Тільки останній лінюх не пре сьогодні до влади

Україна на порозі виборів... Чергових, позачергових, понадчергових, збокучергових. Цей, вже постійний, стан існування нашої держави триває так довго, аж видається, що це зовсім не поріг, а безкінечна драбина, замкнена в коло, яка веде в нікуди.

А може, проблема в нас самих? У нашій пихатості? Зарозумілості? І в результаті, при мовчазній згоді громади, тільки останній лінюх не пре сьогодні до влади.

Нещодавно в складі делегації Івано-Франківська мені пощастило побувати в місті Арлінгтон (США). Як і у нас в Івано-Франківську, в Арлінгтоні приблизно 230 тисяч населення. На відміну від нас, близько 70% мешканців міста проживають в охайних котеджах - будинках, які потопають у квітах та зелені. Руді білки та дикі індички пересуваються по місту так вільно, як у нас бродячі собаки та коти. Відсутність сміття, прекрасний стан доріг та доброзичливі люди доповнюють майже ідилічну для нас картину життя арлінгтонців. І ось до чого я веду: найвищий виборчий орган Арлінгтона (ніби наша міська рада) - так звана Рада директорів - складається з 5-ти (!) осіб ( у нас - 60 депутатів).

Щорічно один із членів ради переобирається таким чином, що термін перебування кожного з них становить 5 років. Цей механізм функціонування забезпечує і послідовність, і наступність влади. День виборів, як правило, співпадає з проведенням місцевого референдуму. Нам розповіли, що зараз на громадське обговорення виноситься питання про необхідність зменшення яскравості вуличного освітлення в нічний час, бо яскраве освітлення заважає споглядати нічне небо. (Тут ми зрозуміли, що бодай у чомусь їх таки перегнали. Повне вимкнення освітлення вулиць у нас проводиться без жодних референдумів і досить-таки часто. Не знали свого щастя!). Так-от, з-поміж себе члени Ради обирають терміном на 1 рік (!) голову ради директорів. І все!!! Чисті огорожі (яких, до речі, мало), необклеєні стовпи і агітки виключно в поштових скриньках (Господи! Невже так може бути і в нас?). А необхідні фахівці наймаються на контрактній основі, причому у виконавчих структурах їх рівно вдесятеро (!) менше, ніж у нашому івано-франківському виконкомі.

Сподіваюсь, ви зрозуміли мою логіку, і тому разом виводимо перший висновок: якість нашого життя обернено пропорційна до кількості "слуг народу", яких ми самі собі наплоджуємо і оплачуємо.

Другий висновок: ця велика армія "обранців", вдовольняючи свою пихатість, стає джерелом багатьох наших проблем, криз, катаклізмів. Тому що, погодьтеся, легше боротися за бюджетні кошти зі світовою фінансовою кризою чи наслідками паводку, ніж системно щодня підвищувати наш добробут, рівень життя, будувати дороги, школи, лікарні, а загалом і всю Україну.

Отже, чи все так сумно і безперспективно? На мою думку - ні! Є прекрасний засіб проти сьогоднішніх хвороб суспільства - об'єднання українських національних сил навколо української національної ідеї, навколо новообраного українського національного Президента, що справами доводить свою відданість Україні. І ще одна приправа до засобу - жити нам треба сьогодні, тут і зараз, і вірити в Господа. І з цією вірою щоденно працювати, прибирати своє подвір'я, свою хату. Шанувати батьків, сіяти лан, вирощувати сад, дбати про дітей і дати їм щастя жити в святій Україні.

Джерело: Галицький Кореспондент
Обговорити на форумі