Традиції приготування куті

"Христос Народився!" - такими словами вітатимуться сьогодні з появою першої зірки на небі всі християни, які святкують Різдво Христове за юліанським календарем. Першою стравою на столі є кутя, яка в язичницькі часи асоціювалася з богом багатства Велесом.

Історія її приготування сягає сивої давнини, ще в дохристиянські часи. Кутю готували як ритуальну страву для душ померлих. Господар дому спершу мав вийти на ганок та викинути у простір кілька ложок куті із спеціальною примовкою, що це для душ померлих предків. Також, крім куті, для всіх членів родини у Святвечір, додаткова миска з кутею та ложкою кладеться на стіл на куті.

Традиційно цього вечора господині готують 12 страв, які зараз символізують 12 апостолів, а в язичницькі часи вони асоціювалися з 12-ма сузір’ями на небі. Ця вечеря була жертовною для кожного сузір’я. А саме свято Різдва в дохристиянські часи було присвячене Світлу та творцю Всесвіту.

Загалом сьогодні кутя тричі з’являється на столі українців. Вперше сьогодні і вона називається "багатою", вдруге – 13 січня на Меланки готують "щедру кутю" (символізувала Добро та прикликання весни), а переддень Водохреща смакують "голодну кутю", яка колись готувалася для випровадження злих сил, тобто зими з осель та закликалися заможність, здоров’я та достаток.

Традиційно кутя готується з відвареної пшениці, стертого маку, горіхів та меду. Але в різних регіонах кутю готують сьогодні по-різному: відварюються рис, ячмінь, збагачують кутю мигдалем, родзинками, курагою, чорносливом, відвареними у цукровому сиропі сухофруктами. Для аромату додають також і корицю. На східній Україні є звичай заливати кутю узваром перед подачею на стіл.

Оскільки кутя займає таке почесне місце на столі, то з нею і пов’язано чимало обрядовостей. Після її приготування, вийнявши горщик, дивилися: якщо зерна піднялися через вінчик — на добробут, а запали — на лихе передвістя. На особливу увагу заслуговує обряд "Нести кутю на покутю". Адже вона неодмінно має стояти в новому горщикові протягом усіх празників. У одних районах це мав учинити наймолодший хлопчик у родині. Напередодні батько виплітав йому нові вовняні рукавички; зодягши їх, підліток брав горщика і, несучи його, декламував: "Несу кутю на покутю, на зелене сіно, щоб бджоли (або курчата) сіли". На півдні України, як правило, кутю несла господиня, перед тим наказавши всім присутнім сісти і супроводжувати дію звуками квочки ("кво-кво"); коли ж ставила узвар, то просила всіх устати й кудкудакати. Це для того, щоб гарно неслися кури і виводили курчат. Деінде садовили на покуті дітей, і ті гуртом відтворювали пташині звуки. На Чернігівщині господиня імітувала це тоді, як подавала їсти кутю.

Після вечері вдома кутю несуть хрещеним батькам.

Традицій, пов’язаних з кутею, дуже багато, адже в усіх них відображено багатовікову історію та культуру українського народу.

Автор: Оксана РИЖУК, Коломия ВЕБ Портал
Обговорити на форумі