Роздирання серця! Вибачте за патетику!

Святої неділі, коли більшість галичан моляться та зміцнюють родину, Львівщину розривали. І це якийсь сакральний розрив – бо розривали Львівщину лідери Майдану. Колишні лідери, колишнього Майдану. І градус громів на адресу одного лідера з боку іншого дещо зашкалював. Принаймні, лексикон Віктора Андрійовича інколи нагадував лексикон Вітренко, але все можна мотивувати складною електорально-психологічною природою політичних перспектив кожної зі сторін однієї майданної медалі.

Тільки за заголовками новинної стрічки з УП можна собі уявити ескапади Президента: "Ющенко: у нас з`являться братик і сестричка", "Ющенко обізвав Тимошенко і Януковича валянками" і т.і. Але враження таке що це мантри для самого себе – сугестія. Самонавіювання. Тобто основна завдання демократії все ж завдяки Ющенку досягнуте. Люди не просто перестали вірити політикам, люди насправді перестали чекати від політики справжньої роботи на громаду. На націю, якщо хочете! А що ще робити політикові, котрий першим і поклав живота через власну політику – тобто став першою мішенню свободи слова. Так ніби в інформаційному суспільстві можна жити і без свободи слова. Хоча пояснити чому при твоїх абсолютно правильних проповідях, більш як половина зали встає і виходить. То це може оцінка не слів, це може все ж оцінка дій?

З іншого боку – цей паралельний візит швидше за все для Тимошенко не був принциповим. У неї достатньо прем`єрського інструментарію, управлінських маневрів аби не впадати в зайву екзальтацію. ЇЇ впевненість можливо дещо інерційна, але інерція цієї кампанії, слава Богу, не робить її черговим Рубіконом. Фатальності поменшало – і це вже перемога. Тобто їхати, аби апелювати до одного з Президентом електорату, одними й тими ж словами – це занадто просто для цьогорічного виборчого сценарію. Найчастіша формула, котра траплялася мені при зустрічах у Львові, звучала приблизно так: " Ну в першому турі я, як і всі порядні люди буду голоcував за Ющенка, а в другому – за Юлю!". Скільки тут правди, знаючи впертих але гнучких галичан, а скільки поправки, як кажуть на девіацію, годі сказати. Але перегодована ідеологією Галичина здається найбільше прагне прогнозованості від Києва. Без заїжджих тут і без того є кому промивати людям мізки майже щоденно. Та й виглядає це доволі чудернацько, коли кілька годин поспіль, людей, багато з яких були репресовані, вчать любити Україну забувши попередити аудиторію про колишнє власне членство в КПСС. Тим більше їхати в Галичину без указу про присвоєння Степанові Бандері звання Героя України! Лякати галичан майбутніми втратами, забуваючи про нинішнє нездобуте, здається єдина зручна для будь-кого з кандидатів позиція. Тому і складається дивне відчуття -" ми тут, у Галичині, вас лобами там на Печерську не стикали, ми тут свою роботу робимо, а ви там, замість роботи на нарід, стелите доріжку Януковичу до влади."

Тобто з точки зору небайдужих людей ситуація рукотворного абсурду і сумбуру викликає все більше розчарування. І це розчарування – лише на руку "нібитоеліті", ситуація ігнорування людьми виборів, розчарування в них, як у єдиному справедливому механізм оцінки влади. Здається,що люди голосуватимуть вже не за ідеологію, а лише за функціональну здатність – ти,друже-брате-сестро-кандидате будеш працювати? Чи здатен працювати, чи не здатен працювати? Тут і сама атака Президента на Юлію Володимирівну видається чи не останнім політтехнологічним козирем Віктора Андрійовича, можливо бажання захопити лідерство в Галичині коштом, тобто голосами електорату ЮВТ і виглядає раціонально, але що ж тоді робити з виборцями Яценюка наприклад, чи Тягнибока. А може це ніяка й не політтехнологія. Може йому просто на серці так лягло, так словечко до словечка склалося. Формула " у першому турі, як всі пор`ядні люди" це лише коректність до співбесідника. А яким буде рішення у виборчій кабінці – покаже час. Тимошенко, попри ритуальні походи церквами, а що ще робити в Галичині у неділю, здається має і дещо іншого адресата для своїх виборчих конструкцій. Це бізнес – малий і середній, це молодь. Цей виборець виглядає прагматичним і рішучим. Він – продукт жорсткої конкуренції, і його спосіб виживання поза конкуренцією неможливий. Тобто суцільна експансивність, тобто роль "ведучого", роботодавця, господаря, газди для нього якраз. В той час як виборець Ющенка здається пасивним і інерційними, тобто "веденим", типовим найнятим працівником.Хоча й інтелігенція не відвертається. Особливо класична галицька номенклатурна інтелігенція, котра завжди грілася біля влади. А звідси й така, дещо передумовлена покірність долі " у першому турі, як пор`ядна людина"... Але в другому вже подолаються не тільки власні сумніви, а й сумніви в толерантності щодо наступного Президента. Як і всі пор`ядні люди!

Автор: Володимир Цибулько
Обговорити на форумі