Останні дні Коломийської колії

Ця колія починалась від залізничного вокзалу і приблизно через 500 м у напрямку на Чернівці плавною дугою вправо по теперішній вулиці Богуна виходила на вулицю Жовтневу (Мазепи), приблизно, перед школою №3. Далі вона правим боком, повторюючи всі вигини вулиці, доходила до центру міста, до ратуші, і вулицею Горького (Грушевського) — до теперішнього автовокзалу, потім — наліво, по вулиці Шкрібляка виходила до річки Прут, перед тим зробивши відгалуження вправо до міської електростанції (після старого міського кладовища — колишній завод "Електрооснастка").

Біля ратуші було дуже вузьке і незручне місце для проїзду транспорту. Колія займала частину проїжджої вулиці, рейки і шпали виступали вище полотна дороги. Їздити через них було просто неможливо. І хоч транспорту тоді було набагато менше, перед ратушею завжди виникали затори. Автомобілі та міські маршрутні автобуси стишували хід і, роблячи поворот та перевалюючись з боку на бік, часто зупинялися прямо на колії, пропускаючи пішоходів.

Через Прут колія проходила по своєму окремому мосту, автодорожній стояв поруч на відстані п’яти метрів вище по течії. На правому березі річки колія повертала праворуч на Печеніжин і до села Слобода Рунґурська. В 1963—1967 роках до Слободи потяги вже не їздили, пасажирів не возили, рейки розібрали, тільки в окремих місцях залишався залізничний насип. Десь біля Сопова було відгалуження до ковалівських вугільних шахт, а в Сопові — на базу нафтопродуктів. Курорти в Слободі Рунґурській перестали функціонувати ще після 1939 р., а нафтопромисли були зруйновані в роки війни.

В 1963—1967 рр. колією їздили лише вантажні потяги зі швидкістю 15—20 км за годину без жодної зупинки. Колією зі станції на електростанцію возили вугілля. Але не ковалівське, яке не годилося для її роботи, а лише для побутових потреб району та області. На сопівську базу возили те, що там і зберігалося. Вантажопотік по цій колії був невеликий. Потяги їхали, здається, один раз в день двічі на тиждень: у вівторок і п’ятницю — близько дев’ятої ранку від станції Коломия у напрямку до Пруту, а через пару годин — назад.

Потяги, що їздили містом, мали лише по кілька вантажних вагонів чи платформ. Бувало, возили і цистерни, не більше десятка. Використовувати потужні тепловози було недоцільно, а тому використовували ще існуючі паровози. У 1964 році коломийські електромережі приєднали до загальносоюзної енергосистеми, електростанцію, збудовану наприкінці 1920-их років, закрили, обладнання демонтували, а у виробничих приміщеннях розмістився новостворений електроапаратний завод ("Електрооснастка").

На початку 1960-их років видобуток вугілля на ковалівських шахтах значно скоротився і десь в 1966 р. повністю припинився. Шахтоуправління ще деякий час існувало, займаючись справами ліквідації шахт. Виробничі приміщення пристосували під складальні цехи заводу ("Коломийський цех пластмасових виробів" Фастівського філіалу київського заводу "Арсенал"). Колишні шахтарі перекваліфікувалися на робітників заводу. Сопівська база нафтопродуктів стала користуватися послугами автотранспорту. Тому потреба у міській колії відпала. Враховуючи незручності, які вона створювала для транспорту, а також те, що возити нею вантажі вже не було потреби, колію було вирішено демонтувати. На початку 1967 року проводились підготовчі роботи демонтажу: готувались майданчики для складування рейок, техніки, і чекали весни. Наближалось 50-річчя Великої Жовтневої революції, до якої і приурочили ліквідацію колії. Виділялись кошти і на асфальтування проїжджої частини та на облаштування тротуарів уздовж вулиць.

Далі подаємо спогади колишнього коломиянина, а нині мешканця Києва Петра Васильця, батько якого, Олексій Василець, у ті роки працював відповідальним секретарем міськрайонної газети "Червоний прапор".

Петро ВАСИЛЕЦЬ:

— По роботі батькові стало відомо, що колію скоро демонтують, а днями по ній пройде останній потяг. Він про це розповів вдома.

— Та це ж історична подія у житті міста! — вигукнув я, і вирішив сфотографувати цей останній потяг. Розпитавши батька про час його поїздки, я спитав, чи не зміг би він попросити залізничників, щоб, минаючи ратушу, паровоз спеціально випустив побільше диму — щоби знімки були більш ефектними. Наступного дня батько моє прохання виконав.

Настав день останньої поїздки потяга. Я відпросився з роботи і з фотоапаратом чекав його на площі Карла Маркса (тепер — площа Шевченка). Прийшов до ратуші і тодішній новий фотокор газети Іван Підлисецький.

У визначений час із боку Сопова з’явився потяг. Під’їжджаючи до ратуші, десь біля церкви, машиніст дещо зашвидко випустив багато диму. Потяг повільно проїхав містом, я його фотографував. На жаль, на той час я не був ще вправним фотографом, і світлини вийшли не дуже якісними. Поїзд складався з паровоза і двох вагонів. Вірніше, один вагон — це машина, яка демонтувала колію, другий — платформа, на яку складалися рейки і шпали. Була весна 1967 року, а ось дату не пам’ятаю, здається, 27 березня. На фотографії видно номер на тендері паровоза: 0* 7202. До речі, годинник на ратуші тоді не працював. Це була остання ділова поїздка потяга по всій ще існуючій колії. За Прут він ще відвіз якийсь вантаж, а фотографували його на зворотному шляху. Після цього колію поступово демонтували, і потяги, відступаючи до вокзалу, знімали її за собою. Все це відбувалося на очах коломиян буквально за декілька днів. Місце, де пролягала колія, зачистили, заасфальтували. Проїжджу частину вулиць розширили, самі вулиці впорядкували. Пішоходам зробили тротуари. Автотранспорту стало зручніше їздити. У газеті "Червоний прапор" висвітлювалась ця подія, було вміщено знімок І. Підлисецького з паровозом біля ратуші. Якщо погортати підшивку за 1967 рік, можна дізнатись точну дату цієї події.

Р.S. Висловлюємо щиру вдячність п. Васильцю П. О. за люб’язно надані матеріали та фотосвітлини.

Автор: Володимир ГОРУК, учитель географії Коломийської ЗОШ І-ІІІ ст. №4
Вільний голос для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі