Козацька педагогіка: Так гартувалася стать

Прихильники козацької педагогіки вважають, що бодай до сьомого класу дівчат і хлопців слід виховувати нарізно.

"Терпіть не могла у школі фізкультуру. Фізрук, який був затятим прихильником футболу, виганяв усіх на стадіон і змушував ганяти м’яча. Хлопці проти дівчат. Звісно, завжди вигравали хлопці. Тому я й досі дратуюся, коли чоловік вмикає телевізор і починає дивитися футбол", — поринула якось у спогади про шкільні роки колега по роботі Інна. "А я й досі з жахом згадую співи — весь клас реготав, коли я виводив злощасний "Орльонок-орльонок...", — додав колега Андрій. Гадаю, кожен може згадати і зі своєї шкільної біографії чимало аналогічних прикладів, які тоді здавалися "кінцем світу". Водночас набуті у шкільному віці комплекси, кажуть психологи, часто залишаються на все життя. Цього б не було, якби дівчата та хлопці виховувалися нарізно, як це було колись...

Дівчатка — ліворуч, хлопчики — праворуч. Чоловіча та жіноча системи виховання, які існували в Україні до 1917 року, в радянські часи були знівельовані. Натомість сучасна шкільна система навчання, вважають експерти, за методикою подачі знань розрахована більше на дівчат. По-перше, виклад матеріалу в підручниках розрахований на людей із переважанням лівої півкулі мозку, яка в хлопців до певного віку розвивається повільніше, ніж у дівчат, хоч у дорослих картина часто протилежна. Тому часто саме дівчата — відмінниці і гордість учителів, але після школи саме хлопці роблять блискучу кар’єру та займають керівні посади. По-друге, у змішаних класах важко створити дух змагання, який так допомагає хлопцям у навчанні. Вони не стануть вступати у змагання з дівчатками-відмінницями. Крім того, аж до старших класів дівчата часто залишаються вищими, міцнішими фізично і загалом ніби більш зрілими. Хлопець навряд чи відчуватиме себе чоловіком за таких обставин. Тому нерідко усі обов’язки — бути старостою, профоргом тощо — беруть на себе дівчатка. Учителі-жінки часто не довіряють хлопцям таких справ. Натомість у хлопця формується уявлення: "я нікому нічого не винен", "що з мене взяти" і так далі. Як наслідок — вони не набувають навичок відповідальності та організованості, таких важливих якостей для лідера та управлінця. З огляду на все це можна стверджувати, що сучасне спільне виховання не сприяє гармонійному розвитку хлопців та дівчат.

Наталя Приступ, тренер дівочого осередку Козацької лицарської школи "Вогняна квітка", дослідниця козацької педагогіки, стверджує, що сучасна шкільна освіта дійсно створює проблеми чоловічого та жіночого виховання: — Під час одного тренування я стала свідком цікавої ситуації. У групі, де тренуються діти 8—12 років, було ознайомлення з історичною зброєю, — розповідає пані Наталя. — Коли до залу занесли палиці, шаблі — хлоп’яча група забилася в куток, з острахом поглядаючи на козаків. Абсолютно протилежна реакція була в дівочій групі. Дівчата одразу ж попросили потримати шаблі, бартки, почали тягати важку булаву. Обличчя їхні світилися радістю. Цей випадок наштовхнув мене на думку, що жіночий "войовничий генофонд" краще зберігся, ніж чоловічий. Можливо, тому що першими йшли в бій та гинули в нескінченних війнах найхоробріші чоловіки? Можливо, саме в цьому причина жіночих нарікань, що "чоловіки перевелися"? Відновлення гармонії можливе лише тоді, коли хлопці отримуватимуть правильне чоловіче виховання, а дівчата — жіноче.

Як стають боягузами

— У певний момент розвитку більшість хлопчиків відчуває природний потяг до проявлення агресії, — наголошує пані Наталя. — Бійки на перервах (у кращому разі між собою, у гіршому — жертвами стають і дівчата), біганина коридорами, розбиті шибки — це способи вивільнення надмірної енергії. Часто вчителі просто гримають на дітей, намагаються примусити сидіти тихо, ходити повільно. Як наслідок — придушена агресія через страх покарання від батьків, вчителя, директора. Якщо хлопці й не б’ються, то не через те, що стають прихильниками ідей Махатми Ганді, а через власне боягузтво. Але дуже важливо, щоб хлопчик нічого не боявся. У давнину перелякана дитина вважалася неповноцінною, адже якщо хоча б раз мозок заполонив страх — особистість потрапляє в психологічне рабство. Звичка боятися батьків, учителів, сердитого начальника залишиться на все життя. Неможливість дошкулити старшому і сильнішому призводить до "дідівщини". Суб’єктом для виходу агресії стають слабші: молодші брати і сестри, просто знайомі діти, домашні тварини. Водночас заняття бойовим мистецтвом забезпечує природний вихід агресії та "зайвої" енергії, звільняє від страху, дисциплінує, вчить гідній чесній поведінці.

Невдалі шлюби програмуються в школі. Дівчаткам агресивність також властива, але значно менше, їм частіше притаманний спокій. Трапляється, у школі дівчата стають жертвами якщо не фізичного насильства, то психологічного. Бо саме вони мають вислуховувати всі ті образи, якими сиплять хлопці, щоб дати вихід зайвій енергії, потерпають від дражнилок, смикання за коси, підніжок тощо. А вчительки ще й змушують хлопців та дівчат сидіти за однією партою, не бажаючи розуміти дискомфорту обох дітей. У одному випадку, дівчата просто звикають і не звертають уваги. Але чи добре це, коли дівчина вчиться терпіти приниження? Тому, найчастіше, коли дівчинка записується до секції бойового мистецтва, її ціль — навчитися боронити себе від хлопців-хуліганів. Цим вона кидає виклик. Але чи зможуть хлопці та дівчата, що звикли до суперництва і протистояння, позбавитися від цих рис у старшому віці й створити міцні гармонійні родини? Шкільні ж образи можуть залишитися на все життя.

Звичайно, навчати дівчат і хлопців окремо весь термін малоймовірно, а, наприклад, до сьомого класу — чому б ні. До того часу вони вже будуть зацікавлені в тому, щоб налагодити нормальні стосунки. І, як це не парадоксально, але чим менше дівчата та хлопці мусолитимуть одне одному очі у шкільному віці, тим більше поважатимуть одне одного. — Сучасні психологи доводять: діти до 14 років краще формуються і проявляють лідерські якості в одностатевих колективах, — веде далі Наталя Приступ. — Тому й заняття з бойового мистецтва "Гопак" у дитячих групах ми проводимо відокремлено. Правильність такого підходу підтвердило й анонімне опитування, проведене в Козацькій лицарській школі — 80% опитаних написали, що комфортніше почуваються на тренуванні в суто дівочому або хлопчачому колективі.

Козацька гармонія. Роздільне виховання та навчання хлопців і дівчат — лише один із принципів козацької педагогіки, яку сьогодні запроваджено в столичній Козацькій лицарській школі. Окрім того, непогано було б із цієї давньої системи виховання сьогодні взяти та впровадити в масштабах країни такі актуальні складові, як загартовування, активний спосіб життя, спорт, наближення дітей до природи, зацікавлення їх "реальним" життям поза телевізором і комп’ютером.

Адже у давні часи в січовій школі навчання було організоване досить продумано: поки одні навчались писати-читати, інші надворі вправлялись у володінні дерев’яною шаблею. Або ж одні гартувалися (купались у холодних дніпрових водах, від ранньої весни до пізньої осені ходили босими), а інші — вивчали іноземні мови. Тобто в козаків приділялась увага гармонійному розвиткові тіла, духу і розуму. Адже діяльність воїна (а на Січі виховували саме їх) передбачала, що вихованець у різних життєвих ситуаціях буде стикатися з різноманітними завданнями. І всебічно розвинена особистість впорається із ними більш гідно, ніж воїн, який практикує вузьку військову спеціальність. Через це на Січ для навчання нишком відправляли навіть дітей знатних родів (і не тільки з України).

— А чи є в намаганні популяризувати козацьку педагогіку негативні моменти? — цікавлюся в тренера Козацької лицарської школи Тараса Лемешка.
— Особисто я їх не бачу. Можуть деякі "індивідууми" поскаржитись на "ненауковість, малодослідженість, неможливість застосувати правила 300–400–річної давності у сьогоденні". А до чого призвели сучасні "наукові", затверджені у різних міністерствах і комісіях методи виховання? Хай пояснять причини динаміки зростання дитячого куріння, алкоголізму, ігроманії, погіршення успішності у навчанні, погіршення здоров’я, поширення венеричних захворювань у підлітків...

Автор: Олена НАГОРНА, "Україна молода"
Обговорити на форумі