Ковель: Сьогодення прикордонного містечка

Ще донедавна всі вважали, що в цьому прикордонному з Польщею волинському містечку народився король Казимир Великий, але в 2004 році місцевий краєзнавець Анатолій Сулік з’ясував, що такого не було.

Цю історичну помилку можна пояснити співзвучністю назв міста Ковель та польського Коваль, де власне й народився король. Давня назва Коваля — Ковалє, а Ковеля — Ковлє), а також є схожість географічних та історичних даних. І Коваль, і Ковель були засновані на островах серед боліт та річок. Проте волинське містечко не стало від того менш атракційним. У житті колись багатонаціонального населеного пункту щоразу з’являються якісь нові події. Бо тут звикли працювати, приймати гостей і бути привітними до всіх. Так навчило прикордоння. Як живеться полякам у сусідній із батьківщиною території з’ясовував "Кур’єр Галіційський" на ковельських землях.

Місто на кордоні: добробут і проблеми. "Наше місто — прикордонна територія, — розповідає ковельський міський голова Сергій Кошарук. — Для нас таке вдале розташування має багато позитивних моментів. Від близькості кордону місту тільки користь: з одного боку Польща, з іншого — Білорусь. Тут комфортно малому та середньому бізнесу".

На кожному кроці в містечку різноманітні маленькі крамнички. І товару, напевно, більше, аніж в Луцьку. І все, звісно, дешевше. Влада Ковеля робить все, аби залучити побільше іноземних інвестицій, проте недосконале загальноукраїнське законодавство часто стає на перешкоді.

Проте у Ковелі не звикли особливо чекати на допомогу чи наказ зверху. Час та кордон зробили своє. І підприємливих волинян не бракує. Пан Кошарук має плани щодо ковельської та хелмської залізничних колій. Мер каже, що то би в добрий розвиток бізнесу, адже на Волині колія — вузька, а в Хелмі — широка. І не використати таке вдале поєднання, коли можна не переставляти колеса на потягах, було би гріх. Можна відновити і рух пасажирських поїздів.

Особливою гордістю волинського мера є українсько-польсько-білоруське підприємство "Двері Білорусі", яке виробляє різноманітні столярні вироби. Ця торгова марка завдяки європейським технологіям з Польщі, що дозволили продукції бути конкурентоздатною, стала вже візитною економічною карткою Ковеля.

Та не тільки про бізнес думки мешканців прикордонного волинського містечка. Сусідство із Польщею вилилося у партнерські стосунки із Хелмом. Згодом долучилися Ленчна, Бжег Дольни, Легіоново та гміна Кросностав". Ковельці обмінюються з польськими містами молодіжними делегаціями, мають освітнє партнерство. Новинкою є поїздки студентів "Університету третього віку" у сусідню країну. Поважні волинські пани та пані, які ще повні сили й енергії, хочуть вчитися і передавати свій досвід іншим, чимало можуть взяти у польських колег, зокрема з міста Легіоново.

Спільно із Хелмом у Ковелі розроблятимуть і туристичний проект. І в українському, і в польському місті незабаром постануть інформаційно-туристичні центри, де можна буде дізнатися про відпочинок, туристичні маршрути в обох країнах. Наразі в Ковелі напрацьовують велосипедні та піші маршрути для іноземних туристів.

Майбутнє за європейськими проектами. "Одним із найголовніших наших завдань у співпраці з Хелмом є написання спільних проектів за програмою східноєвропейського партнерства, — продовжує пан Кошарук. — Якщо виграти такий проект, то за першим разом можна отримати півтора, а за другим 20 мільйонів євро. Проекти будемо вибирати синхронні, які одночасно реалізуватимуться в Ковелі та в Хелмі. Отож за кошти Євросоюзу ми плануємо забезпечити кращий доступ з центру міста до вокзалу та привокзальної площі з траси Варшава-Київ. У сусідньому місті хочуть зробити кращий під’їзд до промислових складів".

Другий проект буде спрямований на відновлення інфраструктури центру міста. Це оновлення системи освітлення, інженерних мереж, каналізації, асфальтного полотна, тротуарів, нові лавочки, зупинки, ремонт багатоквартирних будинків, які не оновлювали ще з радянських часів і т ін. За допомогою поляків пан Кошарук планує втілити в життя огрівання сонячними колекторами води в місцевому пологовому будинку. А ще цікавою є система управління якістю та надання адміністративних послуг, стане в пригоді досвід роздільного сортування сміття, система забезпечення питною водою, робота з будівельними відходами. Словом планів — на десятиліття.

Неабиякою гордістю мера Ковеля є те, що у польському Хелмі сьогодні навчаються чимало молодих ковельчан. Юнаки та юнки обирають європеїстику, менеджмент, політологію, економіку. Українців за відповідною угодою приймають за співбесідою. Міський голова радіє, що студенти з Ковеля показали та гідно проявили себе як найкращі в сусідній державі. Тепер вони працюватимуть на благо України та на європейський курс.

Цікаві стосунки у Ковеля з польським містом Глогув Дальношльнського воєводства. Воно місто схоже на волинське містечко. У Глогові ковельські перевізники можуть переймати досвід організації пасажирських перевезень. За словами пана Кошарука, там запроваджений електронний квиток, є диспетчеризація перевезень, по мобільному телефону можна дізнатися розклад автобусів і ті ні

Люди кажуть, що у Ковелі порівняно з іншими волинськими містами життя значно дорожче. Міський голова і не заперечує, мовить, що там, де безпечно, комфортно і вигідно, таки завжди дорожче. І люди готові плати за житло, за продукти, за якісні товари. туди прямують підприємці, науковці та просто діяльні молоді люди. Тому процвітатиме волинсько-польське партнерство, бо й поляків у Ковелі чимало.

Християнство поєднало народи. Найголовніший осередок польської культури — костел святої Анни. Давня дерев’яна споруда з 1850 року — місцева архітектурна гордість. Кожен мешканець міста може показати і розказати про храм. На ошатному подвірї, сеерд маленьких дерев, акуратних доріжок та альпійських гірок зустрічає настоятель костелу, отець-францисканин ордену Братів Менших Полікарп Стрільківський. "Ми гордимося, що маємо таке ось чудо, — гостинно запрошує священик до костелу. — Храм перенесли до Ковеля із села Вишеньки Рожищенського району, що за 85 кілометрів від міста. Наразі в Україні таких дерев’яних двовежевих костелів, датованих 18 століттям, збереглось лише два, і один із них — у Ковелі".

Колись тут була інша споруда. Ще в 1551 році кошти на костел дала королева Бона. Допомагав і король Ян Казимир. У 1658 році при костелі була лічниця. Згодом у час боротьби та козацьких війн споруду зруйнували. Відбудував костел у 1710-ому відбудував воєвода Волинський Станіслав Лешинський. Але через деякий час нещастя знову не оминули святиню. В в костелі виникла пожежа. Та храм відбудували. Він до 1945 року і був знищений за наказом місцевої влади. Відновилася парафія святої Анни в 1992 році, а через чотири роки постав теперішній перенесений костел.

"Утримати споруду в належному стані непросто, — продовжує отець Полікарп.—Тільки на консервацію ґонтового даху храму, яку слід ба проводити раз на п’ять років, треба 50 тисяч гривень". А звідки взяти такі гроші, коли коштів із пожертв 100-120 парафіян вистачає лише на бензин. Священики із Ковеля мають ще парафії у Камінь-Каширському, Голобах та Любомль. Щонеділі проїжджають по 340 (!!!) кілометрів. Та францисканці не звикли нарікати. Роблять, що можуть, найбільше фінансово допомагає Польща та й інші європейські країни.

Зі світу по камінчику — Богородиці на грот. Неподалік костелу величний парафіяльний будинок. Біля нього порається робітник, складає каміння на альпійські гірки, протирає дерев’яний мостик. "Тут незабаром буде грот Люрдської Богоматері, — розповідає отець Стрілківський. — Будучи у Франції на величному святому місці, де з’явилася Богоматір, я молився за ковельську парафію. І мені спало на думку зробити щось подібне на Волині. Різної форми та виду камені привезені з різних куточків України. Є тут подарунки з Тернопільщини та Закарпаття, де служив священик, рідкісне та природно обточене каміння з Криму та різних куточків Польщі. Частину каміння шофери везли по кілька штук із сусідньої країни, аби хоч якось долучитися до спорудження гроту.

До парафіяльного дому часто повертають польські карцери, які приїжджають в Україну на відпочинок. Тай сам отець Полікарп організовує молодь, проводить молитовні зустрічі на Світязі — водній перлині Волині. Тут ніколи не буває міжконфесійних непорозумінь ат ворожнечі. "Наша церква — вселенська, отож ми приймаємо всіх, незалежно від національності, — мовить францисканин, який сам, до речі, родом з польської родини на Житомирщині.

Ймовірно, Господь незабаром покличе отця на іншу парафію, проте Волинь і Ковель залишаться в його серці та молитвах, адже цей старовинний храм,і новітні будівлі, і найголовніші привітні ковельчани стали частиною його життя.

У Польщі добре, а в Україні… вдома. Разом з отцем Полікарпом прямуємо до школи при товаристві польської культури. Тут уже п’ять років працює пані Ізабелла Вацевич. Вона навчає польської мови 150 дітей, молодих та старших осіб. Щороку кількість бажаючих навчатися польської мови збільшується. Два рази на тиждень вчителька приходить до ковельського центру реабілітації інвалідів та навчає їх мови сусідньої держави.

З дитинства пані Ізабелла жила над Бугом в маленькому селі Угруськ. На другому боці річки була Україна. І в час сінокосу до них часто, ризикуючи життя перепливали люди із сусідньої держави. Приїхавши кілька років тому вперше до Львова, молода жінка відчула, що потрапила…додому. "Тут легше було дихати, душа летіла на чужі, але чомусь рідні простори. Здавалося, всі люди привітно усміхалися і наче запрошували залишитися", — ділиться спогадами польська вчителька. Незабаром вона це й зробила.

З проявами українського націоналізму за п’ять років перебування на Волині пані Ізабелла Вацевич жодного разу не зустрічалася. Каже, що про історію треба пам’ятати, але не робити акценти на непростих сторінках минулого. Жінка вважає, що наразі треба проводити тільки політику поєднання.

Військова доля — ковельське кохання. Сотні справ пов’язаних з польською співпрацею вирішує єдиний живий в Україні учасник 27-ої дивізії Польської Армії Крайової Вацлав (Herka) Херка. Чоловік народився в Ковелі у 1927 році в польській родині. У часи війни допомагав Армії Крайовій. "Я не воював у регулярних частинах, а допомагав нашим солдатам здобувати амуніцію, — розповідає "Кур’єрові Галіційському" пан Вацлав. — Нічого тоді не боявся, хотів свободи та волі. Можливо тепер з позиції прожитих літ був би й обережнішим. Проте молодість завжди шалена".

Після роззброєння АК під Любліном, у хлопця почалося інше життя. Тоді його родина пана виїхала до Польщі. Подався туди й Вацлав. Проте у молодого хлопця було радянське громадянство, а отже перебувати у сусідній країні він не міг. Отож приїхавши додому у відпустку пан Херка залишився у Ковелі назавжди. "Мене кохання затримало, — сміється керівник товариства польської культури та директор польської школи при товаристві. — Як я міг повернутися, коли на Волині чекала мене найпрекрасніша жінка в світі".

Зараз у пана Вацлава міцна родина, двоє синів, троє внуків та одну правнучку. А ще громадська діяльність, заради якої поважний пан живе. Наразі товариство співпрацює з "Польською спільнотою" та фундацією "Допомога полякам на Сході", опікується могилами польських воїнів у Ковелі.





Автор: Галина ПЛУГАТОР, Ковель
"Кур’єр галіційський" для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі