Німеччина ще й нині платить за Першу світову

Понад 91 рік минув з часу закінчення Першої світової війни, але німецькі платники податків ще й нині розплачуються за неї. Звичайно, не безпосередньо, але й цього року Федеральна фінансова агенція мусила переказати кошти на сплату відсотків і частки кредиту – наслідку Першої світової війни. Виплати триватимуть щонайменше до другого жовтня 2010-го року. До цього часу об’єднана Німеччина виплатить дев’ятизначну суму.

Обслуговуються переважно претензії приватних інвесторів. Адже репараційні відрахування вже давно сплачено. Як прямий наслідок статті 231 Версальського мирного договору, навколо якої виникало багато бурхливих суперечок, адже, згідно з нею, Німецький Райх було визнано єдиним розпалювачем Першої світової війни, Ваймарська Республіка була змушена виплачувати відшкодування на спершу невизначену суму. Лише 1924-го року сторони дійшли до певного врегулювання питання, названого за іменем керівника американської делегації на переговорах “Планом Давеса” [Dawes-Plan]. Другий дещо відчутно зменшений план платежів було затверджено 1929-го року, його було названо вже іменем співробітника Давеса – Овена Янґа [Owen Young].

Обидва репараційних плани передбачали, попри щорічні платежі Німецького Райху на користь країн-переможців Першої світової війни, міжнародні кредити для німецької економіки. Давос і Янґ визнавали, що лише функціональна економіка буде спроможною виплачувати відповідні репараційні суми. Так звані “кредити Давеса” становили 800 мільйонів золотих марок, вони передбачали виплату семи річних відсотків. Кредити Янґа становили 300 мільйонів золотих марок під 5,5 відсотків річних. Ці цінні папери забезпечили передовсім інституційні інвестори, але також і приватні фінансисти.

Проте, на початку лютого 1933-го року Німеччина в односторонньому порядку визнала таке рішення хибним. Уряд Адольфа Гітлера зупинив виплату боргових погашень і відсотків за більшістю кредитів. І такий поворот не складно було передбачити, адже Націонал-соціалістична партія використовувала тему кредитів Давеса і Янґа як один з козирів у передвиборчій боротьбі.

До одного із засадничих кроків у процесі створення Федеративної Республіки Німеччини 1949-го року належить рішення про формальне успадкування фінансових зобов’язань Німецького Райху. До цього належить і виплата за борговими зобов’язаннями, щоправда не в повному перерахуванні на тогочасну вартість. Адже західнонімецька демократія не хотіла б сама себе фінансово знекровити, а лише здобути постійних партнерів для вільного альянсу в умовах системного конфлікту з комуністичною диктатурою.

Герман Йозеф Абс [Hermann Josef Abs], один з найвпливовіших німецьких банкірів минулого століття, був керівником делегації німецького уряду на переговорах з Лондонським клубом кредиторів. У ході перемовин було досягнуто згоди з 70-ма країнами-кредиторами щодо врегулювання німецьких зовнішніх боргів. Хоча обсяг боргових зобов’язань й був доволі відчутним, але було вироблено досить гнучку процедуру їхнього погашення.

До цього належало й погашення так званих кредитів Давеса і Янґа, за якими Міністерство фінансів Німеччини до 1980-го року виплатило приблизно 670 мільйонів євро. Але досі, як зізнався сам пан Абс, Німеччина не платила відсотки за кредитами, отриманими в період часу між завершенням Другої світової війни і початком переговорів про боргову угоду, тобто між 1945-им і 1952-им роками. Погашання цих боргів мало б розпочатися з возз’єднанням Німеччини – на початку 50-х років про це було сказано доволі ефемерно: у далекосяжній перспективі.

У 1980-х роках боргові векселі за згаданими кредитами здавалися нічого не вартими, бо ніхто ще не вірив у можливість швидкого об’єднання двох німецьких держав. Деякі з цих цінних паперів переходили з рук в руки виключно як історична цінність для колекціонерів. Тепер той, хто задешево придбав цілий стос цих паперів може почуватися на сьомому небі від щастя, адже з об’єднанням Німеччини 1990-го року векселі Лондонського клубу кредиторів знову набрали сили.

Тож ці борги треба погашати. І тут ситуація дещо відрізняється від справи з репараційними вимогами до Німеччини після Другої світової війни, які було відтерміновано після укладення мирного договору, але так і не доведено до завершення, адже його місце заступив договір “Два плюс чотири”. У той час, як власники векселів за кредитами Давеса і Янґа з 1990-го року щорічно отримують відсотки і погашення частки боргу. Загалом у рік об’єднання мова йшла про суму приблизно 125 мільйонів євро, яку без проблем можна було б виплатити за один раз. Але угодами Лондонського клубу було передбачено 20-річне погашення з виплатами відсотків. Тому Федеративна Республіка Німеччина педантично виконуючи цю умову, виплачує щорічно понад шість мільйони євро на погашення тіла кредиту. Водночас з часу об’єднання вже виплачено приблизно 62 мільйони євро відсотків.

Наступного року за цими векселями Німеччина зробить останню виплату. Таким чином, за підрахунками кредиторів, вийде, що країна, окрім 125 мільйонів євро тіла кредиту, заплатить ще й 68 мільйонів відсотків. Загалом же оплата проходила за 90 відсотками векселів, ще десять вважається втраченими. Теоретично ці векселі втратять свою вартість третього жовтня 2010-го року. Щоправда Федеральна фінансова агенція не дивиться на часове обмеження так суворо: якщо хтось знайде векселі й пізніше, то ще матиме можливість претендувати на виплати за ними.

Незатребуваними залишаються ще приблизно 20 мільйонів євро. Це, нібито, й багато, але на тлі загального державного боргу в понад 1000 мільярдів євро це – насправді дрібниці. Бо чи варто Федеральній Республіці ризикувати званням чесного позичальника за таку відносно невелику суму? Очевидно, що ні. Тож краще продемонструвати свою люб’язність.

Автор: Свен Фелікс Келергоф [Sven Felix Kellerhoff]
Назва оригіналу: Deutschland zahlt noch immer für Ersten Weltkrieg
Джерело: Die Welt. 14.12.2009
Зреферував Любко Петренко, Західна аналітична група
Обговорити на форумі