Погрози з присмаком війни

Чим ближче Україна наближується до розв’язки президентської кампанії, тим більш агресивними та частішими стають заяви російських політиків на українську тему. Якщо керівництво "Єдиної Росії" висловлює свою підтримку Віктору Януковичу як кандидату в президенти України, то президент Чечні Рамзан Кадиров взагалі закликав ліквідувати Україну.

У своєму інтерв’ю Daily Telegraph від 21 грудня Кадиров висловив власне бачення російської геополітики та її завдань. Він заявив, що проблеми з Грузією, Південною Осетією та Україною – є особистим болем Росії і вже час ці проблеми ліквідувати.

Свою впевненість переконаність у перемозі над "проблемами" він обґрунтував достатнім розвитком російського військового комплексу та технологій. Враховуючи рівень Рамзана Кадирова, можливо, не варто було би надавати йому жодної уваги, як це порадив зробити керівник СБУ Валентин Наливайченко.

Однак інформація Daily Telegraph отримала своє поширення і схоже передбачалася саме для західного світу. Напередодні заяви Кадирова міжнародна правозахисна організація Amnesty International розповсюдила заяву щодо стану прав людини в Чечні: "П’ять місяців перед тим правозахисники Росії та всього світу втратили друга та колегу – Наталю Естемірову, провідного дослідника "Меморіала" в Чеченській республіці Російської Федерації. Після її вбивства, яке відбулося 15 липня 2009 року, "Меморіал" призупинив свою роботу в республіці.

З того часу влада Чечні не припиняла залякувати та переслідувати правозахисників і тих людей, які прагнуть справедливості у боротьбі з свавіллям. Деяким з них довелося виїхати з Росії, оскільки їхнє життя у небезпеці".

Відсутність відповіді на запитання, чи пов’язаний Рамзан Кадиров з вбивством іншого правозахисника – Анни Політковської, додає рис режиму, побудованому в Чечні.

Вперта мовчанка західних лідерів, насамперед, ЄС та США стосовно діяльності колишнього бойовика та нинішнього президента Чечні Рамзана Кадирова – черговий прояв подвійних стандартів до прав людини.

Якщо Гельсінська угода, підписана в 1975 році, стала однією з причин постання правозахисних рухів на території СРСР, то нинішня система дотримання прав людини в Чечні і всій території РФ – створила передумови для фізичного знищення правозахисників, за мовчазного споглядання Заходу.

Заява Рамзана Кадирова і обмін думками речників українського та російського МЗС, який відбувся протягом тижня, теж містить доволі цікавий "сухий залишок".

У минулий четвер, відповідаючи на запитання журналістів щодо заяви чеченського президента, міністр МЗС РФ Костянтин Лавров відхрестився від слів Кадирова, але не забув натякнути у жанрі радянської дипломатії: "Можу тільки сказати, що російська концепція зовнішньої політики не передбачає нападу на інші держави. Наша зовнішня політика має бути наступальною, якою вона і є, ініціативною, якою вона теж є, і в цьому буде, напевно, сенс нашої подальшої роботи".

Подібна заява могла пасувати речнику російського МЗС до війни з незалежною Грузією, однак після неї – вона виглядає відвертим глузуванням з усього світу.

Запитання, чи має Російська Федерація зовнішню політику, залишається відкритим. Адже відверта ненависть до президента Грузії Михайла Саакашвілі з боку Кремля була чи не одним з найголовніших факторів у війні з Грузією.

"Самодержавна" політика нинішнього керівництва Росії отримала підтримку у Раді Федерації, яка 16 грудня цього року дозволили Президенту РФ внести поправки до закону "Про оборону". Поправки дозволяють Президенту РФ одноосібно приймати рішення щодо спрямування збройних сил за межі країни. Попри позицію окремих експертів, які стверджують, що подібне рішення суперечить Конституції РФ та зауважень Парламентської Асамблеї Ради Європи, законопроект був прийнятий.

Мало того, голова комітету з питань оборони та безпеки Ради Федерації Віктор Озеров заявив про те, що необхідність таких повноважень стала ясною після конфлікту довкола Південної Осетії у серпні минулого року.

З огляду на прийняття цього закону, заява Рамзана Кадирова повністю вкладається в логіку подальшої експансії Російської Федерації, яку, схоже, не поспішають зупиняти представники європейських та євроатлантичних структур, нібито підтверджуючи тезу, що НАТО втратило будь-яке бачення викликів глобальної безпеки в Східній Європі та на Кавказі.

Коли питання безпеки та суверенітету незалежних країн колишнього СРСР перестало бути актуальним, а центральне питання ціннісного порядку для всього західного світу – дотримання прав людини, може бути зневаженим, чи варто покладатися на гарантії безпеки Україні, які висловлюються в усній формі, повідомляє Новинар.

Обговорити на форумі