції вимагає голосів двох третин депутатів парламенту, а їх може надати лише коаліція провідних політичних сил з базами в центрі та на сході країни (їх очолюють, відповідно, Тимошенко та Янукович). Але після битви за посаду президента ці два лідери продовжать свою боротьбу в парламенті – що, цілком імовірно, спричинить дострокові парламентські вибори. Це точно не ідеальні умови для відновлення програми кредитування МВФ і уникнення фінансового краху.

Проте й цього недостатньо, щоб повністю уявити важке становище України. Припустімо, що держава дивом уникне своєї політичної пастки і через декілька тижнів з’явиться сильний лідер, у руках якого будуть і посада президента, і парламент, і він буде здатен ужити рішучих заходів. Навіть коли МВФ відновить виплату своєї позики, а довіра інвесторів дещо зросте, Україна зіткнеться з величезним дефіцитом валюти для фінансування своїх боргів та імпорту. Зростання цін на товари українського експорту (переважно чорні метали та сипучі хімікати) буде компенсовано тісно корельованим з ним зростанням цін на імпортований газ – і будь-яке тимчасове роз’єднання цих двох кривих цін заледве чи піде на користь Україні, зважаючи на стрімке зростання виробництва сталі в Китаї.

Перш за все, 2010 року Україна має виплатити $37 мільярдів зовнішнього боргу [йдеться про державний борг і борг приватного сектору – Z]. Навіть припускаючи, згідно з дивовижним сценарієм, що половину цієї суми можна буде рефінансувати (попри невдоволення інвесторів, яке залишилося після останніх дефолтів), дефіцит 2010-го перевищить $10 мільярдів і 2012-2013-го зросте до $15-$24 мільярдів, коли закінчаться транші позики МВФ, а потім настане час погашати її.

Єдиний правдоподібний шлях залатати ці дірки – скористатися величезними заощадженнями російського уряду. Чи попросить Україна про таку допомогу Росію, а якщо так, то як би відповіла Росія?

Побоювання за український суверенітет означають, що український владний політичний клас розглядатиме ідею допомоги Росії лише в крайньому разі. Але національну неплатоспроможність оцінюватимуть як іще більшу загрозу суверенітету, ніж допомогу Росії, і, що найважливіше, вона наражатиме на небезпеку владу та багатство всього українського політичного й ділового істеблішменту.

Пам’ятаючи про своє приниження під час Помаранчевої революції 2004 року, російське керівництво відповість обережно. Утім, Росію затягне в українську кризу – вона буде вмотивована потенційними геополітичними вигодами і можливостями придбати активи, з одного боку, і, з іншого боку, природним інтересом зробити все можливе, щоб запобігти фінансовому й економічному краху в Україні заради регіональної стабільності, двосторонньої торгівлі й усе ще сильних економічних зв’язків між двома державами.

Ця перспектива є позитивом чи негативом? Щодо цього існуватимуть радикальні думки з обох боків, буде багато галасу та викручування рук. Так чи інакше, Україні слід розглядати допомогу від Росії як природне явище – так само природне, як, наприклад, реакція США на мексиканську валютну кризу 1994 року.

Автор: Крістофер Ґренвіл [Christopher Granville] – генеральний директор Trusted Sources, дослідницької компанії, яка спеціалізується на ринках, що розвиваються
Назва оригіналу: Ukraine Is Headed for National Bankruptcy
Джерело: The Wall Street Journal Europe, 18.01.2010
Зреферував: Омелян Радимський, Західна аналітична група
Обговорити на форумі