Foreign Policy: Третій зайвий у Східній Європі

НАТО і Росія зближаються - і залишають Україну за бортом, пише Саймон Шустер у Foreign Policy. Україна понад десять років домагається членства в Організації Північноатлантичного договору, відвертаючись від Москви і намагаючись налагодити більш тісні зв'язки у сфері безпеки із Заходом.

Але після неодноразових відмов протягом цілої низки років ця країна стала схожа на нікому не потрібне третє колесо у двосторонніх відносинах Москви і НАТО. Два тижні тому північноатлантичний альянс заявив Україні, що її і без того вибоїста дорога до членства в наступному році стане ще важчою. А на день пізніше, на саміті в Брюсселі Росія погодилася посилити підтримку НАТО в Афганістані.

Залишившись за порогом на холоді, Україна може зіткнутися з необхідністю звернутися за військовим захистом не до Брюсселя, а до Москви, ставши членом Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ), а не НАТО. Насправді, заплановані на січень українські президентські вибори можуть рішуче покласти край надіям країни на входження в НАТО, якщо перемогу на них здобуде орієнтований на Росію кандидат. А таке цілком ймовірно. Зрушення разюче. Менше ніж два роки тому Росія погрожувала націлити на Україну ракети, якщо та продовжить свої дії щодо вступу у північноатлантичний блок. Однак зараз НАТО під керівництвом США ставить на перше місце зв'язки з Кремлем, а Україну годує обіцянками, які може і не виконати. У результаті на карті може з'явитися Східна Європа, де все більше домінує Росія, а ОДКБ нагадуватиме сучасну версію радянського Варшавського договору.

"У 1996 році, коли ми домовилися повністю відмовитися від своєї ядерної зброї, НАТО погодилося гарантувати нашу безпеку. Але цього не зробило", - пояснює генерал-майор у відставці Вадим Гречанінов, що є президентом Атлантичної ради України, який консультує уряд з питань відносин з НАТО. (Перед тим, як роззброїтися, Україна мала третій у світі ядерний арсенал, поступаючись лише Росії та Сполученим Штатам.) "Вимог стає усе більше, а ми до членства в НАТО ближче не стаємо", - додає генерал.

Збереження нейтралітету та відокремленості - це для України не найкращий варіант. Перед нею постійно стоїть проблема оборони, оскільки країна ця затиснута між двома наддержавами. Крім того, українська економіка в руїнах, а її армія відчайдушно бідна. "Наші військовослужбовці не можуть по-справжньому служити, - каже Гречанінов, який з 90-х років активно виступає за членство України в НАТО, - вони рік несуть вартову службу, а потім їх звільняють, бо у держави немає грошей, щоб готувати їх до чогось ще".

Надії потрапити під крило НАТО розбилися вщент, заявляє генерал, і зустріч в Брюсселі не дає підстав для оптимізму. Згідно з проектом документа, що обговорювався на зустрічі, НАТО вимагатиме від України проведення в 2010 році ще більш радикальних і важких реформ на шляху до вступу, хоча в 2009 році Київ не зумів виконати деякі базові вимоги в цьому напрямку. "Велику частину дорогої бойової підготовки скасовано або перенесено на майбутній рік", - говориться в цьому документі, який минулого місяця вдалося отримати виданню Foreign Policy. Сюди належать і найважливіші військові навчання і тренування, такі як стрибки з парашутом для десантників.

"У нас просто немає внутрішніх ресурсів для проведення реформ (з метою вступу в НАТО)", - говорить Григорій Перепелиця, який очолює Інститут зовнішньої політики при українському міністерстві закордонних справ. "Замість цього ми все більше грузнемо в тому, що раніше називалося Варшавським договором, і що зараз змінило свою назву на ташкентський пакт", - зазначає він, маючи на увазі неофіційну назву ОДКБ.

Організацію Договору про колективну безпеку засновано в 2002 році у столиці Узбекистану. Це була спроба Росії зберегти військовий вплив на пострадянському просторі, який вона досі вважає своїм за правом геополітичного первородства. На сьогодні до складу ОДКБ входять Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизія, Таджикистан і Узбекистан. Досить строката команда, не маючи особливої загрози для 28 країн-членів НАТО, до яких входять основні світові військові держави. Але це не заважає ОДКБ гавкати, навіть якщо вона поки і не може кусатися. На своєму торішньому саміті в Москві організація заявила, що не потерпить розширення НАТО в східному напрямку, явно натякаючи на Україну. "Поблизу зони відповідальності ОДКБ формується серйозний конфліктний потенціал, - йдеться в її офіційній декларації, - члени ОДКБ закликають країни НАТО зважити всі можливі наслідки розширення альянсу на схід".

Зараз більш імовірне розширення ОДКБ у західному напрямку, але, водночас, відносини Росії і НАТО активно розвиваються. Збіг? Мабуть, немає. На бухарестському саміті НАТО в квітні минулого року російський президент Володимир Путін дав згоду на транзит засобів матеріально-технічного забезпечення альянсу до Афганістану через російську територію. Це був той маршрут, якого відчайдушно потребували Сполучені Штати Америки, оскільки південний коридор постачання через Пакистан постійно зазнавав нападів. Більшість також розцінили це як подарунок на знак подяки. Днем раніше НАТО відмовилося включити Україну і Грузію до Плану дій щодо членства, який передбачав їх прискорену і полегшену підготовку до вступу в альянс. Це дозволило Росії зітхнути з полегшенням і не думати поки про розширення НАТО у східному напрямку.

"Навіть якби в України була британська демократія, німецька економіка і американська армія, вони на саміті в Бухаресті все одно б не пустили нас до себе, бо поки занадто рано (для Росії), - говорить Анатолій Гриценко, який очолює комітет з питань оборони українського парламенту, а в минулому був міністром оборони, - російський голос сьогодні це не зовсім вето на рішення НАТО, але для деяких ключових членів альянсу це вирішальний фактор".

Звичайно, офіційно Україна досі перебуває на шляху до вступу в НАТО, як зазначив у п'ятницю генеральний секретар цього альянсу Андерс Фог Расмуссен (Anders Fogh Rasmussen), відкриваючи в Брюсселі зустріч НАТО-Україна. Водночас, він волів підкреслити ті труднощі, які зустрінуться на цьому шляху. "Безумовно, Україні треба буде ще виконати велику роботу, щоб досягти тієї амбітної мети, якої вона прагне. Союзники очікують від України дуже високих стандартів у всіх сферах суспільного і державного життя. На всі питання про конкретні терміни вступу України він уперто відмовлявся відповідати.

Офіційний представник НАТО Роберт Пшель (Robert Pszczel) стверджує, що Росія не може перешкоджати натовським прагненням України. "У нас є Рада Росія-НАТО, і у нас є комісія НАТО-Україна. І одне іншому зовсім виразно не заважає", - говорить Пшель. Крім того, він зазначає наступне: "Є величезний обсяг домашньої роботи, яку слід ще зробити, причому переважно Україні".

На сході вимоги далеко не такі суворі. Насправді, якщо Україна завтра вирішить, що хоче вступити в ОДКБ, угоду можна буде оформити протягом місяця. Керівник прес-служби ОДКБ Віталій Струговець заявляє, що замість висунення вимог його організація допоможе Україні фінансувати її армію, що відчуває нестачу коштів, а також дооснастити її зброєю радянського зразка, яка в України з Росією однакова. "З нами Україні не доведеться капітально переробляти всю свою систему оборони і безпеки, як того вимагає НАТО", - говорить він, зазначаючи при цьому, що альянс домагається від України відмови від радянської системи військового устрою, починаючи з автоматів Калашникова, і заміни її на західну модель. "Якщо поглянути на все це з точки зору загальної безпеки, то Україна в своїй основі набагато ближча до методів роботи ОДКБ. Я говорю буквально про все, починаючи з військової техніки і завершуючи менталітетом офіцерського корпусу".

Схоже, що з ним згодні українські виборці, які в січні підуть на президентські вибори. 26 листопада соціологічне агентство Українська проектна система опублікувало результати опитування населення, які показали, що лише 12 відсотків жителів України виступають за членство в НАТО. 36 відсотків за те, щоб Україна не входила ні в які військові альянси, а найбільша кількість респондентів - 40 відсотків - висловилися за вступ в ОДКБ.

У червні український парламент створив комісію, яка повинна вивчити питання співробітництва з цим блоком, очолюваним Росією. У вересні комісія здійснила візит до Москви і провела зустріч з керівником ОДКБ Миколою Бордюжем, який всіляко рекламував безкоштовне військове навчання і дешеву зброю, яку зможе отримувати Україна, ставши членом організації. А зголоднілій українській армії терміново потрібно і те, і інше.

У січні президентські вибори в Україні знімуть з порядку уряду питання про вступ у НАТО - можливо, назавжди. Найбільш могутньою силою, що ратує за членство в альянсі, є український Президент Віктор Ющенко. Але для переобрання на президентську посаду йому знадобиться політичне диво. Рейтинги його популярності обчислюються однозначними числами, і ні один з основних кандидатів у президентських перегонах не є завзятим фанатом членства в НАТО.

Чинний прем'єр-міністр Юлія Тимошенко під час підтриманої США "помаранчевої революції", яка на хвилі потужних вуличних протестів привела в 2004 році до влади її і Ющенка, виступала за входження України в НАТО. Але потім два керівники пересварилися і перетворилися на ворогів, і Тимошенко у своїй виборчій кампанії зосередила увагу на налагодженні зв'язків з Росією. З цією метою вона в минулому році встановила міцні відносини взаєморозуміння з Путіним. Значною мірою їй вдалося досягти цього завдяки газовим кризам, які псували двосторонні відносини, а в січні призводили до перебоїв з постачаннями газу до Європи. Двом прем'єрам завжди вдавалося врегулювати або попередити ці газові кризи після зустрічей Тимошенко і Путіна у Росії. Остання така зустріч відбулася 19 листопада в Ялті.

За іронією долі головним претендентом у нинішніх перегонах є той самий політик, якого під час сфальсифікованих виборів 2004 року відкрито підтримав Путін. Це Віктор Янукович, якого під час "помаранчевої революції" перекричали і вигнали Ющенко з Тимошенко. Сьогодні він впевнено лідирує за результатами опитувань. І хоча Янукович не виступив відкрито на підтримку членства України в ОДКБ, він досить однозначно висловив свої переваги під час телевізійного виступу в листопаді. "Нас оточують сильні держави, - сказав він, - природно, перш за все це відноситься до Росії, а також до інших євразійських країн, які хочуть бачити в Україні стабільну державу і надійну ланку у системі колективної безпеки", повідомляє Новинар.

Обговорити на форумі