Ми - українці: Пошук себе в глобальному світі

Нещодавно відбулися парламентські слухання "Про національну ідентичність в Україні в умовах глобалізаційних викликів: проблеми та шляхи збереження". Проте вони, на жаль, не викликали особливої уваги вітчизняних ЗМІ та й громадськості, що, зрештою, й не дивно, бо не було ні звичного для комерційних каналів шоу-свободи словоблуддя, а були цікава розмова на болючу для української нації тему, високого рівня доповіді, зосібна академіка М. Жулинського, заступника міністра культури, нашого земляка М. Яковини, заступника міністра освіти М. Стріхи та інших достойників.

Через брак часу я не мав змоги виступити, тому пропоную читачам "Галичини" свої основні думки на цю тему, сподіваючись, що матеріали слухань не осядуть в архівах, а знайдуть відображення в постановах Верховної Ради та інших органів влади, бо, на мою думку, це речі фундаментальні.

Тему слухань можна назвати інакше: хто ми є, звідки взялись і, головне, куди прямуємо? Попри теоретично-філософське підррунтя цієї теми, вона має дуже велике практичне значення. Лише визначивши координати свого перебування і напряму, можна правильно рухатися й стати успішними. Нації, не пізнавши себе, не знаходять свого місця в світі. Особливо це стосується постколоніальних, зокрема українців. За 18 років свого існування новітня Українська держава так і не стала успішною. Більшість сучасних політиків, зокрема й кандидатів у гетьмани, вбачає причину цього в неправильній економічній політиці.

На мою думку, тут має місце підміна понять. Економіка — це віз, і якщо в українському випадку його тягнуть лебідь, рак і щука, то ми відповідно нікуди не рухаємось. Післявоєнні японське, німецьке, південнокорейське дива, відтак китайське, головним чином пояснюються передусім консолідованістю цих народів і тим, що національні еліти вели їх чітко визначеним курсом. В Україні цього не сталося, й вона через це вкотре стоїть перед вибором куди іти — додому, в Європу, чи знову до імперії — звичною малоросійською губернією.

Українці занадто довго перебували під кабалою чужих уявлень про себе як про "молодшого брата" і про якесь історичне "непорозуміння". Насправді ж за нами, українцями, — тисячолітня історія, яку в нас, проте, продовжують викрадати чужинці, а зсередини допомагають їм у цьому виплекані табачниками бузини.

Головними зовнішніми викликами для сучасної української нації є російський імперіалізм, який активно відроджується, та світова глобалізація, що загрожує знищити будь-які національні цінності, в тому числі й українські. Україна має бути не просто для людей, а насамперед для українців, бо іншої рідної землі в нас нема. Україна може бути батьківщиною й для представників інших народів, проте за умови їх шанобливого ставлення до Української держави. А держава, своєю чергою, повинна створити умови для повноцінного національно-культурного розвитку цих народів, проте без шкоди для українців. Головний фактор нашої успішності — створення єдиної нації. Ми — не різні, ми — різноманітні, і в цьому може бути наша сила. І вибір цілком очевидний. Цей магістральний напрям української політики не забезпечить ні "Він", ні "Вона", його розпочав і повинен продовжити Президент України Віктор Ющенко.

Для ствердження своєї національної ідентичності нам варто ще багато зробити. Тому до проекту рекомендацій депутатських слухань я пропоную внести низку важливих пунктів, а саме: піднести на законодавчому рівні роль інституту національної пам’яті до рівня Держдепартаменту з наданням йому певних нормативних, виконавчих і розпорядних функцій в цій сфері; терміново запровадити кримінальну відповідальність за набуття подвійного громадянства, що нині заохочується певними державними чинниками Росії й Румунії, та за публічне заперечення Голодомору як геноциду українського народу; розробити комплекс заходів із запобігання нелегальній імміграції в Україну; істотно посилити роль держави щодо забезпечення її інформаційної безпеки і т.ін.

Документ за матеріалами цих слухань повинен мати концептуальний, стратегічний характер і бути дороговказом для творення новітньої української нації.

Джерело: Газета "Галичина"
Обговорити на форумі