Теорія змови: Хто з ким проти кого?

За останні чотири роки ситуативність політичних союзів стала ключовою тенденцією в Україні. Робити довгострокові прогнози на цю тему в експертному середовищі стало практично неможливо.

Кожен політичний "важкоатлет" розкладає яйця по різних кошиках, мінімізуючи ризики, намагається домовитися з якомога більшою кількістю союзників — бодай для того, щоб забезпечити собі шляхи до відступу.

Ставити лише на один варіант тепер є особливо програшним. Мало того, ці факти "змов" свідчать про відсутність дуже серйозних конфліктів у середовищі української політичної еліті — "не на життя, а на смерть" тут ніхто в принципі не воює.

Якщо є можливість домовитися, то її треба використати, а якщо конкурент не поспішає домовлятися, то тут його треба змусити до переговорів шантажем.

Еліта стратегічно не зацікавлена у серйозних сутичках. Побоюється, що в результаті таких сутичок вона буде потіснена з політики і позбавлена свого привілейованого становища. Тому і створюються бар’єри на зразок "блату", депутатської недоторканості і т.д. А більшість скандалів, на жаль, є не більше, ніж картинка для відвертання очей публіки.

У першій частині матеріалу Новинар розповів про ймовірність союзу між Віктором Ющенком і Віктором Януковичем та його наслідки. Друга частина — про союз між Януковичем і Тимошенко.

Другим найбільш розповсюдженим варіантом "змови" є тези про союз "Тимошенко і Януковича проти Ющенка".

Про потепління у відносинах БЮТ та регіоналів почали говорити ще у 2005 році, зокрема у медіа розповідали про дружні стосунки Юлії Тимошенко та Андрія Клюєва.

Також у 2006-2007 рр. до команди Тимошенко увійшло багато колишніх "кучмістів", зокрема Богдан Губський, Олександр Єдін та інші. Великого впливу на позиції БЮТ набула т.зв. "група Портнова", яка мала вплив серед суддів, прокурорських працівників та адвокатів.

"Портновці" мало переймаються ідеологічними питаннями — у них в моді типово "бізнесовий" підхід до політики. Отож потроху і Юлія Володимирівна почала схилятися до того, що в конкурентній боротьбі виправдані будь-які методи. Якщо "силовикам" було дещо незручно вести переговори про об’єднання з "регіоналами" проти Ющенка (оскільки перші недовірливо ставилися до останніх), то "бізнесменам", не обтяженим "ідейністю", і спала на думку залучити до переговорів з "регіоналами" "есдеків".

У кулуарах тривалий час ходила інформація, що до ідеї створення коаліції ПР+БЮТ причетний лідер "есдеків" і головний ідеолог конституційної реформи 2004 року Віктор Медведчук, який мав зуб персонально на Віктора Ющенка.

Ця коаліція мала підготувати новий етап політреформи, однією з головних ідей якої мав стати перехід України до моделі парламентської республіки шляхом скасування прямих президентських виборів, посилення повноважень уряду і парламенту, спрощення процедури імпічменту, зниження ролі конституційного судочинства і т.д.

По суті, всі ці зміни мали відбутися якомога швидше — в один-два прийоми і протягом декількох днів, щоб президент не встиг нічого вдіяти. Влітку 2009 року це було наполовину реалізоване — були переговори про створення нової коаліції, був підготовлений текст конституційних змін, що частково підтверджував наміри "змовників" і т.д.

Проте все зірвалося через амбіції Януковича, який був впевнений у перемозі на прямих президентських виборах (та й "група Фірташа" в його оточенні довго його переконувала не погоджуватися на коаліцію з БЮТ на таких умовах).

Але навіть якби Янукович був згодний, то у ПР почалися б демарші від тої ж таки "групи Фірташа". Та й БЮТ дав би тріщину — зокрема, блок би не дорахувався "силовиків" та "ідеологів". Ющенко б теж не барився, використовуючи свої канали впливу в БЮТ та ПР та деякі законодавчі моменти, зокрема можливість власної дострокової відставки і призначення позачергових президентських виборів.

А це свідчить, що цей довгостроковий союз між ПР і БЮТ — також фікція, як і сталий союз між Ющенком та Януковичем. Незважаючи на досить велику ймовірність їх виникнення, вони б довго не протрималися.

Все ж таки наразі головною рисою української політики і водночас головним ризиком є ситуативність відносин. Тому казати про якісь довгострокові стосунки зараз в Україні — все одно, що казати про існування таємного світового уряду: можливо, що він є, але ймовірність існування, тим більше тривалого, дуже мала, повідомляє Новинар.

Обговорити на форумі